апеляційне провадження №22-ц/824/11085/2021
справа №183/2879/18
12 жовтня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 квітня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Ковальчук Л.М.
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів,-
встановив:
В травні 2018 року ОСОБА_3 , діючи на підставі довіреності в інтересах громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 2500 євро, що еквівалентно 62825 грн. за курсом НБУ.
Вимоги обґрунтовані тим, що 25 грудня 2015 року ОСОБА_2 шляхом банківського переказу згідно із квитанцією №190719659 сплатив ОСОБА_1 2500 євро в рахунок здійснення нею допомоги в отриманні закордонного паспорту. Проте ОСОБА_1 жодних дій не вчинила, коштів не повернула.
Посилаючись на викладені обставини зазначає, що відповідач безпідставно набула кошти, у зв'язку із чим просить стягнути вказану суму.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на наявність взаємовідносин між сторонами, зобов'язань у зв'язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Посилається на те, що зібрані у справі докази не підтверджують наявність між нею та відповідачем правовідносин. Так, вказує, що ніколи не отримувала від позивача грошових коштів, відношення до оформлення паспортів не має.
Щодо платіжного документу про переказ вказує, що суду надана копія, оригінал не досліджувався, походження цього документа невідоме, він не містить даних про ідентифікаційний номер, що має ідентифікувати особу, відтак виключається можливість здійснення банківської операції.
Висновки суду з посиланням на електронне листування уважає припущеннями. Вказує, що таких доказів їй не надсилалось. У зв'язку із цим вказує про безпідставність висновків суду про належність їй адреси електронної пошти, поряд з цим вказує, що це є адресою електронної пошти туристичної фірми, у якій вона працювала директором. Одночасно зазначає, що електронне листування здійснювалось особою на ім'я ОСОБА_4 , а не позивачем.
Посилання суду на те, що документ, який міститься на 117 аркуші першого тому справи, наданий нею, що підтверджує наявність правовідносин, є помилковими, оскільки такий документ оформлено самим позивачем, про що він і зазначив в позовній заяві та зазначив відповідні реквізити.
Щодо висновків суду з посиланням на докази, що містяться на аркушах 117, 118, 126 першого тому справи і визначені судом як копії квитанцій, то отримувачем є позивач, а не вона. При виготовленні документів поряд з українською мовою використано також російську (слово "Россия"). Документи є неповними і не дозволяють дійти будь-яких висновків.
Також вказує, що відповідно до наявних у справі доказів позивач ніколи не був в Україні, відтак він не міг підписувати та подавати клопотання до суду, зокрема позовну заяву, що датована 26 квітня 2018 року, тоді як повноваження представника виникли на підставі довіреності від 27 червня 2019 року. Відсутні документи, що посвідчують особу позивача.
Посилається на те, що позивач неодноразово звертався до суду та відкликав позовні заяви. За подання цього позову додано квитанцію про сплату судового збору, що стосувалась першої позовної заяви.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції уважав, що дані електронного листування (разом із вкладеннями) є належним та допустимим доказом наявності між сторонами домовленостей щодо надання допомоги ОСОБА_2 від ОСОБА_1 в оформленні громадянства Словацької Республіки, з огляду на те, що позивач визнає належність йому електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідач не спростовує щодо належності їй електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_2
При цьому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що такі заявлено з огляду на положення статті 1212 ЦК України, а в ході розгляду справи установлено, що кошти були передані на виконання домовленості, тобто за відповідною правовою підставою.
В частині заперечень відповідача щодо неможливості позивачем особисто подавати процесуальні документи, суд першої інстанції вказав, що позовна заява підписана як ОСОБА_2 , так і його повноважним представником - ОСОБА_3 . Факти підписання позову та перетинання чи не перетинання державного кордону України ОСОБА_2 не є нерозривними або ж взаємовиключними. Повноваження ОСОБА_3 , як представника позивача ОСОБА_2 , надалі також підтверджено й довіреністю від 27 червня 2019 року, посвідченою консулом Генерального консульства України в Санкт-Петербурзі (а.с.129-130).
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вказує на таке.
Звертаючись до суду, позивач вказав, що надав відповідачці грошові кошти в розмірі 2500 євро в рахунок здійснення останньою допомоги в отриманні закордонного паспорту, проте такі дії нею виконані не були та грошові кошти не повернуто. Просить задовольнити позовні вимоги на підставі статті 1212 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
На підтвердження факту надання грошових коштів позивачем надано ксерокопію оформленої 25 грудня 2015 року від імені ОСОБА_2 (громадянин РФ, паспорт громадянина НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) оформлено заяви фізичної особи на переказ грошових коштів (виконана російською мовою) номер переказу 190719659, про переказ ОСОБА_1 (телефон НОМЕР_2 , місто отримання - м.Київ, Україна) 2500 євро.
