м. Київ
12 жовтня 2021 року
справа № 819/1399/17
адміністративне провадження № К/9901/32294/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І. А., Олендера І. Я.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскор-Україна»
на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року у складі судді Шульгача М. П.
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у складі суддів Ніколіна В. В., Гінди О. М., Пліша М. А.,
у справі №819/1399/17
за позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскор-Україна»
про стягнення податкового боргу, -
Головне управління ДФС у Тернопільській області (далі - податковий орган, Головне управління ДПС у Тернопільській області, позивач у справі) у серпні 2017 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскор-Україна» (далі - Товариство, платник податків, відповідач у справі) про стягнення податкового боргу по платежу адміністративні штрафи та інші санкції в сумі 236777,15 грн, шляхом стягнення коштів з рахунків у банках, обслуговуючих відповідача, та за рахунок готівки, що належить відповідачу.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року у справі №819/1399/17 адміністративний позов задоволено, стягнуто з Товариства шляхом стягнення коштів з рахунків у банках обслуговуючих відповідача та за рахунок готівки, що належать відповідачу заборгованість перед бюджетними та державними цільовими фондами по платежу адміністративні штрафи та інші санкції в сумі 236777 грн 15 коп.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року у справі № 819/1399/17 - без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанції виходили з того, що відповідач добровільно не сплатив податковий борг по адміністративних штрафах та інших санкціях на суму 236777,15 грн, тому такий податковий борг в силу пунктів 95.1-95.4 статті 95 Податкового кодексу України (далі - ПК України) підлягає стягненню з Товариства шляхом стягнення коштів з рахунків у банках обслуговуючих відповідача та за рахунок готівки, що належать відповідачу.
30 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскор-Україна» на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, касаційне провадження за якою відкрите ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року після усунення скаржником недоліків касаційної скарги, справа витребувана з суду першої інстанції.
5 жовтня 2021 року справа № 819/1399/17 надійшла до Верховного Суду.
Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не дали їм належної оцінки, порушивши принцип офіційного з'ясування обставин справи та доказів, якими сторони обґрунтовували свої вимоги та заперечення, прийнявши спірні рішення на підставі недопустимих доказів.
Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій відхилили клопотання представника відповідача про дослідження доказів та встановлення дійсних обставин, які мали місце та мають значення для правильного вирішення справи - пункт 3 частини другої статті 353 КАС України. Також Товариство вказує, що спірні рішення прийнято на підставі недопустимого доказу - Рішення Департаменту САТ ДПС України №000197 від 17 серпня 2012 року про застосування фінансових санкцій в розмірі 236777,15 грн, яке визнане неправомірним постановою Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 2- а/1970/3484/12 від 25 серпня 2016 року з підстав, що таке Рішення було прийняте керівником контролюючого органу на підставі неналежних доказів - пункт 4 частини другої статті 353 КАС України.
Зокрема, позивач зазначив, що в постанові від 25 серпня 2016 року у справі № 2-а/1970/3484/12 Тернопільський окружний адміністративний суд установив неправомірність рішення Департаменту САТ ДПС України №000197 від 17 серпня 2012 року про застосування фінансових санкцій в розмірі 236777,15 грн до Товариства з огляду на відсутність доказів зберігання Товариством алкогольних напоїв з підробленими марками акцизного податку, а також вказав на те, що податковим органом не виносилось податкове повідомлення-рішення про суму грошових зобов'язань платника податків в розмірі 236777,15 грн та не вручалась податкова вимога. Вказане судове рішення податковим органом не оскаржувалось в апеляційному порядку та набрало законної сили. Крім того, скаржник зауважив, що податкова вимога від 5 серпня 2015 року є єдиною (а не повторною як зазначено у рішенні суду першої інстанції) податковою вимогою.
Порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права скаржник вбачає також у тому, що узгодження грошового зобов'язання зі сплати штрафних санкцій у розмірі 236777,15 грн за Рішенням про застосування фінансових санкцій №000197 від 17 серпня 2021 року з урахуванням вимог пунктів 56.1., 56.17.5., 56.18 статті 56 ПК України відбулося 24 вересня 2013 року, тобто з дня постановлення Львівським апеляційним адміністративним судом ухвали про відмову в задоволенні апеляційної скарги на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2012 року у справі №2-а-1970/3158/12, а з урахуванням підпункту 14.1.175 статті 14 та пункту 57.3. статті 57 ПК України набуло статусу податкового боргу 4 жовтня 2013 року, тобто після спливу 10 календарних днів після його узгодження 24 вересня 2013 року, а отже податковий орган пропустив строки давності, визначені пунктом 102.4 статті 102 ПК України, на вчинення дій по стягненню з Товариства податкового боргу в сумі 236777,15 грн (період часу з 4 жовтня 2013 року - набуття податкового зобов'язання статусу податкового боргу, та по 29 серпня 2017 року - день відкриття провадження у справі №819/1399/17 - минули встановлені ПК України 1095 днів для стягнення податкового боргу).
За позицією відповідача, позивач допустив порушення процедури звернення до адміністративного суду на проведення стягнення коштів з рахунків в банках платника податків та готівкових коштів згідно вимог статті 183-3 КАС України (в редакції Закону на час подання позову).
Скаржник в касаційній скарзі звертає увагу на те, що листом №30108/7/19-18-23-01 від 21 серпня 2015 року Головне управління ДФС в Тернопільській області надіслало виконавчий лист від 17 грудня 2013 року за №2-а/1970/3484/12, виданий 05 березня 2015 року, в Другий відділ ДВС Тернопільського МУЮ для примусового стягнення з рахунків Товариства 236777,15 грн штрафних санкцій, а вже 15 вересня 2015 року стягувач Тернопільська ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області за власною ініціативою звернулася в орган ДВС листом №32559/19-18-23-01 від 15 вересня 2015 року про повернення без виконання виконавчого листа від 17 грудня 2013 року за №2-а/1970/3484/12, внаслідок чого державним виконавцем було знято арешти з усіх рахунків боржника. Тобто, позивач добровільно і самостійно відмовився від стягнення податкового боргу з відповідача, а в подальшому - через 2 роки - звернувся ще раз до суду з простроченням строків звернення до суду з вимогою про стягнення податкового боргу вже у даній справі №819/1399/17.
Скаржник просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відзив на касаційну скаргу від податкового органу до Суду не надано.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Департаментом САТ ДПС України на підставі акта перевірки від 12 липня 2012 року № 188/21-1/24627614, яким зафіксовано факт зберігання ТОВ «Аскор-Україна» алкогольних напоїв з підробленими марками акцизного податку, що є порушенням вимог статті 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», 17 серпня 2012 року прийнято рішення № 000197 про застосування до відповідача фінансових санкцій у виді штрафу у розмірі 236777,15 грн.
Не погодившись із рішенням від 17 серпня 2012 року № 000197 про застосування фінансових санкцій, Товариство звернулось до суду з позовом про його скасування. Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2013 року у справі №2-а-1970/3158/12, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівською апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2015 року у справі № 2-а/1970/3484/12, задоволено адміністративний позов ДФС України до ТОВ «Аскор-Україна» про стягнення фінансових санкцій, стягнуто з Товариства у дохід держави фінансові санкції у розмірі 236777,15 грн.
17 серпня 2015 року Товариство звернулося до суду із заявою про перегляд постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року за нововиявленими обставинами.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року у справі №2-а/1970/3484/12 заяву Товариства про скасування постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року за нововиявленими обставинами задоволено з підстав того, що відповідачу не надсилалась податкова вимога та відмовлено у позові ДФС України про стягнення фінансових санкцій з Товариства у виді штрафу у сумі 236777,15 грн.
З огляду на вказані обставини, Головне управління ДФС у Тернопільській області у серпні 2017 року звернулося до суду з позовом про стягнення податкового боргу з платежу адміністративні штрафи та інші санкції у сумі 236777,15 грн, шляхом стягнення коштів з рахунків у банках, обслуговуючих відповідача та за рахунок готівки, що належить ТОВ «Аскор-Україна».
