03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/6286/2021
09 вересня 2021 року м. Київ
Справа № 752/7496/19
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Мазура Ю.Ю.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про стягнення суми коштів, сплачених за житлово-комунальні послуги, визначення порядку користування спільною квартирою та поділ особового рахунку,
встановив:
В квітні 2019 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача 8508,18 грн. в рахунок відшкодування сплачених комунальних платежів за період з 01.01.2018 по 01.08.2018; зобов'язати ОСОБА_1 сплатити заборгованість по комунальним послугам за період з 01.08.2018 по 01.04.2019; встановити порядок користування спільною квартирою та надати позивачу у користування, відповідно до даного порядку, кімнату площею 17,2 кв.м., відповідачу ОСОБА_1 - кімнату площею 10,0 кв.м., відповідачу ОСОБА_4 - кімнату площею 14,8 кв.м., місця спільного використання (кухню, ванну, коридор) залишити у спільному користуванні; розділити особові рахунки по сплаті комунальних послуг за квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом створення особового рахунку кожному співвласнику квартири окремо ( ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проживає зі своєю донькою ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_5 у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Дана квартира перебуває у спільній частковій власності, власниками якої є позивач, її матір - ОСОБА_6 , донька позивача - відповідач ОСОБА_1 , син позивача - відповідач ОСОБА_4 . Мати позивача померла, у зв'язку з чим її частка квартири перейшла у власність позивача. Син позивача - ОСОБА_4 у спірній квартирі не проживає, у зв'язку з виїздом за кордон та зміною місця проживання. До 01.01.2018 позивач та відповідач ОСОБА_1 вели спільне господарство. Але з появою другого чоловіка відношення до позивача різко змінилось. Незважаючи на те, що наразі у вищезгаданій кватирі проживає 3 особи, сплата вартості комунальних послуг повністю лягає на плечі позивача. Зазначає, що донька позивача та її чоловік жодного разу за період з 01.01.2018 до 25.03.2019 не сплачували комунальні послуги. Кожного разу позивач здійснювала оплату за власний кошт. Останніх 7 місяців позивач сплачувала лише 1/3 суми нарахованих комунальних послуг, оскільки фінансове становище позивача дуже скрутне. Відтак на квартиру нараховано борг за період з 01.01.2018 до 01.08.2018 у зв'язку з частковою несплатою комунальних послуг, який на думку позивача, має погасити відповідач ОСОБА_1 та її чоловік. Позивач проживає у кімнаті жилою площею 17,2 кв.м., що є менше ніж Ѕ частина квартири, яка належить позивачу на праві спільної часткової власності.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування сплачених комунальних платежів за період з 01.01.2018 по 01.08.2018 суму в розмірі 8508 гривень 18 копійок.
Встановлено порядок користування спільною квартирою по АДРЕСА_1 наступним чином: виділено у користування ОСОБА_3 кімнату площею 17,2 кв.м.; виділено у користування ОСОБА_1 кімнату площею 10,0 кв.м.; виділено у користування ОСОБА_4 кімнату площею 14,8 кв.м.; місця спільного використання (кухню, ванну, коридор) залишено у спільному користуванні.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що в порушення ст.213 ЦПК України і вимог ст.89 ЦПК України суд не тільки не зробив аналізу доказів, а взагалі не зазначив, на яких саме доказах засновані його висновки. Суд не дослідив, яким чином порушені права позивача щодо надання їй у користування кімнати розміром 17,2 кв.м., оскільки ця кімната й так перебувала безпосередньо лише у її користуванні. Також судом взагалі не досліджувались квитанції надані позивачем, не перевірялись згідно з вимогами глави 5 ЦПК України і як наслідок, незрозуміло звідки взялась сума для стягнення.
