11 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 200/2483/20-а
адміністративне провадження № К/9901/23499/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
перевіривши касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків)
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року
у справі № 200/2483/20-а
за позовом ОСОБА_1
до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), Головного територіального управління юстиції у Донецькій області
про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати,
04 березня 2020 року позивач звернулась до суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень, просила визнати протиправним наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24 грудня 2019 року № 3880/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновити її на посаді начальника управління персоналу; стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з коригуванням її розміру на коефіцієнт підвищення посадового окладу.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі 200/2483/20-а адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції в Донецькій області № 3880/1 від 24 грудня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з відрахуванням належних до сплати податків і зборів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року задоволено.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 200/2483/20-а змінено в мотивувальній частині позовних вимог щодо дати поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи правове обґрунтування мотивувальної частини постанови суду апеляційної інстанції.
Абзац третій резолютивної частини рішення після слів «…. у Донецькій області» доповнено текстом «з 27 грудня 2019 року».
Абзац четвертий резолютивної частини рішення після слів «…за час вимушеного прогулу»» доповнити текстом «за період з 27 грудня 2019 року по 23 листопада 2020 року у розмірі 719 712 (сімсот дев'ятнадцять тисяч сімсот дванадцять грн.)».
В абзаці шостому резолютивної частини рішення після слів «за один місяць» доповнити словами «у розмірі 67 473 (шістдесят сім тисяч чотириста сімдесят три грн.) з відрахуванням належних до сплати податків і зборів».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
У поданій касаційній скарзі скаржник з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2021 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху в зв'язку зі сплатою судового збору в неповному обсязі. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
На виконання цієї ухвали та в межах встановленого у ній строку, скаржник направив до суду клопотання та платіжне доручення №5997 від 26 липня 2021 року. Отже, скаржником вимоги ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху виконано та усунуто зазначені в ній недоліки.
Під час повторного вивчення касаційної скарги суд дійшов висновку про повторне залишення її без руху тому, ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року визнано неповажними причини пропуску Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м.Харків) строку на касаційне оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 200/2483/20-а, касаційну скаргу залишено без руху.
Скаржнику надано строк десять днів з дня вручення копії ухвали для зазначення інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
На усунення недоліків касаційної скарги скаржником подано клопотання, в якому заявник просить поновити строк на касаційне оскарження.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник вказує, що на момент прийняття оскаржуваних рішень, Відповідач 1 - Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, орган у трудових правовідносинах з яким перебувала Позивач, перебував в стані припинення та у вказаному органі діяла ліквідаційна комісія. Заявник вказує, що зі змісту резолютивних частин вказаних рішень слідує, що у задоволенні позовних вимог до Відповідача -2 Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) відмовлено. Тобто, на думку скаржника, оскаржувані рішення (на час їх прийняття) не зачіпали права та інтереси Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків).
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Поряд з цим суд касаційної інстанції зазначає, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку - майже шість місяців з ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 1 частини четвертої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у задоволенні клопотання Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 200/2483/20-а.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2020 року у справі № 200/2483/20-а за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак О.А. Губська