Справа щодо стягнення з ТОВ «Аскор-Україна» податкового боргу розглядалася судами неодноразово.
Так, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року у справі №819/1399/17 адміністративний позов Головного управління ДФС у Тернопільській області до ТОВ «Аскор-Україна» про стягнення податкового боргу по платежу адміністративні штрафи та інші санкції в сумі 236777,15 грн - задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом 5 серпня 2015 року ТОВ «Аскор-Україна» було надіслано податкову вимогу про сплату 236777,15 грн штрафних (фінансових) санкцій, яка не оскаржена, а тому з цієї дати податкове зобов'язання є узгодженим. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що оскільки відповідачем добровільно не сплачено узгоджене податкове зобов'язання, то такий податковий борг підлягає до стягнення у судовому порядку.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Аскор-Україна» задоволено. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у справі №819/1399/17 скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що контролюючий орган у разі виявлення порушення вимог законодавства, яке регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, якщо таке порушення тягне за собою визначення грошових зобов'язань у вигляді адміністративно-господарських санкцій, зобов'язаний прийняти податкове повідомлення-рішення. Прийняття будь-яких інших рішень контролюючим органом у розумінні ПК України у разі виявлення порушення вимог законодавства, що регулює обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, суперечитиме ПК України. Приписи статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» у розглядуваному контексті можуть застосовуватися лише в частині, що не суперечить нормам ПК України. Тому форма та порядок направлення відповідних рішень визначаються нормами ПК України. Враховуючи те, що податковим органом не приймалось податкове повідомлення-рішення, а лише рішення про застосування фінансових санкцій, що суперечить податковому законодавству, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстав для винесення податкової вимоги і відповідно, для стягнення боргу, не було, отже, у задоволенні позову необхідно відмовити.
На постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року позивачем подано касаційну скаргу. Постановою Верховного Суду від 13 січня 2021 року касаційну скаргу Головного управління ДФС України в Тернопільській області задоволено, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційним судом не було враховано, що вимогами заявленого контролюючим органом позову є саме стягнення податкового боргу, тобто предметом доказування є обставини, що свідчать про наявність чи відсутність правових підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку. Таким чином, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, є передчасними та такими, що не відповідають правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права.
Виробництво, експорт, імпорт, оптова і роздрібна торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами регулюється Законом України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 481/95-ВР).
Частиною другою статті 17 Закону № 481/95-ВР передбачено, що до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: виробництва, зберігання, транспортування, реалізації фальсифікованих алкогольних напоїв чи тютюнових виробів; алкогольних напоїв чи тютюнових виробів без марок акцизного податку встановленого зразка або з підробленими марками акцизного податку, або з використанням тари, що не відповідає вимогам, визначеним частиною першою статті 11 цього Закону, - 200 відсотків вартості товару, але не менше 17000 гривень.
Частинами четвертою, п'ятою статті 17 цього ж Закону передбачено, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органами доходів і зборів та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України. У разі невиконання суб'єктом господарювання рішення органів, зазначених у частині третій цієї статті, сума штрафу стягується на підставі рішення суду.
При цьому, передбачені відповідними рішеннями суми фінансових санкцій підлягають узгодженню в порядку, встановленому Податковим кодексом України для узгодження грошових зобов'язань, визначених контролюючим органом. Визначені такими рішеннями суми грошових зобов'язань підлягають сплаті як грошові зобов'язання в розумінні Податкового кодексу України, а своєчасно несплачені суми повинні стягуватися в порядку, передбаченому для стягнення податкового боргу (тобто з обов'язковим направленням платникові податків податкових вимог).
Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1. статті 14 ПК України визначено, що грошовим зобов'язанням платника податків є сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий борг це - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
За змістом абзацу третього пункту 58.3 статті 58 ПК України у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Загальні строки сплати податкового зобов'язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.3 якої передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Абзацом другим пункту 57.3 статті 57 ПК України передбачено, що у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Згідно вимог пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
За приписами пунктів 95.1-95.4 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Таким чином, у разі несплати платником податків протягом 60 календарних днів, що настають за днем отримання рішення про застосування штрафних санкцій, або ж закінчення процедури його оскарження, визначених контролюючим органом грошових зобов'язань такі податкові зобов'язання вважаються узгодженими. Факт узгодження податкового зобов'язання має наслідком обов'язок платника податку сплатити таке зобов'язання у встановлений законом строк.
Відповідно до пункту 102.4. статті 102 ПК України - у разі, якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.
За нормами статті 113 ПК України строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному цим Кодексом для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов'язань. Штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Верховний Суд аналізуючи наведені вище норми права в постанові від 25 лютого 2020 року у справі №1340/5767/18 (адміністративне провадження №К/9901/25029/19), висловив думку, що положеннями пунктів 95.1-95.3 статті 95 і пункту 102.4 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу, а також строку - 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Строк у 1095 днів є присічним для контролюючого органу, протягом і в межах якого ним можуть бути вжиті заходи щодо погашення податкового боргу, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом, проте норми пункту 102.4 статті 102 ПК України не є такими, що обмежують суд у праві ухвалювати судове рішення про стягнення податкового боргу після закінчення 1095-денного строку, з вимогою про стягнення якого контролюючий орган звернувся вчасно.
Колегія суддів звертає увагу на те, що протягом всіх судових розглядів у цій справі (у запереченнях на позов, в апеляційній скарзі) відповідач наголошував про порушення податковим органом строку у 1095 днів, протягом якого позивач як суб'єкт владних повноважень може звернутися з позовом про стягнення боргу з Товариства. Проте, суди першої та апеляційної інстанції цим доводам відповідача жодної правової оцінки не надавали.
Скаржник наголошував, що узгодження грошового зобов'язання в сумі 236777,15 грн настало після закінчення процедури судового оскарження рішення контролюючого органу у справі №2а/1970/3158/12, тобто 24 вересня 2013 року, та відповідно у зв'язку із несплатою Товариством суми узгодженого грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів після узгодження, воно набуло статусу податкового боргу, тобто 4 жовтня 2013 року. Товариство доводило протягом судового розгляду той факт, що позивач пропустив присічні строки стягнення податкового боргу - 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу, тобто з 4 жовтня 2013 року, оскільки строк стягнення сплив 4 жовтня 2016 року.
Колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховані і не перевірені доводи Товариства, не установлено факти узгодження грошового зобов'язання, набуття ним статусу боргу, та не застосовані норми пункту 102.4 статті 102 ПК України, хоча Верховний Суд, повертаючи справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції постановою від 13 січня 2021 року, звертав увагу суду на необхідність дослідити обставини, що свідчать про наявність чи відсутність правових підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку.
Крім того, Тернопільський окружний адміністративний суд в постанові від 17 грудня 2013 року у справі № 2-а/1970/3484/12 визнав обґрунтованою заяву Товариства про скасування рішення суду за нововиявленими обставинами, внаслідок чого не прийняв докази, якими керувався керівник Департаменту САТ ДПС України при винесенні рішення №000197 від 17 серпня 2012 року, вказавши на їх неналежність, а відтак факт підроблення марок акцизного податку податковим органом залишився не доведеним. В зазначеній постанові чітко сформульовано висновок суду про те, що рішення Департаменту САТ ДПС України про застосування фінансових санкцій до ТОВ «Аскор-Україна» є неправомірним.
При цьому, суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови в цій справі зазначив: «висновку про неправомірність прийняття контролюючим органом рішення від 17 серпня 2012 року №000197 про застосування до ТОВ «Аскор-Україна» фінансових санкцій у виді штрафу у розмірі 236777,15 грн суд не знаходить», що суперечить змісту постанови Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року у справі № 2-а/1970/3484/12.
Суди попередніх інстанцій не надали оцінки постанові Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року у справі № 2-а/1970/3484/12 на предмет наявності/відсутності підстав звільнення від доказування відповідно до статті 78 КАС України, зокрема, обставинам, встановленим рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, які не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).
Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскор-Україна» задовольнити.
Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року скасувати, справу №819/1399/17 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
Судді: І. А. Гончарова
І. Я. Олендер