12 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 420/6061/20
адміністративне провадження № К/9901/35648/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Данилевич Н.А., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Малиновського районного відділу у м. Одеси про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,
27 вересня 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України.
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Малиновського районного відділу у м. Одеси (далі - ГУ ДМС України в Одеській області), в якому просила визнати протиправною відмову відповідача видати їй паспорт у формі id-картки та зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області видати їй паспорт громадянина України у формі id-картки.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2021 року, позов задоволено. Визнано протиправною відмову ГУ ДМС України в Одеській області в особі Малиновського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі id-картки. Зобов'язано відповідача видати позивачу паспорт громадянина України у формі id-картки.
Справу розглянуто судами за правилами загального позовного провадження.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України, в редакції яка діє з 08 лютого 2020 року, підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
У касаційній скарзі ГУ ДМС України в Одеській області послалося на те, що оскаржує судові рішення на підставі підпункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, проте яка саме норма потребує такого висновку заявником не зазначено. Відповідач лише формально вказав про неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема, Закону України від 20 листопада 2012 року №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» та постанови Верховної ради України від 26 червня 1992 року N2503-XII «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», не конкретизувавши яка саме норма із зазначених нормативно-правових актів потребує такого висновку.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що скаржник як на підставу касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Водночас, Суд наголошує, що відповідно до змісту положення пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України така підстава касаційного оскарження може бути самостійною виключно у випадку оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій та третій статті 328 КАС України (ухвал судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до переліку).
Доводи касаційної скарги зводяться до викладу фактичних обставин, цитування окремих положень нормативно-правових актів, що виключає можливість перегляду судових рішень з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Суд зазначає, що подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Також, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права (п.4 ч.4 ст.328 КАС України) щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Таких висновків заявник не зазначив, а касаційна скарга лише містить детально викладені фактичні обставини справи, незгоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та цитування норм законодавства, без зазначення конкретного висновку, який заявник касаційної скарги вважає таким, що викладений з порушенням норм матеріального та процесуального права.
При цьому, касаційна скарга не містить вказівки на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом.
У касаційній скарзі не зазначено, який саме висновок необхідно сформулювати та на підставі аналізу яких актів законодавства.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Отже, скаржником не викладено передбачені статтею 328 КАС України умови, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги не є обмеженням доступу до суду та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Малиновського районного відділу у м. Одеси про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.А. Данилевич