ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/15791/20
провадження № 2/753/321/21
"12" серпня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О.з секретарем судового засідання Кримчук Я.Р. за участі: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,
І. Стислий виклад позицій учасників справи.
У вересні 2020 р. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі також - ОСОБА_4 , відповідач) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в загальному розмірі 385 100 грн.
Позов обґрунтований такими обставинами. З 01.04.2011 по 13.11.2015 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі, у якому у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13.11.2015 затверджено мирову угоду між сторонами, відповідно до якої син залишився проживати з матір'ю, а позивач зобов'язався сплачувати аліменти на його утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 7 000 грн. Однак з червня 2019 р. і по даний час син сторін проживає з позивачем, а заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07.05.2020 місце його проживання визначено з батьком. Незважаючи на те, що син проживає з позивачем, останній в повному обсязі сплачував і продовжує сплачувати аліменти на користь відповідача та за вказаний період сплатив аліменти в сумі 105 100 грн.
За міркуванням позивача наявність заочного рішення, яким визначено місце проживання дитини з ним, існування виконавчого провадження про стягнення з нього аліментів та не вчинення відповідачем жодних дій, спрямованих на завершення виконавчого провадження або на повернення отриманих коштів, свідчать про безпідставність набуття відповідачем аліментів.
Окрім того, відповідно до розписки від 23.08.2018 відповідач отримала від позивача грошові кошти в сумі 280 000 грн. для покращення житлових умов їх сина шляхом продажу однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та придбання двокімнатної квартири в містах Ірпінь , Буча чи Гостомель у строк до 23.08.2020. У разі невиконання зазначених умов грошові кошти підлягали поверненню у десятиденний термін. 21.05.2020 відповідачем було придбано однокімнатну квартиру у м. Бровари, що є порушенням встановлених розпискою домовленостей. Отже грошові кошти в сумі 280 000 грн. були отримані відповідачем без достатньої на те правової підстави, тому відповідно до вимог частини 1 статті 1212 ЦК України ці кошти підлягають поверненню позивачу у десятиденний строк.
До початку розгляду справи по суті позивач збільшив розмір вимог про стягнення безпідставно отриманих відповідачем аліментів до 182 100 грн.
Правом на подання відзиву відповідач ОСОБА_4 не скористалась, проте в судовому засіданні її представник заявив про невизнання вимог позову пославшись на його необґрунтованість. Вказав, що отримані відповідачем аліменти не є безпідставно набутими коштами, оскільки стягуються на підставі визнаної судом мирової угоди, яка передбачає волю сторін на її укладення, недобросовісність в діях відповідача відсутня, позивач не довів належними та допустимими доказами факт перебування дитини на його утриманні, а рішення суду про визначення місця проживання дитини з батьком оскаржується в апеляційному порядку. Вважав також безпідставними вимоги про стягнення коштів за розпискою зазначивши, що з приводу передачі позивачем відповідачу коштів між сторонами виникли договірні відносини, що виключає застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.
ІІ. Рух справи, процесуальні дії суду та заяви (клопотання) учасників справи.
Ухвалою від 19.10.2020 суд відкрив провадження за даним позовом та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання на 03.03.2021.
22.02.2021 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог в частині безпідставно стягнутих аліментів.
03.03.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд задовольнив та відклав розгляд справи на 02.06.2021.
02.06.2021 розгляд справи перенесено на 11.08.2021 у зв'язку з перебуванням судді на навчанні.
27.07.2021 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.
В судовому засіданні 11.08.2021 суд прийняв до розгляду останню заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, заслухав вступні промови учасників справи, дослідив письмові докази, заслухав додаткові пояснення представника позивача, вийшов до нарадчої кімнати, по виходу з якої оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
З 01.04.2011 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.11.2015 шлюб сторін розірвано.
Ухвалою від цієї ж дати (13.11.2015) суд визнав укладену сторонами на основі взаємних поступок та домовленостей мирової угоди, відповідно до умов якої після розірвання їх шлюбу син залишається проживати з матір'ю, а батько зобов'язується сплачувати аліменти на його утримання в розмірі, не менше ніж 7 000 грн., щомісяця та брати участь у додаткових витратах.
У квітні 2018 р. ОСОБА_4 пред'явила ухвалу про визнання мирової угоди до примусового виконання, та за нею було відкрите виконавче провадження № 56278907.
З розрахунку заборгованості за сплати аліментів від 27.08.2018, складеного державним виконавцем Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, вбачається, що позивач своєчасно та в повному обсязі сплачував аліменти на утримання сина, станом на 01.09.2018 заборгованість зі сплати аліментів відсутня.
Як пояснив в судовому засіданні позивач, у червні 2019 р. відповідач привезла йому дитину на вихідні і не забрала її, а в подальшому через консьєржа передала одяг, іграшки та інші речі і зникла. З того часу син постійно проживає з ним за адресою: АДРЕСА_2 , а мати жодної участі у житті дитини не приймає.
Незважаючи на зміну місця проживання дитини, позивач сплачував та продовжує сплачувати аліменти.
В порядку примусового виконання ухвали суду від 13.11.2015 про стягнення аліментів за період з червня 2019 р. по липень 2021 р. з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто аліментів в загальній сумі 182 100 грн.
