Постанова
Іменем України
06 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 310/1881/20
провадження № 61-11448св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 14 червня 2021 року у складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у березні 2020 року звернулася до суду із вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , яка продовжує навчання у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна в розмірі 4 485 грн щомісяця, починаючи з дати подання позову до закінчення навчання чи до досягнення двадцяти трьох років - у зв'язку з тим, яка з цих обставин настане першою.
Зазначений позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що у період з 04 серпня 2001 року до 28 лютого 2006 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі.
У них з відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 .
На час звернення до суду з цим позовом дочка навчалася на 1 курсі денного відділення Харківського національного університету імені В. І. Каразіна, у зв'язку з чим існують постійні витрати, пов'язані з її навчанням, а також лікуванням, придбанням одягу, продуктів харчування і гігієни. Дочка не має самостійного заробітку чи іншого доходу, тому потребує допомоги батьків.
Враховуючи те, що ОСОБА_2 офіційно не працює, має нерегулярний, мінливий дохід, просила задовольнити позов.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Бердянський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від 18 січня 2021 року позов задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на період навчання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2 130 грн щомісячно, починаючи стягнення з 16 березня 2020 року і до закінчення дитиною навчання - до 30 червня 2023 року, а у разі продовження навчання - не довше ніж до досягнення ОСОБА_3 23 років.
Стягнув з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у розмірі 840,80 грн.
Рішення суду про стягнення аліментів допустив до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.
Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на період навчання дочки ОСОБА_3 суд першої інстанції врахував стан здоров'я відповідача, перебування на його утриманні неповнолітньої дочки, принцип співмірності та розумності, у зв'язку з чим дійшов висновку про стягнення аліментів в розмірі 2 130 грн щомісячно до закінчення дитиною навчання у вищому навчальному закладі, тобто до 30 червня 2023 року, а в разі продовження навчання, не довше ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції вказав про те, що позивачем безпідставно включено у розрахунок витрати на придбання 26 грудня 2019 року ноутбука в сумі 24 000 грн та лікування дитини 07 серпня 2019 року, 21 і 29 січня 2020 року у стоматолога, оскільки ці витрати були понесені до досягнення дитиною повноліття і входять до складу аліментів, які були стягнуті з відповідача на неповнолітню дитину.
Також місцевий суд зазначив про те, що витрати на лікування не є постійними і не пов'язані із навчанням, тому не підлягають стягненню.
Запорізький апеляційний суд постановою від 14 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 задовольнив. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2021 року скасував та прийняв нову постанову про залишення позову без задоволення.
Апеляційний суд постанову мотивував тим, що посилання суду першої інстанції на частину другу статті 166 СК України є помилковим, оскільки обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, визначений статтею 199 СК України та передбачає утримання повнолітніх дочки, сина до досягнення двадцяти трьох років, не виникає у батьків, позбавлених батьківських прав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Від ОСОБА_1 у липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Запорізького апеляційного суду від 14 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що твердження апеляційного суду щодо відмінності фактичних обставин у справі, що переглядається і у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 760/17457/16-ц (провадження № 61-34814св18) є помилковими, оскільки у даному випадку вбачається тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм, у зв'язку з чим судом безпідставно не враховано зазначений висновок Верховного Суду.
Також поза увагою апеляційного суду залишився правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 212/6120/18.
Факт позбавлення особи батьківських прав відповідно до положень СК України не звільняє її від обов'язку утримувати дитину, а передбачає втрату нею саме певних майнових і немайнових прав, заснованих на спорідненості з дитиною.
Судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду першої інстанції, яке є обґрунтованим, відповідає закону та принципу справедливості.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Огуз І. А. у серпні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, оскільки після досягнення віку вісімнадцяти років особа втрачає статус дитини в розумінні СК України.
Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, визначений статтею 199 СК України, та передбачає утримання їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.
Такий обов'язок за своєю природою не є тотожним передбаченому главою 15 СК України обов'язку матері, батька утримувати дитину.
Апеляційним судом правильно встановлено, що стягнення аліментів на утримання повнолітньої ОСОБА_3 на підставі частини другої статті 166 СК України є безпідставним, оскільки вимоги вказаної статті застосовуються до зобов'язань батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття і міститься у главі 15 СК України, тоді як зобов'язання батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина визначені главою 16 СК України.
Зазначене підтверджується і тим, що одночасний розгляд питання про позбавлення батьківських прав (особа може бути позбавлена батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років) та стягнення аліментів на повнолітню дитину (особи, яка досягла 18 років) є неможливим.
Рівень доходу відповідача не дозволяє йому сплачувати аліменти та надавати матеріальну допомогу на навчання. Фактично тягар утримання повнолітньої буде лежати на цивільній дружині відповідача ОСОБА_6 , яка більшою мірою утримує родину.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 22 липня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Бердянського міськрайонного суду Запорізької області.
Справа № 310/1881/20 надійшла до Верховного Суду 03 серпня 2021 року.
