Справа № 560/3071/21
Головуючий у 1-й інстанції: Козачок І.С.
Суддя-доповідач: Граб Л.С.
11 жовтня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі ГУ ПФУ в Хмельницькій області), в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо зменшення відсоткового розміру пенсії з 64% до 59% сум грошового забезпечення;
-зобов'язати ГУ ПФУ в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2018, виходячи із 64% відповідних сум грошового забезпечення.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 24.06.2021 позов задоволено:
-визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо зменшення під час перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 відсоткового значення розміру пенсії з 64 % до 59% сум грошового забезпечення;
-зобов'язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області провести на користь ОСОБА_1 перерахунок та виплату недоплаченої пенсії за вислугу років відповідно до статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 01 січня 2018 року, виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 64 % сум грошового забезпечення.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Управління посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що з 1992 року ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з розміру 64 % грошового забезпечення з урахуванням вислуги та підвищення пенсії як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС категорії 2, в розмірі 5%.
Однак, з 01.01.2018 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача, виходячи з розміру 59% сум грошового забезпечення.
Не погодившись з вказаним перерахунком ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Пунктом "а" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу), пенсії за вислугу років призначаються особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Згідно положень пункту "в" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
В подальшому, пунктом 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців" від 04.04.2006 № 3591-IV, який набрав чинності 29 квітня 2006 року, внесено зміни до статті 13 Закону № 2262-ХІІ, зокрема, змінено редакцію пункту "в" вказаної статті, а саме-виключено можливість збільшення основної пенсії на 5% відповідних сум грошового забезпечення для осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи категорії 2.
Так, постановою Кабінету міністрів України № 1294 від 07 листопада 2007 року "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" встановлено нові умови обчислення і структури грошового забезпечення зазначених осіб.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 13 лютого 2008 року затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено нові види грошового забезпечення, які враховуються для перерахунку пенсії. Додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, скасовані чи такі, що не виплачуються на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною посадою (посадами), для перерахунку пенсії не враховуються.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки на момент здійснення перерахунку пенсії, а саме з 1 січня 2008 року, стаття 13 Закону № 2262-ХІІ не передбачала 5 відсоткове збільшення пенсії для військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 2, а інша норма, яка б встановлювала таку доплату, в чинному законодавстві України відсутня, то правові підстави для нарахування наведеної 5-процентної доплати для військовослужбовців відсутні.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що вищезгадані зміни в законодавстві не призвели до зниження розміру пенсії, а навпаки - привели до її збільшення, що нівелює засторогу можливого порушення прав позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 липня 2014 року по справі № 21-277а14 та в постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 275/383/17 і від 16 серпня 2021 року у справі № 240/5019/18.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта, що з 01.01.2008 року відсутні законні підстави для виплати ОСОБА_1 5% грошового забезпечення, як особі, яка брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на підставі п. "в" ст.13 Закону № 2262, який втратив чинність.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що згідно частини 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строку звернення визначені у ст.123 КАС України, зокрема, частиною 3 цієї статті передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Таким чином, для вирішення питання про наявність або відсутність поважності причин пропуску строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку та коли особа дізналася (повинна була дізнатися) про порушення свого права.
В свою чергу, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”, пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”).
Також, у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зазначив таке.
Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з'ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом № 1058-IV (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону "України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Згідно із статтями 42, 44, 45 Закону № 1058-IV призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.
Зокрема з пунктом 4.1 Порядку № 22-1 передбачено, що орган, який призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (пункт 4.9 вказаного Порядку № 22-1).
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався” та “повинен був дізнатись”.
Під поняттям “дізнався” необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття “повинен був дізнатися” необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Поряд з цим, у вказаній постанові Верховний Суд наголосив на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особа, якій призначена пенсія, остання вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги за період з 01.01.2018 по 16.09.2020 підлягають залишенню без розгляду.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору невірно встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції спростовують висновки суду першої інстанцції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог за період з 17.09.2020 відмовити, а в іншій частині залишити без розгляду.
Керуючись ст.ст. 122, 123, 242, 243, 250, 304, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо зменшення відсоткового розміру пенсії з 64% до 59% сум грошового забезпечення та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2018, виходячи із 64% відповідних сум грошового забезпечення за період з 17 вересня 2020 року, відмовити.
Позовні вимоги за період з 01 січня 2018 року по 16 вересня 2020 року, залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.