07.05.2020 Дарницький районний суд м. Києва ухвалив заочне рішення про визначення місця проживання малолітнього сина сторін з батьком (цивільна справа № 753/572/20).
Ухвалою суду від 14.01.2021 було відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про перегляд вищевказаного заочного рішення, після чого проте ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку та на даний час рішення за результатами розгляду апеляційної скарги не прийняте.
Судом також установлено, що 23.08.2018 ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 280 000 грн., що підтверджується письмовим доказом - розпискою, оригінал якої досліджувався в судовому засіданні, та не заперечується представником відповідача.
Зі змісту розписки вбачається, що кошти були надані позивачем для поліпшення житлових умов їх сина шляхом продажу відповідачем належної їй однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та придбання двокімнатної квартири в містах Ірпінь , Буча чи Гостомель .
Згідно з умовами, зафіксованими у вищевказаній розписці, відповідач зобов'язалась придбати двокімнатну квартиру у строк до 23.08.2020, а у разі, якщо вона не зможе підтвердити цей факт, повернути кошти у десятиденний термін після надходження відповідної вимоги.
Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер інформаційної довідки 209807826 від 21.05.2020) підтверджує факт придбання ОСОБА_4 11.03.2020 однокімнатної квартири у м. Бровари, що не відповідає умовам договору.
07.09.2020 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення грошових коштів в сумі 280 000 грн., проте відповідач кошти не повернула.
IV. Мотивувальна частина рішення.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 ЦК України).
За загальною умовою виконання зобов'язання, встановленою статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (раїни).
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Отже, під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Отже, договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18).
Водночас у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.
При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних сум.
За обставинами справи установлено, що заявлені до стягнення як безпідставно набуті аліменти позивач сплачував добровільно та на законних підставах - на виконання умов визнаної судом мирової угоди, що є достатньою та належною правовою підставою отримання відповідачем грошових коштів.
Аліменти сплачувались позивачем у визначеному мировою угодою розмірі, відсутність рахункової помилки ним не оспорюється.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За приписами статті 76 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.
За змістом норм статей 77, 78, 79, 80, 89 ЦПК України докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості і об'єктивності, а в своїй сукупності - також достатності, для підтвердження наявності або відсутності обставин справи, які відносяться до предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).
На обґрунтування доводів про недобросовісність відповідача позивач зазначив, що всупереч умов мирової угоди відповідач одноособово, без погодження з ним, передала дитину на проживання йому, у зв'язку з чим з червня 2019 р. син проживає з ним та перебуває на його повному утриманні, проте належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставини суду не надано.
Що стосується посилання позивача на обставини, встановлені рішенням суду про визначення місця проживання дитини з ним, то вказані доводи суд відхиляє, оскільки на момент розгляду даної справи заочне рішення суду про визначення місця проживання малолітньої дитини переглядається в апеляційному порядку (ухвала про відкриття апеляційного провадження від 12.03.2021).
З огляду на наявність чинної ухвали суду про визнання мирової угоди не заслуговують на увагу і доводи відповідача про те, що відповідач мала вчинити дії, спрямовані на завершення виконавчого провадження, або повернути отримані нею аліменти.
Будь-яких інших доказів на підтвердження недобросовісності відповідача позивачем суду не надано.
Зважаючи на викладене, відповідач ОСОБА_4 є добросовісним набувачем аліментів, а тому у позові ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих аліментів в розмірі 182 100 грн. слід відмовити, оскільки вони не підлягають поверненню відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1215 ЦК України.
Що стосується вимог позову про стягнення коштів в сумі 280 000 грн., то судом установлено, що дані кошти були набуті відповідачем на виконання умов укладеного сторонами договору щодо придбання відповідачем об'єкта житлової нерухомості з метою поліпшення житлових умов їх спільної з позивачем дитини, а відтак договірний характер даних правовідносин виключає застосування до них положень глави 83 ЦК України.
Посилання представника позивача на те, що суд не обмежений у наданні іншої правової кваліфікації відносинам сторін та самостійному застосуванні тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не можуть бути взяті до уваги з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства, згідно з яким суд розглядає справи в межах заявлених вимог та у визначений позивачем спосіб.
Самостійна зміна судом правових підстав позову буде суперечити і засаді змагальності цивільного судочинства, оскільки відповідач, як і позивач, теж має право на судовий захист, реалізація якого здійснюється ним, зокрема, шляхом викладення своєї позиції з приводу підставності заявлених до нього вимог.
Більше того, зобов'язальний характер спірних правовідносин передбачає і інший предмет доказування у даній справі, який випливає, зокрема, з положень статей 526, 530, 610, 611 ЦК України, що з урахуванням наведених позивачем обґрунтувань та наданих ним доказів унеможливлює задоволення його вимог про стягнення коштів в сумі 280 000 грн. як безпідставно набутих.
Підсумовуючи викладене, суд визнає необґрунтованими і недоведеними вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштівв загальному розмірі 462 100 грн. та відмовляє у їх задоволенні.
V. Розподіл судових витрат між сторонами.
З огляду на те, що суд відмовляє у позові, визначені статтею 141 ЦПК України підстави для розподілу понесених позивачем судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 10, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно з підпунктом 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Розділу XIII ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Суддя:
Повне рішення складене 13.10.2021.