Докази, які надані позивачем та приєднані до позову, не відповідають вимогам законодавства та вводять в оману суд. Отже, приймаючи до уваги, що в порушення ч.5 ст.95 ЦПК України позивачем не підтверджені відповідність копії документів їх оригіналу власним підписом, а також враховуючи те, що відповідач ОСОБА_1 вважає неправдивими факти, викладені у позові та у додатках до нього, позивачем не доведено належними та достовірними доказами своєї позиції. Між тим суддя, викривляючи факти, зазначив у своєму рішенні лише те, що дало б йому можливість зробити вигляд законності його дій.
Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 в рахунок відшкодування сплачених комунальних платежів за період з 01.01.2018 по 01.08.2018 суми в розмірі 8508,18 грн. посилається на те, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданим Державною адміністрацією Московського району від 20.12.1996 року посвідчено, що квартира належить на праві приватної спільної власності: ОСОБА_3 (1/2 частини), ОСОБА_1 (1/4 частини), ОСОБА_4 (1/4 частини). То не зрозуміло, чому одна із співвласників, якій цим же рішенням виділено у користування найменшу кімнату, має платити 2/3 частини комунальних послуг. Суд, не обґрунтувавши своє рішення щодо цієї вимоги, задовольнив її.
Щодо встановлення порядку користування спільною квартирою та надання її у користування вказує, що їй не зрозуміло, яким чином відповідачка-1 порушує права, свободи чи інтереси позивача, адже позивач й так користується кімнатою площею 17.2 кв.м., про що сама і зазначає в позові, і відповідач ніяким чином не претендує позбавити позивача користування тією кімнатою. Звертає увагу на те, що в рішенні суду відсутні обґрунтовані мотивування того, яким чином порушені права позивачки та яким чином вони відновляться, якщо відповідачу ОСОБА_1 надати у користування кімнату 10,0 кв.м. замість кімнати, якою вона все життя користується, а саме кімнати площею 14,8 кв.м. Незрозуміло яким чином порушені чи можливо відновляться права, свободи чи інтереси позивача, якщо вона переселить відповідача з кімнати 14.8 кв.м у кімнату 10.00 кв.м., і це при тому, що вона бажає, щоб відповідач ОСОБА_1 оплачувала 2/3 всіх комунальних послуг.
Наголошує на тому, що рішення суду порушує права ОСОБА_1 як співвідповідача квартири, оскільки у спірній квартирі у кімнаті 14,8 м.кв. вона проживала все своє життя, а на даний момент з законним чоловіком, а жила площа квартири становить 42,23 кв. м. Вважає, що визначення саме такого порядку користування квартирою, який просить позивач, надавши ОСОБА_1 кімнату 10,0 кв.м., призведе до погіршення житлових умов ОСОБА_1 , як співвласниці квартири.
Щодо відповідача ОСОБА_4 , то його позиція щодо позову невідома, але позивач враховуючи, що він проживає у Чеській республіці, бажає виділити йому у користування більшу кімнату, відібравши її у доньки, яка з народження, дитинства та по цей час нею користувалась та там проживала. Зазначає, що судом в рішенні суду не наведено мотивів, чому в користування відповідача 1 виділено кімнату 10,1 кв.м, замість кімнати 14,8 кв.м., якою вона користується.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.
Вказує, що відповідачем ОСОБА_1 не подано жодного доказу на спростування вимог позивача та на підтвердження своїх заперечень проти позову, включаючи погашення відповідачем - 1 боргів за комунальні послуги та порушення її прав у разі виділення в користування кімнати площею 10,0 кв.м. Апеляційна скарга взагалі не містить обґрунтування, в чому полягають порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу та просили задовольнити.
Позивач ОСОБА_3 та представник позивача ОСОБА_7 вважали доводи апеляційної скарги необґрунтованими та просили рішення суду залишити без змін.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, надіслав до суду письмові пояснення, з яких вбачається, що він протягом багатьох років проживає у Чеській Республіці, тому не заперечує проти виділення йому у користування кімнати, площею 14,8 кв.м., які він використовує з племінницею та її чоловіком, коли приїжджають до м. Києва. Вважає, що за комунальні послуги мають сплачувати ті власники, які проживають у квартирі, а також чоловік відповідача ОСОБА_1 . Просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, вислухавши думку учасників справи, що з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_3 знаходиться у спільній частковій власності позивача та відповідачів. Між сторонами виникають конфлікти з приводу користування житлом, вирішити які вони в позасудовому порядку не можуть.
