Справа № 560/3214/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстер П.М.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
12 жовтня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправною (незаконною) та скасування вимоги,
В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі ГУ ДПС у Хмельницькій області), в якому просив визнати протиправною (незаконною) та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2021 року №Ф-24315-17 в сумі 20305,95грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи, подав апеляційну скаргу.
В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що позивач з 2016 року отримує пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) у максимальному розмірі, а також, що Законом України від 13 травня 2020 року №592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визнано дискримінаційними вимоги Закону № 2464-VI за колом платників.
30.08.2021 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, в зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до АІС "Податковий блок" ОСОБА_1 перебуває на обліку в Хмельницькому управлінні ГУ ДПС у Хмельницькій області як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. Вид діяльності "Діяльність у сфері права" (КВЕД 69.10), встановлено ознаку незалежної професійної діяльності "адвокат" з 07.11.2016 року.
Відповідно до інтегрованої картки платника, станом на 31.01.2021 року за позивачем рахується борг в сумі 20305,95 грн., в тому числі: недоїмка - 13025,54 грн., штрафи - в сумі 2268,46 грн., та пеня - 5011,95 грн. Сума несплаченої недоїмки виникла за період 3 квартал 2019 в сумі 676,06 грн. де граничний термін сплати припадає на 21.10.2019 року.
При цьому, ОСОБА_1 не сплачено єдиний внесок, що нарахований відповідно до вимог законодавства за 4 квартал 2019 року по терміну 20.01.2020 року - 2754,18 грн., за 1 квартал 2020 року по терміну 21.04.2020 року - 2078,12 грн., за II квартал 2020 року по терміну 20.07.2020 року -1039,06 грн., за III квартал 2020 року по терміну 19.10.2020 року - 3178,12 грн., за ІV квартал 2020 року по терміну 19.01.2021 року - 3300 грн.
Крім того, у зв'язку із несвоєчасною сплатою єдиного внеску контролюючим органом прийнято рішення №0043665805 від 04.03.2020 та №0189725805 від 09.12.2019, відповідно до яких до платника застосовано штрафні санкції в сумі 2268,46 грн. у відповідності до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону №2464 та нараховано пеню в сумі 5011,95 грн. на підставі частини 10 статті 25 Закону №2464.
В подальшому відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу від 11.02.2021 №Ф-24315-17 та надіслано позивачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Станом на дату формування вимоги рішення №0043665805 від 04.03.2020 року та №0189725805 від 09.12.2019 року є узгодженими, оскільки вимоги отримані позивачем та не оскаржені в адміністративному та судовому порядку.
Не погоджуючись з винесеною податковою вимогою позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі Закон № 2464-VI).
Згідно зі статтею 2 вказаного Закону, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
За визначеннями, наведеними у пунктах 2,6 частини першої статті Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі-єдиний внесок)- консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом
П.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
У п. 1 ч.2 ст. 6 Закону № 2464-VI закріплено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (ст.7 Закону № 2464-VI)
Відповідно до п. 11 ст.9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
За приписами частин1,3 та 4 ст.25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
П.2 ч.11 ст.25 Закону № 2464-VI унормовано, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі Інструкція № 449).
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 Розділу IV Інструкції № 449 сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь.
За порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону (п. 1, 2 Розділу VII Інструкції № 449).
Вимогами пунктів 3, 4 розділу VI Інструкції передбачено, що у разі, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску та/або борги зі сплати фінансових санкцій органи доходів і зборів, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій) надсилають вимогу про її сплату. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Колегією суддів з'ясовано, що предметом спору у даній справі є вимога ГУ ДПС у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2021 року №Ф-24315-17 в сумі 20305,95грн.
Вказана сума боргу виникла в зв'язку з несплатою позивачем єдиного внеску за 4 квартал 2019 року по терміну 20.01.2020 року - 2754,18 грн., за 1 квартал 2020 року по терміну 21.04.2020 року - 2078,12 грн., за II квартал 2020 року по терміну 20.07.2020 року -1039,06 грн., за III квартал 2020 року по терміну 19.10.2020 року - 3178,12 грн., за ІV квартал 2020 року по терміну 19.01.2021 року - 3300 грн. В свою чергу, у зв'язку із несвоєчасною сплатою єдиного внеску контролюючим органом прийнято рішення №0043665805 від 04.03.2020 та №0189725805 від 09.12.2019, відповідно до яких до платника застосовано штрафні санкції в сумі 2268,46 грн. у відповідності до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону №2464 та нараховано пеню в сумі 5011,95 грн.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не порушує питання щодо неправильності нарахування розміру єдиного внеску та штрафних санкцій, а лише зазначає, що є пенсіонером, а тому має бути звільнений від сплати єдиного внеску. При цьому, посилається на норми Закону України Законом України від 13 травня 2020 року №592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Надаючи правову оцінку доводам позивача, колегія суддів виходить із такого.
За приписами частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI (в редакції чинній до 01.01.2021) особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону № 1058-IV пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом № 1058-IV пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (абзац 22 статті 1 Закону № 1058-IV).
Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми Закону № 1058-IV та положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Однак визначення статусу "пенсіонера за віком" передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов'язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.
Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону № 2464-VI, та розміром пенсійних виплат.
Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, виключно на добровільних засадах.
Частина перша статті 10 Закону № 1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), обрати для призначення один із цих видів пенсії.
Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.
Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року) (п.п. 48-49 рішення у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні" пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Аналіз вищезазначених норм дає суду підстави для висновку, що особи, які досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону № 1058-IV, не зважаючи на те, який вид пенсії обраний ними згідно із законодавством, мають право на звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції чинній станом як на дату призначення позивачу довічного грошового утримання судді, так і на момент нарахування боргу по єдиному внеску) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
В той же час, з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак станом на час виникнення боргу не досяг віку, передбаченого ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV, тобто не входив до кола осіб, визначених частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-VI, що мають пільги щодо сплати єдиного внеску.
Поряд з цим, в послідуючому 01.01.2021 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" від 13.05.2020 № 592-IX, яким зокрема розширено коло осіб, на яких розповсюджуються пільги щодо сплати єдиного внеску.
Так, вказаним Законом статтю 4 Закону № 2464-VI доповнено частинами п'ятою та шостою такого змісту:
"5. Особи, зазначені у пункті 5 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за умови взяття їх на облік фізичних осіб - підприємців та провадження ними одного виду діяльності одночасно як осіб, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті.
6. Особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску".
Однак, вказана правова норма не підлягає до застосуванню до спірних правовідносин, оскільки набрала чинності після виникнення у позивача боргу зі сплати єдиного внеску.
З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Хмельницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2021 року №Ф-24315-17 в сумі 20305,95грн.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.