Справа № 120/5957/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дмитришена Руслана Миколаївна
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
11 жовтня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року позовну заяву позивача повернуто в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, оскільки позивачем не усунуто недоліки позовної заяви в частині подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду із наведенням інших підстав для поновлення процесуального строку.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Враховуючи, що позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у червні 2021 позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з даним позовом.
Ухвалою від 14.06.2021 позовну заяву позивача в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, залишено без руху та запропоновано позивачу у 10-ти денний строк з дня отримання копії ухвали усунути її недоліки, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав разом із доказами поважності причин пропуску строку.
13.07.2021 на адресу суду першої інстанції надійшла заява позивача, з якої вбачається, що скаржником не наведено аргументів, які б вказували на дотримання позивачем строку звернення до суду чи поважності причин його пропуску.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув виявлені судом недоліки позовної заяви, а саме не надав суду документально підтверджені пояснення щодо підстав звернення до суду з порушенням строку, визначеного статтею 122 КАС України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви згідно п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України КАС України, з огляду на наступне.
Колегія суддів зазначає, що згідно ч. 1ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Наслідки подання позову після закінчення строків встановлених законом визначенні статтею 123 КАС України.
За змістом частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
З урахуванням положень статей 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений на позивача.
Відповідно до ч. 2ст. 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Обґрунтовуючи заяву від 13.07.2021 про усунення недоліків позовної заяви, позивач зазначає, що 24.12.2017 його було звільнено з військової служби за станом здоров'я. Однак, при звільненні відповідачем не було виплачено компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Позивач вказав, що з метою виплати компенсації вартості речового майна, 06.11.2020 через свого представника адвоката Лисого М.І. звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом.
Листом відповідача від 27.11.2020 № 1619/157/3608 позивача повідомлено про причини невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Разом із тим, як вірно зауважив суд першої інстанції, компенсація вартості неотриманого речового майна за своєю правовою природою не входить у структуру грошового забезпечення військовослужбовця.
Колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, висловлені у постанові від 30.11.2020 по справі №480/3105/19, де суд дійшов висновку, що зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця. Тому судом не застосовується ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, позивач зазначив, що 24.12.2017 його було звільнено з військової служби за станом здоров'я. Наведене свідчить, що позивач знав про факти порушення своїх прав ще 24.12.2017, оскільки в наказі про його звільнення від 24.12.2017 за № 345 відсутні відомості про виплату одноразової грошової допомоги.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Отже, отримання позивачем листа відповідача від 27.11.2020 у відповідь на адвокатський запит не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 3 роки від тоді, коли на його думку мав місце факт порушення його прав.
Доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено.
Верховний Суд у постановах від 09.07.2020 у справі №320/6659/18 та від 27.08.2020 №804/871/16 зазначив, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення.
Крім того в ухвалі від 18.01.2021 у справі № 560/3993/20 Верховний Суд звернув увагу на те, що одноразова грошова допомога при звільненні, виходячи зі змісту ст. 2 Закону України "Про оплату праці", не входить до структури заробітної плати і відповідно не може вважатися додатковим видом грошового забезпечення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що одноразову грошову допомогу не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця. При цьому, судом вірно не застосовано ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Посилання апелянта на практику Верховного Суду, що викладена у постановах від 29.01.2020 у справі № 440/4332/18, від 13.02.2020 у справі № 809/698/16, від 06.03.2020 у справі №1240/2162/18, від 27.04.2020 у справі № 812/639/18, від 30.01.2019 у справі № 806/2164/16 про дотримання ним строку звернення до суду, суд не бере до уваги, оскільки предметом розгляду у цих справах були вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак предметом розгляду у цій справі є, зокрема, вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскільки позивач, у визначений строк не виконав вимоги суду та не навів інші підстави для поновлення строку звернення з позовною заявою, суд першої інстанції обгрунтовано застосував норми пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України та повернув позовну заяву позивачу.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315,316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Гонтарук В. М.