Справа № 600/359/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Левицький Василь Костянтинович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
12 жовтня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецької міської ради на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Чернівецької міської ради, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати пункт 3.3. рішення Чернівецької міської ради Про розгляд звернень громадян щодо надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок № 2537 від 08.12.2020, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);
- зобов'язати Чернівецьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що звернувся з письмовою заявою до Чернівецької міської ради, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Однак, п. 3.3. рішення Чернівецької міської ради Про розгляд звернень громадян щодо надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок № 2537 від 08.12.2020 р. відмовлено йому у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по м. Чернівці, орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у зв'язку з відсутністю підстав для надання переваги перед іншими громадянами, які перебувають на пільговому обліку індивідуальних забудовників міста Чернівці та користуються правом на першочергове отримання земельних ділянок для будівництва житлових будинків, господарських будівель і споруд, про що зазначено у спеціальних нормах Законів України, які визначають статус цих осіб (в обліку індивідуальних забудовників не зареєстрована).
Вважаючи, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на відсутність підстав для відмови передбачених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано п. 3.3 рішення 86 сесії VІІ скликання Чернівецької міської ради від 08.12.2020 № 2537 Про розгляд звернень громадян щодо надання дозволів на складання проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Зобов'язано Чернівецьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 10.10.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 ,, орієнтовною площею 0,10 га, та прийняти мотивоване рішення з урахуванням окреслених у рішенні висновків, та правової оцінки суду.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апелянт зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачу правомірно відмовлено у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність, на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у зв'язку із відсутністю підстав для надання переваги позивачу перед іншими громадянами, які перебувають на пільговому обліку індивідуальних забудовників міста Чернівці, оскільки позивач не зареєстрований та не перебуває на обліку.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, що 10.10.2020 позивач звернувся із клопотання до відповідача, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,10 га.
До вказаного клопотання позивачем додано графічний матеріал із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру.
Вказане клопотання зареєстровано відповідачем 15.10.202. за вх. № Г-2268/01/20, а в Департаменті містобудівного комплексу та земельних відносин - 19.10.2020 за вх. № Г-6546/0-04/01.
За результатами розгляду клопотання, п. 3.3 рішення 86 сесії VІІ скликання Чернівецької міської ради від 08.12.2020. № 2537 Про розгляд звернень громадян щодо надання дозволів на складання проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок відмовлено позивачу у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1000 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговуванням житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою м. Чернівці, у зв'язку з відсутністю підстав для надання переваги позивачу перед іншими громадянами, які перебувають на пільговому обліку індивідуальних забудовників міста Чернівці та користуються переважним на першочергове отримання земельних ділянок для будівництва житлових будинків, господарських будівель і споруд, про що зазначено у спеціальних нормах Законів України, які визначають статус цих осіб (в обліку індивідуальних забудовників не зареєстрований).
Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним та важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами ст. 118 ЗК України, умов для прийняття рішення про надання позивачу бажаного для неї дозволу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з положеннями статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
Відповідно до статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Земельні відносини в Україні відповідно до ст.3 Земельного кодексу України від 24.10.2001 року №2768-ІІІ (зі змінами та доповненнями) регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актам.
Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ (далі - ЗК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно положень ст. 5 ЗК України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Частиною 3 ст. 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно ч. 2, 3 ст. 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Положеннями частини 1 ст. 121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначено ст. 118 ЗК України.
Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до ч.9 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Тобто зазначеними нормами встановлені підстави, порядок та строки розгляду клопотань по наданню дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також передачі земельної ділянки безоплатно у власність громадян, а також органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені у ст. 118 ЗК України орган уповноважений розглядати ці питання, надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Водночас, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Як встановлено з оскаржуваного рішення, відповідачем жодним чином не мотивовано відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у приватну власність земельної ділянки, та не вказано підстав відмови у наданні такого дозволу, виключний перелік яких встановлений у частині 7 статті 118 ЗК України.
Водночас, апеляційний суд зауважує, що законодавцем чітко визначений порядок надання відповіді, зокрема шляхом надання відповідного дозволу або мотивовану відмову.
