11 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 200/126/21-а
адміністративне провадження № К/9901/10327/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року (головуючий суддя: Аляб'єв І.Г.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року ( головуючий суддя: Міронова Г.М., судді: Геращенко І.В., Казначеєв Е.Г.) у справі № 200/126/21-а за позовом ОСОБА_1 до Торецького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
05 січня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) або ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Торецького міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - відповідач), у якій просить:
визнати протиправними дії відповідача з припинення нарахування ОСОБА_2 (батьку позивача), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 страхових виплат за період з листопада 2016 по жовтень 2019;
зобов'язати відповідача нарахувати ОСОБА_2 (батьку позивача), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 страхові виплати за період з листопада 2016 по жовтень 2019.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року, яка залишена без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року, відмовлено у відкритті провадження у справі та роз'яснено позивачу, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
24 березня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, надіслана 22 березня 2021 року, у якій скаржник просить скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що предметом позову є визнання протиправними дій відповідача з припинення нарахування його батькові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , страхових виплат за період з листопада 2016 року по жовтень 2019 року та зобов'язання відповідача нарахувати його батькові страхові виплати за період з листопада 2016 року по жовтень 2019 року, а не виплата недоотриманих страхових виплат його померлого батька ОСОБА_2 в порядку спадкування.
Звертає увагу, що з вимогою про виплату недотриманих страхових виплат померлим батьком ОСОБА_2 в порядку спадкування вже звертався, проте згідно рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 23 листопада 2020 року у справі № 219/5238/20 у задоволені цієї вимоги було відмовлено, оскільки за результатом розгляду справи судом встановлено, що починаючи з листопада 2016 року Торецьким міським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахування страхових виплат ОСОБА_2 було припинено через закінчення строку дії довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО.
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.
Відповідач правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
За визначенням частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За унормуванням пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Підпункт 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини): отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Так, частиною 10 статті 47 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» ( далі - Закон № 1105-XIV) належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.
Нормами статті 1218 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України) визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
За позицією судів попередніх інстанцій, з якою погоджується Верховний Суд, звернення позивача з вимогами щодо визнання протиправними дій відповідача з припинення нарахування його батькові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 страхових виплат за період з листопада 2016 року по жовтень 2019 року та зобов'язання відповідача нарахувати його батькові страхові виплати за період з листопада 2016 року по жовтень 2019 року не нівелює того, що отримання коштів (страхових внесків) повинно відбуватися за вимогами спадкового права із встановленням всього кола спадкоємців, строків прийняття спадщини, що можливо тільки в порядку цивільного судочинства.
Тобто, майно, яке залишилося після смерті особи, є спадковим майном, а його отримання носить приватноправовий характер та є першопочатковим у цьому спорі.
Отже, між сторонами виник спір про цивільне право, предметом якого фактично є майнова вимога позивача як спадкоємця щодо визнання права на отримання грошових коштів. Тому спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 286/3516/16-ц (провадження № 14-95цс19) та від 03 квітня 2019 року в справі № 808/1346/18 (провадження № 11-1499апп18).
Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 23 листопада 2020 року у справі № 219/5238/20, на яку посилається позивач, в порядку цивільного судочинства позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: Торецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, відповідача-2: Торецького міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, про визнання права власності на недоотриману суму пенсії та страхові виплати в порядку спадкування - задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на нараховані, але не виплачені Торецьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області за період з квітня 2016 року по жовтень 2016 року грошові кошти у вигляді пенсії, які належали ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом.
В решті позовних вимог - відмовлено.
За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень постанова Дзержинського міського суду Донецької області від 23 листопада 2020 року у справі № 219/5238/20 набрала законної сили 04 березня 2021 року, а отже на час на час звернення позивача до адміністративного суду вищезазначений спір перебував на розгляді в порядку цивільного судочинства. Водночас наявність зазначеного рішення не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо визначення підсудності спору в межах цієї справи.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Доводи касаційної скарги не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві, так і поданій позивачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.
За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а тому ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 200/126/21-а слід залишити без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 200/126/21-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін
В.М. Кравчук
В.М. Шарапа