Справа № 240/14667/20
Головуючий у 1-й інстанції: Токарева Марія Сергіївна
Суддя-доповідач: Сушко О.О.
12 жовтня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Залімського І. Г. Сторчака В. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року (м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасувння висновку, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати висновок комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум викладений у пункті 14 протоколу засідання від 23.07.2020 року № 102;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб за встановлення мені III групи інвалідності в зв'язку із пораненням пов'язаним із захистом Батьківщини.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідач, відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги не врахував, що встановлення йому інвалідності 3 групи відбулося вперше і внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, а попередня втрата працездатності помилково з цим не пов'язувалася.
Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач, проходив військову службу в Збройних Силах України до 22.11.2017, коли звільнився з неї.
08.04.2015, під час огляду МСЕК позивачу було встановлено 5% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, що не заперечується відповідачем.
11.06.2020 під час первинного огляду МСЕК, згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААВ № 015635 позивачу встановлено III групу інвалідності в наслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, від 05.06.2020 .
З метою отримання одноразової грошової допомоги, що призначається особам в зв'язку із встановленням інвалідності в наслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, позивач звернувся до відповідача із відповідним переліком документів.
Однак, згідно висновку, що зафіксований у п. 14 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23.07.2020 № 102 позивачу було відмовлено у призначенні та виплаті грошової допомоги з посиланням на те, що між ступенем втрати здоров'я, визначеного у відсотках у 08.04.2015 році та встановленням ступеня інвалідності від 05.06.2020 пройшов дворічний термін, на підстави ч. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2013 року № 975.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, згідно письмових доказів, які містяться в матеріалах справи, причинами інвалідності позивача слугувало: 08.04.2015 - 5% втрати професійної працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, яке сталося 26.01.2015 - дана обставина встановлена в абзаці першому п. 14 протоколу Комісії Міністерства оборони України № 102 від 23.07.2020, яка досліджувала довідку МСЕК серії ЖИА № 004246 від 08.04.2015 (додаток № 4 до адміністративного позову від 03.09.2020).
05.06.2020 позивачу встановлена інвалідність III групи (внаслідок поранення, так, пов'язане із захистом Батьківщини, що сталося 26.01.2015 - дана обставина підтверджується витягом з протоколу №151 від 01.04.2020 засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (додаток № 5 до адміністративного позову від 03.09.2020) та довідкою МСЕК серії 12 ААВ №015635 від 05.06.2020 (додаток № 6 до адміністративного позову від 03.09.2020).
Отже, причиною погіршення здоров'я позивача, які встановлені 08.04.2015 та 05.06.2020 - поранення, отримане ним 26.01.2015 під час бойових дій в зоні проведення антитерористичної операції.
Відтак, посилання суду першої інстанції на позицію Верховного Суду викладеного в постанові від 17.02.2021 у справі № 240/1623/20 необґрунтоване, оскільки фактичні обставини даної справи відрізняються від вказаної.
Зокрема, у справі № 240/1623/20 позивач у різний час отримав два окремі ушкодження здоров'я.
Натомість, у правовідносинах даної справи, причина погіршення здоров'я у позивача не змінювалася - поранення, отримане позивачем 26.01.2015 під час бойових дій в зоні проведення антитерористичної операції.
В силу ч. 1 ст. 16 Закону №2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом №2011-ХІІ мають право на її отримання.
Тобто, вказаний Закон пов'язує право на отримання одноразової допомоги з настанням певних обставин, а саме: у разі загибелі, у разі встановлення інвалідності, у разі встановлення ступеня втрати працездатності.
За змістом пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, який набрав чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
Згодом, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011- XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Обидві ці норми пункту 4 статті 16-3 Закону (абз. 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для доплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком.
Також, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі - Порядок № 975).
У відповідності до пункту 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
З аналізу наведених норм Закону №2011-XII та Порядку № 975 вбачається, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності (ступеню втрати працездатності), проте при зміні групи інвалідності (ступеню втрати працездатності) протягом двох років з моменту її первинного встановлення.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права були наданні і Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 15.07.2020 по справі №240/10153/19.
Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XIІ встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XIІ) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
З огляду на викладене, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду дійшла такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.91 №2011-XII:
1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону N 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
Також на розвиток даного висновку щодо застосування норм права, а саме положень пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011 -XII був наданий висновок Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 02.12.2020 по справі №1.380.2019.006957, які в свою чергу спростовують висновки на які посилається позивачем.
Оскільки, відповідно до пункту 3 Порядку № 975, законодавець пов'язує момент набуття права на отримання ОГД з датою, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, то заподіяння шкоди здоров'ю та оцінка його ступеню без встановлення такого факту уповноваженим органом - органом МСЕК, в т. ч. причинного зв'язку такої шкоди здоров'ю з проходженням військової служби, не створює підстав для виплати ОГД.
Це також свідчить про те, що визначальним та достатнім для встановлення права на виплату ОГД є не ступінь тяжкості ушкодження здоров'я, а рішення органу МСЕК про наявність такого ушкодження (яке викликало втрату працездатності або встановлення групи інвалідності).
Аналіз зазначених норм, в світлі правових питань, які постали у цій справі, дає підстави зробити висновок про те, що виплата ОГД з підстав встановлення інвалідності та/або встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності не є самостійними та окремими підставами для виплати ОГД, оскільки законодавець застосовує такі поняття лише для визначення ступеня заподіяння шкоди здоров 'ю.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19.
Беручи до уваги вказані висновки, пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували.
Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Проте, ті особи, стан здоров'я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров'я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.
Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
Враховуючи зазначене, дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, як така, що розглянута за правилами спрощеного провадження, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Залімський І. Г. Сторчак В. Ю.