Справа № 560/5086/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л.
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
12 жовтня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДМС України, Управління ДМС України в Хмельницькій області, в якому просив:
1.1. Визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 01.04.2021 №25-21;
1.2. Визнати протиправним та скасувати наказ Управління ДМС України в Хмельницькій області від 11.03.2019 №19;
1.3.Зобов'язати ДМС України прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Позов мотивував тим, що відповідачі не врахували всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач зазначив, що кордон у Секторі Газа з боку Республіки Єгипет закритий, що унеможливлює його повернення до Палестини. Позивач також повідомив, що має суб'єктивні та об'єктивні побоювання за своє життя у випадку повернення в країну походження - Палестину. Під час розгляду справи №686/9012/18 Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області встановив неможливість повернення позивача до країни громадянства.
3. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
4. Апелянт ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
5. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що не може повернутись на батьківщину, адже має суб'єктивні та об'єктивні побоювання за своє життя у випадку повернення в країну походження - Палестину, а в Україні він не має права знаходитись на законних підставах. Тобто, скаржник позбавлений права на нормальне життя за законами тієї держави, яку він вибрав для проживання.
ІІ. ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
6. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 11.03.2021 позивач - ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
7. Наказом від 11.09.2021 №19 Управління Державної міграційної служби в Хмельницькій області відмовило позивачу в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з тим, що заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України від 08.07.2011 №3671-VІ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі по тексту - Закон №3671-VІ), не змінились.
8. 14.03.2021 позивач подав скаргу до ДМС України про скасування наказу від 11.09.2021 №19.
9. Рішенням від 01.04.2021 №25-21 ДМС України відхилила скаргу ОСОБА_1 від 14.03.2021.
10. Вважаючи спірні наказ та рішення протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДОВОДИ СТОРІН
11. Правова позиція викладена в пунктах 4-5 цього рішення.
12. Відповідач зазначив, що позивач вже звертався за захистом в Україні у період, коли у нього не було законних підстав для перебування на території України. Позивач не надав нових відомостей, які могли бути підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
13. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
15. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
16. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ( далі - Закон № 3671-VI) визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
17. За змістом пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VІ біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
18. Згідно з пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VІ особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
19. За правилами пункту 4 частини 1статті 1 Закону № 3671-VI, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
20. Згідно з частиною 5статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
21. Відповідно до частини 6 статті 8 Закону №3671-VІ не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
22. За змістом частини 5статті 10 Закону № 3671-VI, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
V. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
24. Вирішуючи питання обґрунтованості апеляційної скарги колегія суддів виходить з такого.
25. Як вбачається з матеріалів справи, апелянт вже звертався 16.01.2020 до Управління ДМС України у Хмельницькій області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
26. Під час розгляду заяви Управління ДМС України у Хмельницькій області встановило, що на момент подання заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач перебував в Україні нелегально. 24.12.2014 позивач вдруге в'їхав на територію України, термін дії посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 закінчився 20.07.2017. 15.08.2017 Хмельницький МВ УДМС України в Хмельницькій області складено протокол про адміністративне правопорушення та прийняте рішення №17 про примусове повернення позивача за межі України в термін до 09.09.2017. Лише 25.04.2018 під час розгляду справи №686/9012/18 про його примусове видворення за межі України виявив бажання звернутись за захистом в Україні.
27. За результатами розгляду зазначеної заяви рішенням від 18.06.2020 №232-10 ДМС України відмовила позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
28. Правомірність зазначеного рішення ДМС України була встановлена рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2020 у справі №560/3366/20, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.12.2020.
29. Суд враховує, вищевказаними судовими рішеннями встановлена відсутність доказів наявності реального та обґрунтованого побоювання позивачем переслідування в країні його походження, та нових доказів під час розгляду цієї адміністративної справи позивач не надав.
30. Сам факт складної політичної ситуації на батьківщині заявника за відсутності будь-яких реальних доказів можливості стати жертвою переслідування у Палестині за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, політичних поглядів, належністю до певної соціальної групи не може слугувати підставою для надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
31. Посилання апелянта на невиконання відповідачем рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25.04.2018 №686/9012/18 суд вважає безпідставними, оскільки цим рішенням суд не зобов'язував ДМС України надати ОСОБА_1 статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
32. Окрім того, близькі апелянта у справі залишились проживати в Палестині, місце постійного проживання не змінювали, інформацію щодо їхнього переслідування або дискримінацію матеріали особових справ осіб, які звернулись із заявами про визнання їх біженцями, не містять.
33. Жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення до регіону постійного проживання на Батьківщині через переслідування апелянтом не надано.
34. Крім того, із матеріалів справи встановлено, що виїзд позивача за територію Пакистану був обумовлений не обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідувань, а отриманням освіти.
35. Таким чином, колегією суддів не встановлено обставин на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.
36. Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
37. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
38. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
39. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
40. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
41. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
42. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.