Відповідно до ст.118 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Однак, відповідачем не надано жодних доказів та аргументів щодо невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Крім того, відповідачем не надано конкретизованих доводів щодо наявності підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою та не вмотивовано в чому полягає невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку про відсутність мотивованої правової підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Таким чином, враховуючи встановлені в справі обставини колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів такої відмови у вказаному рішення органу місцевого самоврядування не наведено.
Апеляційний суд зауважує, що по своїй правовій природі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про подальшу передачу такої земельної ділянки у власність або користування (правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постановах від 27.02.2018 року у справі № 545/808/17, від 05.03.2019 року у справі № 360/2334/17, від 08.09.2020 року у справі № 812/1450/17), тому суб'єкту звернення в подальшому може бути відмовлено в отриманні земельної ділянки.
Так, процедура отримання земельної ділянки відповідно до положень ЗК України є багатоєтапною (отримання дозволу, погодження проекту, державна реєстрація (формування) земельної ділянки тощо) і на кожному етапі суб'єкт владних повноважень може відмовити у прийнятті позитивного рішення для суб'єкта звернення.
З огляду на встановлені в справі обставини колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу, зазначені відповідачем в оскаржуваному рішенні, не є належними підставами відповідно до норм ЗК України для такої відмови, а отже відповідач діяв всупереч положень ч. 2 ст. 19 Конституції України.
В той же час відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення щодо відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, однак відповідно до матеріалів справи встпановлено порушення прав позивача.
Щодо відмови відповідачем у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність у зв'язку з відсутністю підстав для надання переваги позивачу перед іншими громадянами, які перебувають на пільговому обліку індивідуальних забудовників міста Чернівці та користуються переважним на першочергове отримання земельних ділянок для будівництва житлових будинків, господарських будівель і споруд, про що зазначено у спеціальних нормах Законів України, які визначають статус цих осіб (в обліку індивідуальних забудовників не зареєстрований), колегія суддів зазначає таке.
Як встановлено в ході розгляду справи рішенням Чернівецької міської ради 20 сесії VI скликання від 23.02.2012 р. № 438, затверджено Правила обліку громадян для отримання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків в м. Чернівцях зі змінами та доповненнями.
Відповідно до положеннями п. 1.3 Правил з метою забезпечення рівного права на отримання земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд мешканцями міста Чернівців, які потребують поліпшення житлових умов, запроваджується облік індивідуальних забудовників, який визначає порядок надання земельних ділянок.
Згідно з п. 2.1 Правил встановлено, що громадяни беруться на облік індивідуальних забудовників на підставі поданих на ім'я Чернівецького міського голови, особи, яка виконує його обов'язки або директора Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради письмової заяви та доданих до неї у повному обсязі документів, які визначені пунктом 2.2 цих Правил.
Пунктом 2.2 Правил визначено, що до заяви про взяття на Облік індивідуальних забудовників додаються такі документи, зокрема, оригінал довідки про перебування заявника або членів його родини, що теж зареєстровані за адресою місця проживання заявника, на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов.
Колегія суддів заважує, що порядок та підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності встановлені ЗК України, не містить такої умови для виділення земельної ділянки у власність громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, як перебування громадян, на обліку на пільговому обліку індивідуальних забудовників міста Чернівці.
Положеннями ст. 118 ЗК України визначено виключних перелік підстав для відмови у передачі земельної ділянки у власність (користування) або залишення заяви без розгляду, який не може бути розширено рішенням органу місцевого самоврядування.
З огляду на зазначене слідує, що оскаржуване рішення прийняте не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване ця відмова.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування п. 3.3. рішення Чернівецької міської ради Про розгляд звернень громадян щодо надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок № 2537 від 08.12.2020 р. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,10 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), апеляційний суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічний правовий висновок висвітлено у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18.
Так, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.80 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
За наслідками аналізу вказаних положень, слідує, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
У спірних правовідносинах, в разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути клопотання позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 року у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 року у справі № 810/2474/18.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним та важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами ст. 118 ЗК України, умов для прийняття рішення про надання позивачу бажаного для неї дозволу. З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності до ст. 118 ЗК України мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
У відповідності зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Чернівецької міської ради залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.