Проте доказів на підтвердження фактичного здійснення відповідної банківської операції матеріали справи не містять.
Окрім того, апеляційний суд також зазначає, що судом першої інстанції на підставі клопотання представника позивача від 22 серпня 2019 року до матеріалів справи долучено роздруківку електронного листування, проте доказів про його направлення відповідачу немає. Натомість питання долучення вказаних документів ставилось на обговорення в судовому засіданні 08 жовтня 2019 року, у якому був присутнім представник позивача, що убачається з протоколу судового засідання. Окрім того, представник відповідача знайомився з матеріалами справи та викладав письмову позицію щодо цього листування.
Листування здійснювалось між користувачами з електронними адресами " ОСОБА_2 " та "ОСОБА_1" (користувач "ОСОБА_1" вказує свій статус як директор із зазначенням відомостей щодо засобів зв'язку: "АДРЕСА_2; тел: НОМЕР_3 , тел. моб: НОМЕР_4 ; тел. моб: НОМЕР_2 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; skype: ІНФОРМАЦІЯ_3) (а.с.116-128).
Апеляційний суд зазначає, що відповідно до змісту листування таке від імені ОСОБА_2 здійснювалось ОСОБА_4 . Тематика листування - набуття громадянства Словацької Республіки.
Приймаючи як доказ дані вказаного листування, суд першої інстанції не врахував, що згідно положень статті 100 ЦПК України паперова копія електронного доказу не уважається письмовим доказом, а є лише формою фіксування електронного доказу і така копія має бути засвідчена електронним цифровим підписом особи, яка її подає. Проте надана копія листування не відповідає цим вимогам.
Окрім того, апеляційний суд зауважує, що зміст листування не узгоджується із обставинами, викладеними у позовній заяві.
З огляду на наведене, суд першої інстанції помилково мотивував висновки даними, що містяться у цьому листуванні, оскільки такі не мають доказового навантаження і не дають підстав для встановлення наявності або відсутності певних обставин (фактів), на які посилається позивач.
На підтвердження позовних вимог позивачем також надано копію фотознімку документу із зображенням гербу Словацької Республіки, текстом, виконаним іноземною мовою (переклад відсутній) і скріплений печаткою. Документ містить номер бланку "002101", дату в тексті "21.03.2016" та ім'я особи, яку можна ідентифікувати як ОСОБА_2 . Відповідно до змісту позовної заяви цей документ виконано за особистим зверненням позивача до міграційного центру.
Окрім того, позивачем надано ксерокопії одного і того ж документу, зображення якого виконано у збільшеному розмірі і тому представлено на декількох аркушах, проте неповно (том 1 а.с. 117, 118, 126, 127). За окремими реквізитами цього документа можливо установити, що 05 грудня 2017 року (наявний штамп банку, але назви не видно) здійснено переказ у сумі 350 євро. Одержувачем є ОСОБА_2 .
Вказані вище ксерокопії не є належними письмовими доказами, оскільки не засвідчені належним чином, не містять відмітки про відповідність оригіналу, ініціалів та прізвища особи, що посвідчує копію.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про встановлення факту отримання відповідачем від позивача певної грошової суми на відповідній правовій підставі, оскільки такі обставини належними та допустимими доказами не підтверджено.
Щодо доводів скарги в частині, що позивач ніколи не був в Україні, відтак він не міг підписувати та подавати процесуальні документи, зокрема позовну заяву, апеляційний суд зазначає, що позовна заява підписана також уповноваженим представником ОСОБА_3., який діяв на підставі довіреності від 27 лютого 2018 року, що посвідчена нотаріусом Калінінградського нотаріального округу. В подальшому видана довіреність від 27 червня 2019 року, що посвідчена консулом Генерального консульства України в Санкт-Петербурзі.
Щодо доводів апеляційної скарги, що позивач неодноразово звертався до суду та відкликав позовні заяви; за подання цього позову додано квитанцію про сплату судового збору, що стосувалась першої позовної заяви, апеляційний суд вказує, що такі доводи не впливають на вирішення справи по суті, звернення до суду є реалізацією права особи на судовий захист, яке не може бути обмежено.
Підсумовуючи наведене, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на зазначені положення закону, апеляційний суд констатує про відсутність доказів, які й своїй сукупності давали б можливість дійти висновку про наявність між сторонами договірних грошових зобов'язань та обов'язку відповідача повернути позивачу певну суму грошових коштів.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 квітня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 12 жовтня 2021 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
В.В. Соколова