Справа № 560/10874/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д.
Суддя-доповідач - Драчук Т. О.
12 жовтня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
28 серпня 2021 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність заступника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Яроша Сергія Івановича по тривалому невиконанню постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2018 у справі № 308/2930/18 в частині конфіскації майна;
- зобов'язати заступника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Яроша Сергія Івановича або іншу посадову особу чи державного виконавця цього відділу, у виконанні яких буде перебувати виконавче провадження № 57034989, невідкладно вчинити всі необхідні дії у цьому провадженні по конфіскації товарів згідно з постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2018 у справі № 308/2930/18.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) по тривалому невиконанню постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2018 у справі № 308/2930/18 в частині конфіскації майна.
Зобов'язано Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) вчинити всі необхідні дії у провадженні № 57034989 по конфіскації товарів згідно з постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2018 у справі № 308/2930/18.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення витрат на правничу допомогу та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 8000 грн. витрат на правову допомогу адвоката.
Апелянт зазначає, що оскільки суд першої інстанції, приймаючи рішення, повністю задовольнив позовні вимоги по суті спору та стягнув на користь позивача судовий збір, відмовляючи в задоволенні іншої частини позову, на думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції відмовив саме в задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 8000 грн.
При цьому, рішення суду в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката взагалі не містить жодного обґрунтування і мотивації.
Скаржник вказує, що в даній справі до матеріалів справи долучено докази, які підтверджують розмір витрат на правничу допомогу, натомість відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не подавалось, а тому суд прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Івано-Франківськ), вказує, що виконавче провадження є послідовним процесом, який займає певний проміжок часу. В даному випадку державним виконавцем вжито заходи для виконання виконавчого документу, проте склалися обставини, які не залежать від волі виконавця та відділу примусового виконання рішень, зокрема, тривале ненадання звіту.
Також, відповідач вказує на порушення норм процесуального права, а саме на те, що розгляд мав бути здійснений судом, яким видано виконавчий документ - Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області, у зв'язку з чим судом першої інстанції порушено правила підсудності справ.
Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
При цьому, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2018 у справі № 308/2930/18 ОСОБА_1 визнано винним в порушенні митних правил за статтею 472 Митного кодексу України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 99610,20 грн., з конфіскацією товарів, а саме: процесор Intel Celeron G3930 країна виробництва Вєтнам 1114,00 грн. за одну штуку, вартість з урахуванням знижки за одну штуку -1002,60 грн.; загальна вартість за 37 штук становить - 37096,20 грн.; процесор Intel Celeron G3900 країна виробництва Вєтнам 1182,50 грн. за одну штуку, вартість з урахуванням знижки за одну штуку 1064,25 грн.; загальна вартість за 16 штук становить 17028,00 грн.; СD-карти на 64GB EXTREME PRO торгової марки - “Sandisk” країна виробництва Китай, - 1330,00 грн. за одну штуку, вартість з урахуванням знижки за одну штуку 1197,00 грн.; загальна вартість за 38 штук становить 45486,00 гривень.
20.08.2018 заступником начальника Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області відкрито виконавче провадження з виконання постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2018 у справі № 308/2930/18 про конфіскацію процесорів у кількості 53 шт. і карт пам'яті в кількості 38 шт.
Постановою від 30.10.2018 виконавче провадження № 5734989 передано для подальшого виконання до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.
Постановою від 02.11.2018 виконавче провадження № 5734989 прийнято до виконання відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області.
Постановою від 03.12.2020 у виконавчому провадженні № 5734989 призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання товариство з обмеженою відповідальністю "Реноме Груп", надано йому звіт з питань визначення вартості арештованого майна.
Постановою від 08.04.2021 у виконавчому провадженні № 5734989 призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання приватне підприємство "Алекс-Хуст", надано звіт з питань визначення вартості арештованого майна.
Приватне підприємство "Алекс-Хуст" у відповідь на запит позивача листом від 04.08.2021 повідомило, що 08.04.2021 до приватного підприємства надійшла постанова про призначення експерта у виконавчому провадженні № 57034989, однак правовстановлюючі документи та документи, які характеризують об'єкти оцінки, не надходили. Тому звіт про вартість майна не виготовлявся.
Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиконання постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2018 у справі № 308/2930/18, звернувся з адміністративним позовом до суду.
Частково задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що 24.08.2021 позивача внесено до Єдиного реєстру боржників.
При цьому, бездіяльність державного виконавця перешкоджає позивачу належним чином розпоряджатись своїм майном, що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову шляхом Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) вчинити необхідні дії у провадженні № 57034989 щодо конфіскації товарів згідно з постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.04.2018 у справі № 308/2930/18, оскільки відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області перебуває у структурі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 5 Закону №1403-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно ч. 1 ст. 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Вимогами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною 3 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Відповідно до п.2 ч. 4 ст. 26 Закону №1404-VIII під час пред'явлення виконавчого документа до виконання подаються у разі виконання рішення про конфіскацію майна згідно з постановою суду - копія протоколу вилучення майна, що підлягає конфіскації, або довідка про відсутність такого майна.