Відповідно до даних технічного паспорту спірна квартира розташована на 3 поверсі 9 поверхового будинку та складається з: 3 кімнат жилою площею 42,0 кв.м., у тому числі 1-а кімната - 17,2 кв.м., 2-а кімната - 10,0 кв.м., 3-я кімната - 14,8 кв.м., кухня площею 7,1 кв.м., ванна кімната 2,6 кв.м., вбиральня 1,0 кв.м., коридор - 11,9 кв.м., вбудована шафа 1,2 кв.м., лоджія - 3,3 кв.м. Загальна площа квартири 69,1 кв.м.
Оскільки згідно даних правовідносин сторони як співвласники не домовились про порядок користування квартирою, яка є їх спільною частковою власністю, даний спір підлягає вирішенню судом.
Задовольняючи позовні вимоги у цій частині, суд першої інстанції вважав за необхідне визначити порядок користування квартирою, відповідно до якого встановити порядок користування спільною квартирою по АДРЕСА_1 наступним чином: виділити у користування ОСОБА_3 кімнату площею 17,2 кв.м.; виділити у користування ОСОБА_1 кімнату площею 10,0 кв.м.; виділити у користування ОСОБА_4 кімнату площею 14,8 кв.м.; місця спільного використання (кухню, ванну, коридор) залишити у спільному користуванні.
При цьому суд вважав, що встановлення вищезазначеного порядку користування квартирою не порушуватиме ані житлові права їх співвласників, ні майнові права, оскільки питання про встановлення порядку користування квартирою не впливає на майнові права їх співвласників.
Проте погодитись з таким висновком у повному обсязі неможливо, враховуючи наступне.
Статтею 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно зі ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Пленум Верховного Суду України в п. 14 Постанови № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику в справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснив, що в разі неможливості поділу в натурі квартири, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що «первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користуванняспільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.
Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим. Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників».
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, згідно з ордером на житлове приміщення № 17803 від 16.02.1979 року, виданим ОСОБА_6 на право заняття трьох кімнат 42,23 кв.м. в кв. АДРЕСА_4 , ордер виданий на підставі рішення виконкому Ленінської районної Ради від 12.02.1979 № 68. Склад сім'ї: ОСОБА_6 , ОСОБА_8 (донька), ОСОБА_9 (зять), ОСОБА_4 (онук).
Згідно з свідоцтвом про право власності на житло, виданим Державною адміністрацією Московського району м. Києва від 20.12.1996 року посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної, спільної власності ОСОБА_3 (позивач) та членам її сім'ї ОСОБА_6 (мати позивача), ОСОБА_4 (син позивача), ОСОБА_10 (донька позивача) - в рівних долях. Загальна площа квартири становить 69,1 кв.м.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 12.02.2004 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори, реєстровий № 8-604, спадкова справа № 1230/03 зазначено, що спадкоємицею майна ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочка ОСОБА_3 , яка мешкає в АДРЕСА_1 .
Таким чином, спірна квартира знаходиться у спільній частковій власності позивача та відповідачів. При цьому частка позивача становить 1/2, а частки відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 - по 1/4.
Відповідно до даних технічного паспорту на спірну квартиру, вона складається з: 3-х кімнат жилою площею 42,0 кв.м., у тому числі 1-а кімната - 17,2 кв.м., 2-а кімната - 10,0 кв.м., 3-я кімната - 14,8 кв.м., кухня площею 7,1 кв.м., ванна кімната 2,6 кв.м., вбиральня 1,0 кв.м., коридор - 11,9 кв.м., вбудована шафа 1,2 кв.м., лоджія - 3,3 кв.м. Загальна площа квартири 69,1 кв.м.
