12 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 160/12075/20
адміністративне провадження № К/9901/33000/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н. В.,
суддів: Губської О. А., Мацедонської В.Е.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 160/12075/20
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області,
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Лукманової О.М., суддів Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ТУ ДСА в Дніпропетровській області), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (далі - третя особа) в якому просила:
1.1. визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
1.2. зобов'язати відповідача нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину з відрахуванням загальнообов'язкових податків і зборів.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює на посаді судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області однак, суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року їй нараховано та виплачено на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» ,а не статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій.
3. Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, що він є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та відповідно до абзацу 1 частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Згідно з частиною четвертою статті 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
3.1. Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47230 грн. (4723 х 10) на місяць.
3.2. За доводами відповідача, статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та пунктом 10 розділу "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не внесені зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 Кодексу законів про працю України і стаття 29 Закону України "Про оплату праці").
3.4. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, за результатами якого прийнято рішення від 24 квітня 2020 року № 22, в якому зазначено, що обмеження, встановлені цим Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).
3.5. Також Рада суддів України звернула увагу на те, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" окремо скороченню не підлягають, а Законом від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.
3.6. Відповідач зазначає, що в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу відповідно до норм чинного законодавства. Просить в задоволенні позову відмовити.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
4. Судом встановлено, що Указом Президента України 18 травня 2012 року №336/2012 ОСОБА_1 призначено строком на п'ять років на посаду судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
5. Наказом голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області №44-к від 12 червня 2012 року «Про зарахування до штату суду ОСОБА_1 » позивача зараховано до штату Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області на посаду судді цього ж суду з 12 червня 2012 року.
6. Указом Президента України 7 вересня 2018 року №271/2018 ОСОБА_1 призначено у місцевому загальному суді на посаду судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області (призначено на посаду судді безстроково).
7. Згідно з наказом голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області №122-к від 10 вересня 2018 року «Про подовження повноважень судді ОСОБА_1 », позивач приступила до виконання обов'язків судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з 10 вересня 2018 року, а також їй встановлено щомісячну доплату з 07.09.2018 за науковий ступень доктора філософії в розмірі 15 відсотків посадового окладу судді.
8. Наказом в.о. голови Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області №11-к від 20 січня 2020 року «Щодо встановлення та виплати щомісячної доплати за вислугу років суддям Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області» позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 01 січня 2020 року в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді.
7. За період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
8. Не погодившись з правомірністю дій відповідача щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
9. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено.
9.1. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
9.2. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 рік (включно), з утриманням при виплаті з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
10. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України. Порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 рік (включно), з утриманням при виплаті з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
11. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції та у задоволенні позовних вимог відмовлено.
12. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у періоді з 18.04.2020 по 28.08.2020 Територіальне управління Державно судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як державний орган, розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України від 13.04.2020 року №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Крім того, наявність/відсутність у Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області відповідного фінансування на виплату суддівської винагороди не впливала на можливість її виплати у періоді з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року у встановленому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмірі, оскільки Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» були передбачені відповідні обмеження; виплата без обмежень вважалася порушенням бюджетного законодавства, яке тягнуло за собою відповідальність.
ІV. Касаційне оскарження
12. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 03 вересня 2021 року.
13. У касаційній скарзі позивач посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
14. На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови неправильно застосовані норми права, а саме стаття 130 Конституції України, частина перша статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20.
15. У зв'язку із зазначеним позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
16. У касаційній скарзі позивач не просить здійснювати судовий розгляд справи за її участі або за участі її представника.
17. Колегія суддів, уважаючи доведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалою Верховного Суду 15 вересня 2021 року відкрила касаційне провадження та витребувала матеріали справи № 160/12075/20 з Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
18. 21 вересня 2021 року матеріали справи №160/12075/20 надійшли до Верховного Суду.
19. 27 вересня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу, в якому представник відповідача заперечує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
20. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить проводити судовий розгляд справи без участі його представника.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
21. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
22. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
23. Приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
26. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
27. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
28. У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
29. За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
36.1. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4).
30. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
31. За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
32. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
33. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
33.1. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
33.2. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
34. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553-IX.
35. За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
VІ. Позиція Верховного Суду
36. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
37. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
38. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
39. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 15 вересня 2021 року вбачається, що провадження у справі відкрито з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, тобто ухвалення судом апеляційної інстанції рішення без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 340/1916/20, згідно з яким розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, у зв'язку з чим позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість), а також зазначено про те, що є підстави для стягнення заборгованої суми.
40. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, уважає за необхідне зазначити таке.
41. 03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову в справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв'язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб'єктний склад спірних правовідносин, але, пам'ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
42. Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв'язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у попередній справі Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.
43. Так, у постанові від 03 березня 2020 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
44. Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).
45. Суд апеляційної інстанції у цій справі помилково не застосував до спірних правовідносин положення статті 135 Закону № 1402 -, які є спеціальними, а отже, обмеження виплати позивачу суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року розміром, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) було неправомірним.
46. За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд уважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
47. Отже, Третій апеляційний адміністративний суд неправильно застосував норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року в справі № 340/1916/20 та помилково скасував рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
48. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
49. З огляду на викладене та, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року підлягає скасуванню, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». - залишенню в силі.
50. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згаданою вище постановою від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.
51. У ситуації, яка склалася у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб'єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№ 340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.
52. Так, відповідачем у справі № 340/1916/20 був апеляційний суд (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_2 із застуванням обмеження нарахування у сумі 47320,00 грн). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їх виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов'язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з'ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).
53. Повертаючись до обставин цієї справи, зазначимо, що, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 рік (включно), з утриманням при виплаті з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів, суд першої інстанції, виходив з того, що порушення прав позивача допустило ТУ ДСА.
54. З приводу належного відповідача за цим позовом (ТУ ДСА) і обраного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.
55. У постанові від 03 березня 2020 року №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі № 340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з'ясування додаткових обставин, у зв'язку з чим справу було направлено на новий розгляд.
56. Аналогічне питання виникло також в межах спірних правовідносин цієї справи.
57. Судячи зі змісту рішення суду першої інстанції, він теж не з'ясовували обставин справи у цій площині. Зокрема поза його увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області та безпосередньо позивачу протягом спірного періоду.
58. Зважаючи на мотиви, які навів Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції у цій частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин справи (№340/1916/20) позначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.
59. З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання (саме) ТУ ДСА провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 рік (включно), з утриманням при виплаті з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів є передчасними, що, відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС, є підставою для скасування судового рішення в цій частині і направлення справи на новий розгляд.
60. Водночас з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення цієї справи колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
61. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
62. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
63. На думку колегії суддів, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з'ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
64. Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
65. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
66. Крім того, Суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).
67. У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що ТУ ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання, що суд першої інстанції і зробив.
68. Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
69. Між тим, суб'єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначила позивач. Ураховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС), якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суд першої інстанції спірних правовідносин не розглядав. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання ТУ ДСА нарахувати і виплатити заборгованість є помилковим.
70. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020.
71. Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
72. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
73. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або <…>.
74. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
75. У цій справі порушення норм процесуального права вперше допущено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за наслідком судового розгляду вказані порушення не виправив. Водночас приписи частини сьомої статті 48 КАС України допускають заміну відповідача тільки до ухвалення рішення судом першої інстанції, отже, направлення цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не є ефективним способом усунення порушень вимог процесуального права.
76. Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів уважає, що висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання ТУ ДСА провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 рік (включно), з утриманням при виплаті з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів є передчасними, а правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з'ясування на цій підставі обставин, у зв'язку з чим справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
VII. Судові витрати
77. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року в справі 160/12075/20 скасувати.
3. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), із застуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» залишити в силі.
4. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року скасувати та направити справу в цій частині позовних вимог на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач: Н. В. Шевцова
Судді: О. А. Губська
В. Е. Мацедонська