11 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 620/609/20
адміністративне провадження № К/9901/35013/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі № 620/609/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, де просив:
стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, вихідну допомогу у сумі 35 313, 60 грн;
стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, надбавки за класний чин у сумі 2200 грн;
стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково:
стягнуто з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 35 313,60 грн;
стягнуто з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 жовтня 2019 року по 25 лютого 2021 року у сумі 921 215,88 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року рішення суду першої інстанції змінено та викладено абзац 3 резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Офісу Генерального прокурора, правонаступника Генеральної прокуратури України, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23 жовтня 2019 року по 25 лютого 2021 року у сумі 35 000 грн.» В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року залишено без змін.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням скаржник звернувся до Верховного Суду із указаною касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, касатор зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 117 КЗпП у спорах, які виникають з правовідносин працівників органів прокуратури з роботодавцем.
Разом з тим, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 року викладено правовий висновок щодо застосування указаної норми закону та зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як слідує зі змісту оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції враховано вказаний правовий висновок при вирішенні спору у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Посилання скаржника щодо безпідставності врахування судом апеляційної інстанції вказаного правового висновку з огляду на неподібність правовідносин у цій справі та справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17 Суд вважає помилковими з огляду на наступне.
Так, спір, що виник між сторонами справи № 761/9584/15-ц, № 821/1083/17 та у цій справі, стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, у цих випадках мова йде про право особи на компенсацію роботодавцем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у разі невиконання роботодавцем обов'язку щодо проведення повного розрахунку зі звільненим працівником, що регулюється статтею 117 КЗпП.
Таким чином, правове регулювання у справах № 761/9584/15-ц, № 821/1083/17 та у цій справі є аналогічним, зокрема щодо застосування саме принципів розумності, справедливості та пропорційності щодо розрахунку сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП.
Норми статті 117 КЗпП є субсидіарними і застосовуються судами при розгляді спорів щодо компенсації працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
При цьому положення статті 117 КЗпП підлягають застосуванню при розгляді спорів за позовами всіх працівників у зв'язку з порушенням роботодавцем їх права на належну оплату праці, в тому числі і осіб, які проходили публічну службу, зокрема і прокурорів.
Вказана норма застосовується адміністративними судами з урахуванням тлумачень щодо її застосування, які викладено Великою Палатою Верховного Суду у своїх постановах.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року у справі № 620/609/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЛ.О. Єресько