Ухвала
11 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 755/13391/19
провадження № 61-13500св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Короткий зміст позовних вимог, рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Позов обґрунтований тим, що 30 вересня 2011 року між ним та ОСОБА_3 укладений договір позики, відповідно до якого позивач передав у власність готівкою, а ОСОБА_3 прийняв 2 352 000,00 грн, яка в еквіваленті, на момент укладення договору, становила 294 000,00 доларів США, із зобов'язанням повернути у визначені цим договором строк, порядку та розмірі. Відповідно до пункту 3, 6 договору позика надана на три місяці і позичальник зобов'язаний був повернути позику в національній валюті в сумі, еквівалентній 311 640,00 доларів США за курсом НБУ на день повернення.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Спадкоємицею за заповітом померлого є ОСОБА_2 , яка 11 листопада 2011 року звернулась до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте через існування боргу так і не здійснила оформлення права власності на квартиру.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року у справі
№ 2604/24484/12 з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 борг у сумі 1 214 000,00 грн та 1 214,00 грн судового збору. Розмір стягнутої суми обґрунтовувався тим, що ймовірна вартість спадкового майна на час розгляду справи становила 1 214 000,00 грн. На примусове виконання цього рішення 07 жовтня 2013 року виданий виконавчий лист та 08 листопада 2013 року державним виконавцем відкрите виконавче провадження.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року, яка набрала законної сили 22 березня 2018 року, звернуто стягнення на спадкове нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, а саме - квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до приватного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2013 року № 2604/24484/12. 06 лютого 2019 року приватним виконавцем Каращук К. Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а 07 лютого 2019 року винесено постанову про арешт майна боржника - вказаної квартири.
18 липня 2019 року на виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2013 року у справі № 2604/24484/12 та в порядку статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» було реалізовано арештоване майно з прилюдних торгів, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 2 777 040,00 грн.
Від реалізації арештованого майна позивачу повернуто грошову суму у розмірі 1 214 000,00 грн, тобто суму, зазначену в ймовірній оціночній вартості арештованого нерухомого майна станом на 25 квітня 2013 року, проте не за вартістю майна на час реального виконання рішення суду, що сталось більше ніж через 6 років. За таких умов борг був повернутий у розмірі, меншому ніж вартість спадкового майна, яка не покриває суму боргу.
Враховуючи наведене а також те, що відповідачу було відомо про вимогу позивача повернути позику в сумі, еквівалентній 311 640,00 доларів США за курсом НБУ на день повернення, проте остання не вчинила жодних дій щодо повернення вказаної суми, а також не вчинила жодних дій після ухвалення рішення суду про стягнення боргу зі спадкового майна, навпаки - чинила перешкоди при виконанні рішення суду, позивач вважає, що відповідачем порушено право позивача на отримання суми боргу, що дорівнює вартості спадкового майна на день його реалізації.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просив стягнути з
ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти у сумі 1 277 148,32 грн, які залишилися на депозитному рахунку приватного виконавця, після задоволення вимог за виконавчим листом № 2604/24484/12.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивач на підставі статей 1281, 1282 ЦК України реалізував своє право, як позикодавця, звернувшись до суду з позовом до спадкоємця боржника - ОСОБА_2 , при цьому, в межах цієї справи, стороною позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог до 1 214 000,00 грн та саме цю суму стягнуто рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня
2013 року (справа № 2604/24484/12), тому як зволікання відповідача з отримання свідоцтва про право на спадщину з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця навіть після ухвалення рішення про стягнення з неї боргу, так і зміна вартості спадкового майна, яка відбулась з часу ухвалення вказаного рішення до фактичної його реалізації у межах виконавчого провадження, відкритого на виконання цього ж рішення суду, не є підставою для задоволення з цих підстав вимог позикодавця до спадкоємця.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва
від 24 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 563 040,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що оскільки кредитор боржника за рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2013 року у рахунок погашення боргу отримав лише частину фактичної вартості спадкового майна, тому вимога позивача про стягнення решти коштів, отриманих від реалізації успадкованої квартири, не може вважатися іншим стягненням, а фактично є вимогою про задоволення боргового зобов'язання у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 910/18389/20, від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19, від 13 січня 2021 року у справі № 712/7975/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 909/1165/19, від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 417/7171/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 910/16868/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 347/2115/17, від 10 червня 2020 року у справі № 366/2099/17, від 04 травня 2020 року у справі № 153/1368/17, від 13 травня 2020 року у справі
№ 265/4455/19, від 20 лютого 2019 року у справі № 755/7730/16-ц, від 21 серпня
2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі
№ 911/3677/17, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 909/1165/19, від 20 лютого 2019 року у справі № 755/7730/16-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 607/98/17, від 23 травня
2018 року у справі № 192/2761/14, від 20 лютого 2019 року № 755/7730/16-ц,
від 18 березня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі
№ 522/407/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 755/7730/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 539/2170/17, від 23 травня 2018 року у справі № 192/2761/14, від 18 травня 2020 року у справі
№ 643/5556/14-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 206/4980/15, від 25 квітня
2018 року у справі № 645/3265/13-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 192/2761/14, від 13 лютого 2018 року у справі № 264/4263/16-ц.
У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною п'ятою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Виходячи з викладеного, зважаючи на те, що під час проведення попереднього розгляду справи не встановлено обставин, передбачених частинами третьою, четвертою статті 401 ЦПК України, суд вважає за необхідне призначити справу до судового розгляду.
Керуючись статтями 401, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 липня 2021 року призначити до судового розгляду на 20 жовтня 2021 року колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
В. В. Яремко