11 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 308/11431/21 пров. № А/857/15769/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Шевчук С.М., Шинкар Т.І.
з участю секретаря судового засідання: Рибачука А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника відповідача громадянина Республіки Непал ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) - ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27серпня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Фазикош О.В., час ухвалення судового рішення 15 год 17 хв у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до громадянина Республіки Непал ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,
27.08.2021 Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , позивач) звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила затримати громадянина Республіки Непал ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (зі слів)з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27.08.2021 позовні вимоги були задоволені. Вирішено затримати громадянина Республіки Непал ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України та додатковим рішенням від 27.08.2021 визначено строк, достатній для виконання рішення, який не може перевищувати шести місяців, починаючи з часу фактичного затримання.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Зубанич О.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про відсутність належних та допустимих доказів порушення відповідачем законодавства України з прикордонних питань, якими може бути лише постанова суду, яка набрала законної сили.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. У відзиві на апеляційну скаргу відсутнє клопотання позивача про розгляд справи за його участі. Відтак, з урахуванням положень ч.3 ст.304 КАС України, колегія суддів вважає, що позивач не бажає брати участі у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Зубанича О.Ю. в режимі відеоконференції,, який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що відповідач о 16 год 05 хв 25.08.2021 був затриманий на термін до трьох діб з метою встановлення особи та з'ясування обставин правопорушення, у зв'язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч.2 ст.2041 КУпАП, яке полягало у тому, що о 16 год 05 хв 25.08.2021в порядку Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб він був прийнятий на територію України зі Словацької Республіки. Попередньо встановлено, що відповідач о 00 год 05 хв 21.08.2021 був виявлений та затриманий прикордонною поліцією Словацької Республіки в районі 175 прикордонного знаку за незаконний перетин державного кордону з України в Словацьку Республіку, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Новоселиця», поза встановленими пунктами пропуску, в складі групи осіб. Своїми діями відповідач порушив вимоги ст. 9 Закону України «Про державний кордон України». При цьому, у нього були відсутні документи, що посвідчують його особу та підтверджують законність перебування на території України.
Вказані обставини підтверджуються протоколом про адміністративне затримання та протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучених речей і документів від 25.08.2021.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду справи, відповідач не надав доказів наявності у нього будь-яких документів, які б дали змогу ідентифікувати його особу, в тому числі таких, які давали б підстави законно перебувати на території України. Суд також взяв до уваги порушення відповідачем чинного законодавства, яке полягало у незаконному перетині державного кордону України в Словацьку Республіку та відсутність коштів для виїзду з України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»№3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон №3773-VI).
Частиною третьою статті 3 Закону№3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства урегульовані статтею 289 КАС України.
Частиною першою статті 289 КАС України передбачено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Із змісту наведеної норми слідує, що законодавцем виділено окремий випадок звернення із позовною заявою про затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації. При цьому, фактичною підставою такого звернення є відсутність в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України.
Відповідно до п.1 розділу VI Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України №353/271/150 від 23.04.2012 (із змінами і доповненнями), якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.
Відповідно до п.12 розділу 2 Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої наказом МВС України №748/288781 від 29.02.2016, іноземці та особи без громадянства утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства протягом строку, необхідного для виконання постанови суду, зокрема про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з України.
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону №3773-VI,в'їзд в Україну та виїзд з України здійснюється іноземцями та особами без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.
Частиною тринадцятою статті 289 КАС України визначені умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, якими є відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації, неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Судом не здобуто, а відповідачем та його представником не наведено жодної фактичної інформації, яка могла б бути використана судом для витребування відповідних доказів з метою ідентифікації відповідача та підтвердження обставин з приводу існування у нього передбачених статтею 4 Закону №3773-VIпідстав для перебування на території України.
На час апеляційного перегляду ідентифікувати відповідача не вдається за можливе, а з матеріалів справи вбачається, що останній ідентифікований «зі слів».
Статтею 30 Закону №3773-VIвизначено випадки, коли іноземець та особа без громадянства можуть бути примусово видворені за межі України.
Так, відповідно до частини першої статті 30 Закону №3773-VI, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Згідно ч.4 ст.30 Закону №3773-VI,іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
З матеріалів справи видно, що відповідач був переданий на територію України прикордонним органом суміжної держави в порядку Угоди про реадмісію, за незаконне перетинання державного кордону з України в Словацьку Республіку та згідно положень ст.30 Закону №3773-VIможе бути примусово повернутий або видворений. Між Україною та Республікою Непал відсутня угода про реадмісію.
Неможливість ідентифікації відповідача є перешкодою для початку процедури його примусового повернення чи видворення, оскільки питання країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства залишається не з'ясованим.
Отже, з урахуванням тієї обставини, що відповідач був затриманий без документів, які посвідчують його особу, при спробі незаконного перетину державного кордону з України в Словацьку Республіку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції було надано оцінку доводам представника відповідача, якими обгрунтовані вимоги апеляційної скарги.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для застосування положень частини другої статті 308 КАС України.
Також, колегія суддів вважає, що питання, які висвітлені у відповіді на відзив не були охоплені доводами апеляційної скарги.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.11 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.289, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу представника відповідача громадянина Республіки Непал ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27серпня 2021 року по справі №308/11431/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. М. Шевчук
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 12.10.2021.