Верховний Суд ухвалою від 16 вересня 2021 року справу призначив до судового розгляду у складі колегії п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини.
Бердянський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від 16 жовтня 2007 року позбавив ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Між Харківським національним університетом імені В. Н. Каразіна і ОСОБА_1 05 вересня 2019 року було укладено контракт № 2101/19-1216с, згідно з умовами якого університет відповідно до умов цього контракту здійснює навчання за денною формою з метою отримання ступеня бакалавр ОСОБА_3 . Загальна вартість навчання визначена у контракті становить 46 080 грн за 4 курси навчання, по 11 520 грн за кожний навчальний рік. Строк навчання з 01 вересня 2019 року до 30 червня 2023 року.
Судом першої інстанції також встановлено, що вартість навчання у 2020/2021 навчальному роках зросла до 11 990 грн на рік.
Згідно з розрахунком витрат, пов'язаних з навчанням ОСОБА_3 , загальні витрати становлять 8 970,22 грн на місяць, які складаються із оплати: на навчання - 11 990 грн на рік/999 грн на місяць; на проживання у гуртожитку університету - 520 грн, в орендованому житлі - 2 800 грн на місяць; на проїзд Бердянськ-Харків і в зворотному напрямку близько 223 грн на місяць; на проїзд до навчального закладу близько 176 грн на місяць; на придбання одягу і засобів гігієни близько 540 грн на місяць; на харчування близько 1 805 грн на місяць.
Тобто загальні витрати, пов'язані із навчанням, можуть коливатися від 4 258 грн до 6 500 грн і більше на місяць.
Також місцевим судом встановлено, що ОСОБА_1 працює в управлінні економічного розвитку ВК БМР, її середньомісячна заробітна плата становить близько 15 290 грн (без вирахування податків та зборів).
Відповідач з 2014 року проживає в Чехії.
Згідно із підтвердженням про використання квартири від 30 жовтня 2020 року, яке видане «Об'єднанням власників Ліворнска 424,425,426..», розписом щомісячної оплати за використання квартири станом на 01 жовтня 2019 року, ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 , власником якої він є з 01 жовтня 2019 року. На утримання вказаної квартири він несе витрати у розмірі 5 599 чеських крон щомісяця.
Заробітна плата ОСОБА_2 на посаді керівника компанії ТОВ «ТАВЛАН» становить 7 300 чеських крон.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не надано суду повної та достовірної інформації про його доходи, оскільки відповідач є співзасновником ще однієї приватної фірми, а у 2019 році ним була придбана квартира в Чехії. На підтвердження цих доводів позивачем надано суду витяг з Публічного реєстру Міністерства юстиції Чеської Республіки, в якому міститься інформація про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є співзасновником Торгової компанії «SANTECH-Master s.r.o.», яка знаходиться в місті Прага.
ОСОБА_2 має на утриманні неповнолітню дитину ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції, не відповідає з огляду на таке.
Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно статті 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і в зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
При розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина які продовжують навчатися після досягнення повнолітня (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років, продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Згідно частини першої статті 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошові сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 СК України.
Відповідно до частини 1 статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Враховуючи викладене, обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Врахувавши те, що повнолітня дочка навчається у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна на денній формі навчання, термін навчання становить з 01 вересня 2019 року до 30 червня 2023 року, у зв'язку з чим вона потребує матеріальної допомоги, доходи відповідача та перебування на його утриманні неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач має змогу сплачувати аліменти на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, у визначеному ним у рішенні суду розмірі.
Висновок суду першої інстанції узгоджується із правовими позиціями, висловленими, зокрема у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 760/17457/16-ц (провадження № 61-34814св18) та від 04 грудня 2019 року у справі № 212/6120/18 (провадження № 61-16034св19).
Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та приймаючи нову постанову про залишення позовних вимог без задоволення, дійшов помилкових висновків про те, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, визначений статтею 199 СК України та передбачає утримання повнолітніх дочки, сина до досягнення двадцяти трьох років, не виникає у батьків, позбавлених батьківських прав, оскільки відповідно до частини другої статті 166 СК України особа позбавлена батьківських прав не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Висновок суду апеляційної інстанції суперечить практиці Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд першої інстанції, врахувавши практику Верховного Суду, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Апеляційний суд на вищевказане уваги не звернув та зробив помилкові висновки про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на період навчання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Розглядаючи позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Оскільки судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку із задоволенням касаційної скарги ОСОБА_1 , яка відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання касаційної скарги, та залишенням в силі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2021 року, судові витрати за подання касаційної скарги ОСОБА_1 слід компенсувати за рахунок ОСОБА_2 , шляхом стягнення з ОСОБА_2 в дохід держави 1 681,60 грн (840,80 * 200 %).
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржувалося, тому не переглядається Верховним Судом.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 14 червня 2021 рокускасувати та залишити в силі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 січня 2021 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1 681 (одну тисячу шістсот вісімдесят одну) гривню 60 копійок.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук