Головуючий у І інстанції Юзькова О.Л.
Провадження №22-ц/824/10866/2021 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
07 жовтня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на іпотечне майно,
У лютому 2019 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна»звернулося до суду з вищевказаним позовом та просило про його задоволення, посилаючись на те, що 30.10.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №МL-006/1699/2007, за умовами якого останньому було надано кредит у сумі 100 000,00 доларів США на споживчі цілі.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 30.10.2007 року було укладено договір іпотеки №PCL-006/1699/2007, згідно умов якого останні передали в іпотеку банку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку із невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, у нього перед кредитором утворилась заборгованість, внаслідок чого за позовом позивача про стягнення заборгованості рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2014 року, частково скасованим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10.12.2014 року, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 99 515,89 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 1 182 006,35 грн., заборгованість по процентам у сумі 12 291,26 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 145 990,23 грн. та заборгованість по пені у розмірі 500 000,00 грн.
Разом з тим, на даний час зобов'язання за кредитним договором відповідачем так і невиконані, у зв'язку із чим позивач з метою погашення заборгованості за кредитним договором звернувся до суду з позовом, у якому просив звернути стягнення на підставі Договору іпотеки (майнової поруки) № PCL-006/1699/2007 від 30 жовтня 2007 року на нерухоме майно - трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ML-006/1699/2007 від 30 жовтня 2007 року загалом у розмірі 1 827 996,58 гривень, що складається із: заборгованості за кредитом - 99 515,89 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 1 182 006,35 гривень; заборгованості по відсоткам - 12 291,26 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 145 990,23 гривень; заборгованості по пені - 500 000,00 грн., на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» залишено без задоволення.
Стягнуто з ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подав на рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Також просив розглянути його клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, яке викладене у апеляційній скарзі.
Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилався на те, що висновок суду про пропуск ним позовної давності є необґрунтованим, оскільки перебіг позовної давності був перерваний пред'явленням товариством позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у 2014 року, а після рішення Апеляційного суду м. Києва від 10.12.2014 року по цій справі перебіг строку розпочався заново. Однак, з 07.06.2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті», який зупинив перебіг позовної давності, що триває і на даний момент, та свідчить про те, що позивачем позовну давність не пропущено.
Таким чином, на думку апелянта, судом першої інстанції проігноровано приписи норм матеріального права (ч. 1 ст. 263 ЦК України) щодо того, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Адже зазначена норма кодифікованого нормативно-правового акту надає чітко визначений перелік підстав, у разі наявності хоча б однієї з яких перебіг позовної давності зупиняється. А отже, за наявності діючого ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» вбачається наявність встановленого цим Законом мораторію, який зупиняє перебіг позовної давності. Враховуючи викладене, строк позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем не пропущено.
Обгрунтовуючи скаргу на рішення в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу, апелянт посилався на те, що детальний опис робіт, прийнятий до уваги судом, не був направлений попередньо позивачу, що позбавило його права на своєчасне ознайомлення та подання заперечень або міркувань з приводу даного доказу. Крім того, підтвердженим документально є факт понесення відповідачем витрат на правничу допомогу у розмірі 8 085,00 грн., а решта суми є непідтвердженою, отже не підлягає стягненню.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Гудзери Т.С., останній проти задоволення скарги заперечив та просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Ключник А.В. проти задоволення скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заперечила та просила залишити рішення суду без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу.
Від представника ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - адвоката Череди Т.М. 17.09.2021 року до апеляційного суду надійшла заява, в якій остання просила розгляд справи проводити за відсутності представника ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 30.10.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №МL-006/1699/2007 (том 1, а.с.9-13), який складається з двох частин, які нероздільно пов'язані між собою.
Згідно п.п. 2-3 частини № 1 Кредитного договору позичальнику надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти на купівлю автомобіля у сумі 100 000 доларів 00 центів США, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути отримані кошти до 30.10.2022 року і сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 5,99 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщенні в банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору).
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 30.10.2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №PCL-006/1699/2007, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку банку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с.19-21).
На підставі Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05.11.2010 року (том 1, а.с.39-45) ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги за Кредитними договорами, перелік яких міститься у Додатку № 1 до цього Договору. При цьому, згідно витягу з зазначеного Додатку №1 позивач набув права вимоги за Кредитним договором № МL-006/1699/2007 (том 1, а.с.46).
Також, 05.11.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого банк передав фактору сукупність прав за договорами забезпечення, у тому числі за договором іпотеки №PCL-006/1699/2007 від 30.10.2007 року (том 1, а.с.47-49).
Встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2014 року по справі №761/21397/13-ц частково задоволено позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість по кредиту у сумі 99 515 доларів 89 центів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить - 1 182 006 грн. 35 коп., заборгованість по процентах у сумі 12 291 долар 26 центів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить - 145 990 грн. 23 коп., пеню у розмірі 80 000 грн. 00 коп. та судові витрати у сумі 3 654 грн. 00 коп., а разом у сумі 1 411 650 грн. 58 коп. В іншій частині позову відмовлено (том 1, а.с.30-31).
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10.12.2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визначення розміру до стягнення пені та прийняте нове, яким з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» стягнуто пеню у розмірі 500 000 грн. 00 коп. (том 1, а.с.32-33).
На даний час зобов'язання за кредитним договором не виконані і заборгованість відповідачами не погашена.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з пропуску позивачем позовної давності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною 1 статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до п. 2.1. укладеного між сторонами договору іпотеки, іпотека забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну його дії.
Пунктом 6.1. договору іпотеки встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити такі вимоги, зокрема, всі боргові зобов'язання, не сплачені боржником.
Відповідно до підпункту «А» пункту 6.2. договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення будь-якої з таких обставин, зокрема, несплата боржником іпотекодержателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку як встановлено у кредитному договорі.
Отже, договором іпотеки передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Відповідно до п.1.9.1 кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боржником своїх зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання боржником та/або поручителем та/або майновим поручителем своїх боргових та/чи інших зобов'язань за цим договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п.2.3.7. та ст.3 цього договору) чи іншими укладеними з банком договорами та/або документів забезпечення (надалі-вимога). При цьому зобов'язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом тридцяти днів з дати отримання позичальником відповідної вимоги.
Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором, позивач надіслав останньому 04.04.2013 року досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором від 02.04.2013 року (том 1, а.с.96-97).
24.05.2013 року позичальнику було надіслано досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором повторно (том 1, а.с.98-99).
У вказаних вимогах кредитором висунуто вимогу дострокового виконання боргових зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з дати отримання цієї вимоги, шляхом сплати на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» наступних сум: залишок заборгованості за кредитом: 99 515,89 USD; суму відсотків за користування кредитом - 13 295,60 USD.
Отже, направивши боржнику досудову вимогу в порядку, визначеному умовами кредитного договору, позивач фактично змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором на 04.04.2013 року.
За приписами ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Таким чином, оскільки строк виконання зобов'язань за кредитним договором настав 04.05.2013 року, то, починаючи від цієї дати, позивач мав право пред'явити вимогу до відповідачів про звернення стягнення на іпотечне майно.
Натомість, із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду 04.02.2019 року, тобто після спливу загальної позовної давності тривалістю у три роки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №357/9126/17-ц (провадження № 61-36495св18).
Так, у цій постанові Верховний Суд зазначив, що пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов'язання.
Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв'язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.
При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання.
У справі, яка є предметом перегляду, позивач міг пред'явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі).
Враховуючи те, що строк виконання зобов'язання настав 04.05.2013 року, і саме з цього моменту для позивача розпочався перебіг позовної давності, звернення позивача до суду з даним позовом 04.02.2019 року вчинене з пропуском позовної давності, у зв'язку із чим, зважаючи на заяву відповідачів про застосування позовної давності, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.
Доводи апеляційної скарги позивача щодо переривання перебігу позовної давності пред'явленням позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до частини 2 статті 1048 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно із частиною 2 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Разом з тим, звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості за кредитним договором є різними способами захисту порушеного права.
Так, Верховний Суд у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №357/9126/17-ц зазначив, що звернувшись до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості у серпні 2012 року, який розглянутий судом по суті, банк перервав строк позовної давності у спорі з відповідачем щодо погашення останньою спірної кредитної заборгованості, а тому при зверненні у жовтні 2015 року до суду із позовом у цій справі щодо тієї ж суми кредитної заборгованості, але шляхом вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк пропустив строк позовної давності, що спростовує відповідні доводи касаційної скарги.
Таким чином, звернення до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором не перериває перебіг позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Як вбачається із копії позовної заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, долученої відповідачем до відзиву на позовну заяву, товариство звернулося із позовом до суду 15.08.2013 року (том 1, а.с.100-104).
При цьому, навіть якщо строк позовної давності за твердженням позивача переривався пред'явленням позову до відповідача про стягнення заборгованості, то останній, після переривання почав свій перебіг 16.08.2013 року та сплив 16.08.2016 року, що свідчить про те, що позовна заява про звернення стягнення на іпотечне майно у будь-якому випадку подана позивачем із пропуском строку позовної давності.
Необгрунтованими є і доводи скарги позивача щодо зупинення з 07.06.2014 року перебігу позовної давності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», виходячи з наступного.
Перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Під зупиненням перебігу позовної давності слід розуміти таку зміну порядку обчислення строку, за якою в період дії певної обставини перебіг строку зупиняється, а після припинення цієї обставини продовжується в частині, що залишилася. У період зупинення позовної давності час плине, але він не зараховується до позовної давності. До цього строку зараховується лише час, який сплинув до зупинення позовної давності, та строк, що минув після продовження її перебігу.
Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) предмет іпотеки, а не встановлює відстрочення виконання зобов'язання. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії закону не підлягає примусовому виконанню. Дія мораторію не впливає на право банку звернутись до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, не перешкоджає ухваленню судом рішення за таким позовом, та не свідчить про наявність підстав для зупинення перебігу позовної давності.
Інші доводи апеляційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Щодо заяви позивача у апеляційній скарзі про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, стягнутих з нього судом на користь відповідача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати на правничу допомогу покладені судом на позивача на підставі п.п.5.1.-5.4. Договору про надання правничої допомоги №47 від 04.06.2019 року (том 1, а.с.107-109), копія якого додана до відзиву на позовну заяву, та направлялась позивачу.
Відповідно до п.п.5.1.-5.4. вказаного договору:
- вартість послуг (винагорода) Адвокатського об'єднання становить 30 000,00 грн. (Тридцять тисяч грн. 00 коп.);
- за підготовку до розгляду справи у суді та збір доказів Клієнт зобов'язується сплатити винагороду у сумі, еквівалентній 300,00 (триста) доларів США, в день підписання даного Договору;
- винагорода за представництво інтересів Клієнта становить 1 250,00 грн., що сплачується за кожний факт прибуття Адвоката (його помічника) у суд (для участі у засіданні, подання заяв, клопотань, скарг, інших процесуальних документів). Така винагорода сплачується у день надання відповідних послуг;
- залишок винагороди, визначеної у п.5.1. (за вирахуванням коштів, сплачених відповідно до п.п.5.2., 5.3. даного Договору) Клієнт зобов'язується сплатити Адвокатському об'єднанню протягом трьох днів після набрання чинності рішенням суду по справі.
Таким чином, договором встановлений фіксований розмір гонорару (30 000,00 грн.), який не залежить від часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги та обсягу наданих послуг, отже, суду не потрібен детальний опис для визначення розміру витрат відповідача на правничу допомогу, оскільки реальність цих витрат підтверджена договором та матеріалами справи, чому суд першої інстанції дав належну оцінку у своєму рішенні.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що судом при визначенні розміру витрат на правничу допомогу враховано вимоги ч. 3 ст. 141 ЦПК України, а також критерії реальності та співмірності витрат відповідача ОСОБА_1 на правничу допомогу. Таким чином, підстав до задоволення заяви позивача та зменшення розміру стягнутих з нього судом на користь відповідача витрат на правничу допомогу апеляційним судом не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги позивача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: