печерський районний суд міста києва
Справа № 757/47998/21-ц
"05" жовтня 2021 р. Печерський районний суд м. Києва в складі головуючого - судді Волкової С.Я. при секретарі судових засідань Топал А.І., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві матеріали цивільної справи за позовом Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Кабінету Міністрів України, третя особа: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання незаконним та скасування рішення Кабінету Міністрів України, оформленого Розпорядженням від 11.08.2021 р. № 931-р «Про схвалення Стратегії розвитку акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»,
установив:
Позивач Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» звернувся до суду і просить визнати незаконним та скасувати рішення Кабінету Міністрів України, оформлене Розпорядженням від 11.08.2021 р. № 931-р «Про схвалення Стратегії розвитку акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк». У позовній заяві зазначено, що ця стратегія передбачає безпідставне скорочення чисельності співробітників на шість тисяч осіб, що складає майже третину від сьогоднішньої штатної чисельності Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», яка складає більше однієї тисячі осіб, що порушує конституційне право вищенаведених осіб на працю, через що оскаржується Профспілкою в інтересах трудового колективу, та у позовній заяві зазначено, що предметом цього спору є оскарження Профспілкою рішення держави в особі Кабінету Міністрів України, як власника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», що порушує трудові права співробітників Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», отже цей спір є трудовим.
Ухвалою суду від 14.09.2021 р. відкрито провадження у справі.
29.09.2021 р. від представника третьої особи: Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Тищенка А.В. надійшло клопотання про закриття провадження у справі 757/47998/21-ц на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Клопотання обґрунтоване тим, що, на думку Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», Профспілка помилково зазначає про те, що даний спір відноситься до трудових спорів, оскільки в даному випадку оскаржується Розпорядження Кабінету Міністрів України, як індивідуальний нормативно-правовий акт, який стосується виключно діяльності банку та стратегії подальшого його розвитку, при цьому розпорядження безпосередньо не зумовлює ніяких звільнень чи скорочень, оскільки Розпорядження Кабінету Міністрів України: є стратегічним та управлінським рішенням власника підприємства в особі Кабінету Міністрів України, яке спрямоване на визначення подальших напрямків розвитку банку, тобто є програмним документом, однак станом на момент затвердження має здебільшого декларативний характер; не є наказом про звільнення чи скорочення конкретних працівників банку. Та обставина, що, оскаржуючи Розпорядження Кабінету Міністрів України, позивач формально посилається на порушення трудових прав трудового колективу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», не свідчить про існування спору саме із трудових правовідносин. Незгода Профспілки з рішення власника банку не може бути предметом розгляду в жодному суді, а оскарження такого рішення не відповідає способам захисту трудових прав та інтересів ані позивача, ані трудового колективу, ні окремих працівників банку. В той же час, способом порушених або оспорюваних прав у категоріях спорів, коли позивач звертається до суду за захистом своїх трудових прав як найманий працівник, є позов про поновлення на посаді, визнання незаконним наказу про звільнення, тощо, а не позов про визнання недійсним рішення власника підприємства чи уповноваженого ним органу. На вирішення суду фактично переданий спір між трудовим колективом банку та власником в особі Кабінету Міністрів України щодо здійснення господарської діяльності товариства та інших повноважень у сфері управлінської діяльності; вказане Розпорядження Кабінету Міністрів України стосується саме банку та не є предметом регулювання норм трудового права, ці відносини належать до сфери регулювання корпоративного права. Розгляд таких спорів судом буде втручанням у господарську діяльність акціонерного товариства, що є неприпустимим. З огляду на те, що такий спір підлягає вирішенню у позасудовому порядку, тому провадження у справі підлягає закриттю.
Суд, дослідивши клопотання, матеріали справи, дійшов висновку про закриття провадження у справі, виходячи з такого.
За змістом частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Частиною першою статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі, землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Не є предметом регулювання ГК України майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України; земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відносини; фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання; відносини за участю суб'єктів господарювання, що виникають у процесі виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (частина перша статті 4 ГК України).
Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 р. у справі № 317/1777/17 «Звертаючись до суду з цими позовами, генеральний директор Товариства послався на порушення своїх прав рішеннями наглядової ради Товариства, що зобов'язують його як керівника ПАТ «ЗАлК» до вчинення певних дій, які, на його думку, суперечать вимогам законодавства. Таким чином, на вирішення суду фактично переданий спір між керівником Товариства та наглядовою радою щодо порядку здійснення господарської діяльності товариства (закупівель) та інших повноважень у сфері управлінської діяльності. Вказані рішення наглядової ради стосуються саме Товариства, адже вирішують питання проведення закупівель та надання документації Товариства на вимогу державних органів, а не прав чи обов'язків його генерального директора, який у силу посади є зобов'язаним виконувати рішення наглядової ради. При цьому спірні відносини, що стосуються виконання рішення наглядової ради акціонерного товариства його виконавчим органом чи керівником, не є предметом регулювання норм трудового права. Ці відносини належать до сфери регулювання корпоративного права. Розгляд таких спорів судом буде втручанням у господарську діяльність акціонерного товариства, що є неприпустимим. При вирішенні питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту суди мають уникати зайвого втручання у внутрішні питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішеннями відповідних органів товариства (пункти 28, 29, 30 постанови). Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення одного органу управління акціонерного товариства (наглядової ради) не може бути оскаржене в судовому порядку іншим органом товариства або його керівником (генеральним директором), оскільки будь-які спірні питання щодо компетенції, що виникають усередині товариства між його органами у процесі управління, підлягають вирішенню відповідно до його статуту у позасудовому порядку (пункт 32 постанови). Велика Палата Верховного Суду вважає, що провадження у справі підлягає закриттю з огляду на те, що вимога про визнання недійсним рішення наглядової ради товариства за позовом генерального директора цього ж товариства не може бути розглянута в судах» (пункт 40 постанови).
Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається (постанови Верховного Суду від 28.03.2019 р. у справі № 757/3495/16-ц, від 22.01.2020 р. у справі № 451/706/18).
Згідно постанови Верховного Суду від 28.03.2019 р. у справі № 755/3495/16-ц «КЗпП України визначає механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначає способи захисту прав працівників. Так, КЗпП України визначає можливість працівника оскарження наказу про його звільнення. З матеріалів справи убачається, що правомірність звільнення ОСОБА_4 з посади є предметом розгляду іншої справи, в межах вирішення якої судом повинно бути з'ясовано питання дотримання визначеної законом процедури звільнення працівника та обрано засіб правового захисту у разі установлення порушеного права чи інтересу позивача.
Частиною третьою статті 64 ГК України визначено, що підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.
При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
На підставі викладеного суди дійшли правильного висновку, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. При цьому, правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення. Позивачем не доведено факту завдання моральної шкоди, а також причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачів щодо складання наказу та захворюванням позивача».
Згідно Постанови Верховного Суду від 22.01.2020 р. у справі № 451/706/18 «Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги про скасування оскаржуваних наказів є неналежним способом захисту, оскільки питання щодо визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, відносяться до виключної компетенції власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу».
Згідно частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи, що обраний позивачем спосіб захисту є фактично неправомірною формою втручання у внутрішню господарську діяльність банку, оскільки позивачем у спорі є Профспілка, яка невдоволена управлінським рішення власника банку, не будучи самостійним суб'єктом оскарження такого рішення, втім така незгода не може бути предметом розгляду в жодному суді, такий спосіб не відповідає способам захисту прав, а імперативними нормами частини першої статті 255 ЦПК України передбачено обов'язок суду закрити провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтею 255 ЦПК України, суд
ухвалив:
Провадження у справі № 757/47998/21-ц за позовною заявою Первинної профспілкової організації співробітників Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Кабінету Міністрів України, третя особа: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання незаконним та скасування рішення Кабінету Міністрів України, оформленого Розпорядженням від 11.08.2021 р. № 931-р закрити.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Учасник провадження, якому ухвала суду не була вручена в день її постановлення має право на поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому копії вказаної ухвали.
Суддя Волкова С.Я.