Отже, частка житлової площі, яка припадає на долю кожного із співвласників, є наступною: ОСОБА_3 ( 1/2) - 21 кв.м., відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (по 1/4) - по 10,5 кв.м.
Як встановлено з наявних у матеріалах справи пояснень сторін, відповідач ОСОБА_1 визнає, що позивач постійно користується кімнатою 17, 2 кв.м. , та виходячи із доводів апеляційної скарги відповідача, вона не заперечує проти виділення позивачу в користування зазначеної кімнати.
За викладених обставин, враховуючи відсутність взаємної згоди сторін на здійснення права спільної часткової власності, наявність конфліктів з приводу оплати за житлово-комунальні послуги, та неможливість у добровільному порядку встановити порядок володіння і користування спільним майном, а також право позивача на судовий захист, встановлення судовим рішенням порядку користування квартирою не суперечитить положенням ч.ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України.
Враховуючи викладене, вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про виділення їй в користування кімнати, площею 17,2 кв.м., колегія суддів вважає необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції в цій частині - правильними.
Задовольнивши позовні вимоги про виділення ОСОБА_3 в користування кімнати, площею 17,2 кв.м., суд тим самим здійснив захист її права на виділення співвласнику у користування ізольованого приміщення, адекватного розміру частки у праві власності на спільне майно. При цьому відступ від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність - не може бути підставою для відмови у позові, оскільки вказане рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.
Разом з тим, як вбачається з позовної заяви ОСОБА_3 , вона просила також встановити порядок користування іншими кімнатами, площею 14,8 кв.м. та 10,0 кв.м. між відповідачами - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції належним чином не обґрунтував підстави для задоволення зазначених позовних вимог, та не звернув уваги, що жодних вимог щодо встановлення порядку користування квартирою відповідачі не заявляли , та що позивач ОСОБА_3 , звертаючись з позовом до суду, має право на захист лише своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як вбачається з пояснень відповідача ОСОБА_1 , вона постійно проживає у кімнаті, площею 14,8 кв.м., у спірній квартирі, чого позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечувала.
Відповідно до матеріалів справи, відповідач ОСОБА_4 з 2003 року виїхав з України на постійне місце проживання до Чеської Республіки, постійно проживає за адресою АДРЕСА_5 ( а.с. 12, 106).
Таким чином, позовна вимога ОСОБА_3 про виділення в користування відповідачу ОСОБА_1 кімнати, площею 10,0 кв.м., а відповідачу ОСОБА_4 - кімнати, площею 14,8 кв.м. - не може бути задоволена, оскільки відповідачі таких зустрічних вимог не заявляли та в ході розгляду даної справи ОСОБА_1 не визнавала такий варіант порядку користування квартирою, оскільки постійно користується кімнатою, площею 14,8 кв.м., а відповідач ОСОБА_4 жодних пояснень до суду першої інстанції не подавав.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими, а тому оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом виділення у спільне користування відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_4 жилих кімнат, площею 14,8 кв.м. та 10,0 кв.м.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про відшкодування сплачених комунальних платежів за період з 01.01.2018 року по 01.08.2018 року, суд першої інстанції встановив, що постачання житлово-комунальних послуг здійснюється на підставі договорів, укладених між позивачем як співвласником квартири, та підприємствами з надання комунальних послуг, зокрема договору про користування електричною енергією № 0424820470 від 14.06.2014, договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води населенню № 054043000470100 від 20.04.2014, договір про участь у витратах на утримання будинку та прибудинкової території №2201 від 16.04.2014.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що у період з 01.01.2018 до 01.08.2018 позивач самостійно сплачувала кошти за весь обсяг наданих комунальних послуг у сумі 12762,27 грн., що підтверджуються копіями квитанцій. Сторони хоча й володіють вказаною квартирою на праві спільної часткової власності, проте відповідачі не сплачують комунальні послуги, як зазначає позивач, а відповідачами не надано доказів щодо оспорення даних фактів.