Частиною 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
З матеріалів справи встановлено, що 02.11.2018 заступником начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Ярошем С.І. прийнято виконавче провадження на виконання постанови в.о. начальника Управління ДВС від 23.10.2018.
При цьому, згідно матеріалів справи наступна виконавча дія вчинена державним виконавцем лише 03.12.2020, що підтверджується постановою про призначення суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадження, зокрема, ТОВ «Реноме Груп».
Постановою від 08.04.2021 у виконавчому провадженні № 5734989 призначено суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання приватне підприємство "Алекс-Хуст", надано звіт з питань визначення вартості арештованого майна.
Разом з тим, судом встановлено, що приватне підприємство "Алекс-Хуст" у відповідь на запит позивача листом від 04.08.2021 повідомило, що 08.04.2021 до приватного підприємства надійшла постанова про призначення експерта у виконавчому провадженні № 57034989, проте правовстановлюючі документи та документи, які характеризують об'єкти оцінки, не надходили. Тому звіт про вартість майна не виготовлявся.
Отже, аналізуючи встановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку державний виконавець допустив протиправну бездіяльність через невжиття визначених Законом України “Про виконавче провадження” заходів щодо ефективного, своєчасного і в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Крім того, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про неможливість вчинення виконавчих дій, так як суб'єктом оціночної діяльності не надано звіту, оскільки, як свідчить лист приватного підприємства "Алекс-Хуст" від 04.05.2021, відповідачем не в повному обсязі надано документи, які необхідні для виготовлення звіту про вартість майна, що спростовує доводи апелянта в частині дотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Також, згідно роздруківки про результати пошуку фізичних осіб від 24.08.2021 позивача внесено до Єдиного реєстру боржників.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження" Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов'язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Внесення інформації про боржника до Єдиного реєстру боржників має такі наслідки: реєстратори речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, до яких з метою вчинення правочину щодо відчуження майна звернувся боржник, внесений на день звернення до Єдиного реєстру боржників, у разі відсутності у них інформації про накладення арешту виконавцем на кошти або майно боржника зобов'язані відмовити у вчиненні реєстраційних дій і в день звернення боржника повідомити виконавця про майно, щодо відчуження якого звернувся боржник. А виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання такого повідомлення зобов'язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно та направити відповідну постанову вказаним особам; якщо у період, визначений вище, такий правочин буде укладено, за умови, що він призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, це є підставою для визнання правочину недійсним.
Згідно ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, бездіяльність державного виконавця перешкоджає позивачу належним чином розпоряджатися його майном.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі №619/562/18 належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що набрало законної сили, що свідчить про повноту виконавчих дій, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дій, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.
Європейський Суд з прав людини також звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у праві «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами дотримання вимог Закону України «Про виконавче провадження» щодо вчинення виконавчих дій згідно вимог чинного законодавства.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, апеляційна скарга відповідача не містить, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Судом встановлено, що звертаючись до суду з адміністративним позов, позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 всі понесені останнім витрати.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги №29 від 01.11.2017 та опис наданих адвокатом послуг згідно додатку №1 до договору від 01.11.2017 №29 про надання правничої допомоги (а.с.26, 27).
При цьому, зі змісту резолютивної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції встановлено, що суд стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що оскаржуване рішення не містить мотивів відмови у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, а оскільки адміністративний позов задоволено частково, відтак судом відмовлено у задоволенні вказаної вимоги.
Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції не містить мотивів щодо відмови або задоволення вимоги позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн., разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1-5 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем до матеріалів позовної заяви долучено договір про надання правової допомоги №29 від 01.11.2017 та опис наданих адвокатом послуг згідно додатку №1 до договору від 01.11.2017 №29 про надання правничої допомоги.
Тобто, аналізуючи вказане, умова щодо подання доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу дотримана позивачем.
Разом з тим, судом першої інстанції не надано оцінку вказаним доказам, у зв'язку з чим, враховуючи викладені обставини в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що питання щодо стягнення витрат на правову допомогу залишилось не розглянутим.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 КАС України заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Отже, враховуючи вищевикладене, а також ту обставину, що питання стосовно стягнення витрат на правову допомогу судом першої інстанції не вирішувалось, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Тобто, суд апеляційної інстанції не може скасувати рішення суду першої інстанції в частині, розгляд якої судом першої інстанції не здійснено.
При цьому, колегія суддів вважає, що позивач прийшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову саме в частині стягнення витрат на правову допомогу, оскільки така відмова суду першої інстанції обґрунтована суб'єктом відповідальності, до якого спрямовані позовні вимоги ОСОБА_2 .
Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта стосовно відмови у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, з тих підстав, що адміністративний позов задоволено частково, оскільки в розрізі вимог позовної заяви судом першої інстанції визначено іншого суб'єкта владних повноважень в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, а не конкретну посадову особу відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 та Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з ч. 4 ст.272, 328, 329 КАС України.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.