Справа № 2-318
2010 рік
І М”Я М У К Р А Ї Н И
17 червня 2010 року Бережанський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючої-судді Данилів О.М.
при секретарі Уляшевій М.М.
за участі захисника ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бережанах справу за позовом ОСОБА_3 до Бережанського психоневрологічного будинку-інтернату про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Бережанського психоневрологічного будинку-інтернату про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що вона з квітня 1969 року працювала у відповідача на посаді чергової медичної сестри, а 16 лютого 2010 року була звільнена із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, вважаючи своє звільнення незаконним, просить поновити її на роботі, на посаді чергової медичної сестри і стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу.
В судовому засіданні позивачка позов підтримала, просить його задоволити.
Представник відповідача Бережанського психоневрологічного будинку-інтернату позову не визнав, просить відмовити позивачці у задоволенні її позовних вимог за їх безпідставністю.
Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, проаналізувавши матеріали справи вважає, що позовні вимоги позивачки є підставними і підлягають до задоволення, виходячи з таких підстав.
Згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Відповідно до вимог ч.4 ст.40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
Крім цього, відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року “Про практику розгляду судами трудових спорів” розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обгрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок чи довідку в установленому законом порядку про його тимчасову непрацездатність. При цьому законодавець роз'яснив, що наявність поважних причин визнається у разі доведеної непрацездатності працівника, хоч би вона і не була підтверджена лікарняним листком.
Cудом встановлено, що позивачка з квітня 1969 року перебуває у трудових відносинах із Бережанським психоневрологічним будинком - інтернатом, а 16 лютого 2010 року за відсутність на робочому місці 28 січня 2010 року за погодженням із профкомітетом була звільнена із займаної посади за прогул на підставі п.4 ст.40 КЗпП України.
В судовому засіданні позивачка в обгрунтування заявленого позову пояснила, що вона проживає на хуторі і добираючись на роботу через ліс, вона постійно долає пішком близько десяти кілометрів, а так як в січні були тридцятиградусні морози та велика кількість снігу, то вона 21 січня 2010 року простудилася і занедужала, сім днів лежала вдома з високою температурою, а так як вона є малозабезпеченою, одинокою особою, і у неї відсутні засоби зв”язку, то вона не мала можливості навіть викликати швидку допомогу та повідомити адміністрацію психоневрологічного будинку- інтернату про те, що вона не має змоги прийти на роботу, і лише 28 січня 2010 року, коли їй стало трохи легше, звернулася у Стриганецьку амбулаторію за допомогою. Представила суду довідку, датовану 28 січня 2010 року Стриганецькою сільською лікарською амбулаторією.
Із оглянутої у судовому засіданні амбулаторної карточки, заведеної у Стриганецькій сільській лікарській амбулаторії на ім'я позивачки, видно, що остання дійсно 28 січня 2010 року зверталася за медичною допомогою, її було оглянутом черговим лікарем ОСОБА_5, якою поставлено діагноз- залишкові явища ГРЗ та призначено курс лікування.
Допитана у судовому засіданні у якості свідка лікар Стриганецької сільської лікарської амбулаторії ОСОБА_5 підтвердила правдивість пояснень позивачки та достовірність виданої нею довідки.
Незадовільний стан здоров”я позивачки у період з 21 по 28 січня 2010 року підтвердили допитані у судовому засіданні у якості свідків сусіди позивачки ОСОБА_6 та ОСОБА_7.
Як вбачається з наказу про звільнення позивачки підставою для її звільнення було здійснення нею прогулу 28 січня 2010 року, про що було складено акт про відсутність її на робочому місці та згода профспілкового комітету.
В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що позивачка була відсутня на робочому місці, окрім 28 січня 2010 року, ще і 21 та 27 січня, про що підтверджують складені ними відповідні акти, однак він у наказі про звільнення вказав, що звільнив позивачку лише за прогул, що мав місце 28 січня 2010 року. Представив суду наказ № 32 від 26 квітня 2010 року про внесення змін та доповнень до наказу № 4 від 16 лютого 2010 року, яким в пункті Підстава: здійснення прогулу 28 січня 2010 року...,- вніс доповнення : здійснення прогулу 21, 27 та 28 січня 2010 року.
Однак, представлений відповідачем наказ № 32 від 26 квітня 2010 року суд не може прийняти до уваги у зв”язку з тим, що відповідно ст. 148 ПЗпП України дисциплінарне стягнення може застосовуватися власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що позивачка 28 січня 2010 року була відсутня на роботі з поважних причин, так як була хвора, що крім її показів, підтверджуться показами свідків, та належним чином оформленою медичною довідкою, а тому її звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України є безпідставним і таким, що проведене з порушенням вимог чиннного законодавства, в зв”язку з чим позовні вимоги позивачки в цій частині є підставними і підлягають до задоволення.
Крім того, суд прийшов до висновку, що слід задоволити позов і в частині стягнення на користь позивачки втраченого заробітку за час вимушеного прогулу в зв”язку з незаконним її звільненням з роботи за період з 16 лютого по 17 червня 2010 року.
Відповідно до вимог ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік.
Відповідно до розділу IV п. 5, п. 8 Порядку обчислення середньомісячної заробітної плати, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 8 лютого 1995 року за № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного ( годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі ( календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).
Отже, вираховуючи позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд виходить з того, що середньомісячна заробітна плата позивачки, що передувала її звільненню за останні два місяці становила 1361грн. 72 коп (зарплата за грудень 563.37 + зарплата за січень 798.35), яку слід поділити на 187 ( кількість годин, відпрацюваних за два останні місяці, відповідно до табеля обліку робочого часу за грудень і січень), і таким чином отримуємо - 7, 28 грн. (середній заробіток позивачки за 1 годину), який слід помножити на 374 год. (час вимушеного прогулу за 4 повних місяці). В результаті з відповідача слід стягнути у користь позивачки 2 722 грн. 72 коп. втраченого заробітку.
Керуючись ст. ст. 3, 10,11, 14, 60, 209, 212-215, 218, 292-294 ЦПК України, п.4 ст. 40, ст. 147-149, 233, 235 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992р."Про практику розгляду судами трудових спорів"(із змінами), Порядком обчислення середньої заробітної плати”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України під № 100 від 8 лютого 1995 року, суд,-
Позов задоволити.
Поновити ОСОБА_3 на посаді чергової медичної сестри Бережанського психоневрологічного будинку-інтернату.
Стягнути з Бережанського психоневрологічного будинку-інтернату в користь ОСОБА_3 2 722 (дві тисяч сімсот двадцять дві) грн. 72 коп. заробітку за час вимушеного прогулу, а також в користь держави 51 грн. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах одного місяця підлягає до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги.
Заяву про апеляційне оскарження або апеляційну скаргу може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Тернопільської області через Ьережанський районний суд.
Cуддя Бережанського
районного суду Тернопільської області підпис Данилів О.М.
Копія з оригіналом вірна.
Оригінал рішення знаходиться у справі № 2- 318/2010
В.о. голови Бережанського
районного суду Тернопільської області Шміло В.І.