Тому суд дійшов висновку, що відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_3 підлягає стягненню сума у розмірі 8508 грн. 18 коп.
Проте погодитись у повному обсязі з такими висновками суду першої інстанції неможливо, оскільки задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми в розмірі 8508 грн. 18 коп. з відповідача ОСОБА_1 , суд належним чином не обґрунтував рішення суду в цій частині та не врахував, що зазначена сума становить 2/3 частини від сплаченої позивачем суми за вказаний період у розмірі 12 762 грн. 27 коп.
Згідно із статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном
Таким чином, кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник або співвласники, які виконали солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування у рівній частці ( правовий висновок Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 707/2788/18).
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України).
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), до житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо ; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 01.01.2018 до 01.08.2018 позивач самостійно сплачувала кошти за весь обсяг наданих комунальних послуг у сумі 12 762,27 грн., а саме за: вивезення побутових відходів, централізоване постачання гарячої та холодної води, водовідведення, централізоване опалення, за телекомунікаційні послуги ПрАТ «Укртелеком», утримання будинків та прибудинкових територій, за спожитий газ, електроенергію.
З викладеного вбачається, що плата за вказані житлово-комунальні послуги була здійснена позивачем ОСОБА_3 , як однією із трьох співвласників квартири, якій належить 1/2 частка у праві власності на квартиру, відтак підстав для покладання на відповідача ОСОБА_1 відповідальності з відшкодування позивачу вартості 2/3 частин сплачених нею послуг - відсутні.
Крім того, матеріалами справи встановлено, і сторони визнають ту обставину, що співвласник квартири ОСОБА_4 у вказаний період часу у квартирі не проживав, вищевказаними житлово-комунальними послугами не користувався, отже, у спірній квартирі фактично проживає два співвласники, які користуються житлово-комунальними послугами, про оплату яких надано квитанції позивачем.
При цьому позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 про відшкодування витрат на здійснення оплати з утримання належного йому майна ( утримання будинку та прибудинкової території, опалення квартири), позивач ОСОБА_3 не заявляла.
Разом з тим, як встановлено з матеріалів справи та пояснень сторін, зареєстрована у квартирі дочка відповідача ОСОБА_1 , 1999 року народження, у квартирі не проживає, натомість проживає чоловік відповідача - ОСОБА_5 .
З урахуванням викладеного та встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування сплачених комунальних платежів за період з 01.01.2018 року по 01.08.2018 року 1/2 частина від здійснених позивачем витрат, тобто сума в розмірі 6381 грн. 14 коп.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що вона сплачувала за комунальні послуги у повному обсязі за інший період часу, та що борг по оплаті житлово-комунальних послуг на даний період часу відсутній, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені обставини не можуть бути підставою для відмови у позові про відшкодування понесених витрат на сплату за житлово-комунальні послуги за вищевказаний період часу.
Таким чином, оскаржуване рішення підлягає зміні також в частині визначення розміру суми, що підлягає відшкодуванню відповідачем ОСОБА_1 на користь позивача.
Згідно з ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни оскаржуваного рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою та стягнення коштів.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 -376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року - змінити в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про встановлення порядку користування квартирою, стягнення коштів, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування сплачених комунальних платежів за період з 01.01.2018 року по 01.08.2018 року суму в розмірі 6381 грн. 14 коп.
Встановити порядок користування спільною квартирою АДРЕСА_4 наступним чином:
- виділити у користування ОСОБА_3 кімнату, площею 17,2 кв.м.;
- виділити у спільне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_4 кімнати, площею 14,8 кв.м. та 10,0 кв.м.;
- місця спільного використання (кухню, ванну, коридор) залишити у спільному користуванні.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_4 , 1971 року народження, РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 11 жовтня 2021 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Махлай Л.Д.
Немировська О.В.