29 вересня 2021 р.Справа № 480/3799/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.11.2020, головуючий суддя І інстанції: С.М. Глазько, м. Суми, повний текст складено 26.11.20 по справі № 480/3799/20
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Сумській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.04.2019 №0001741406 про застосування штрафних санкцій у сумі 2872890,00 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 16.04.2019 №0001741406 про застосування штрафних санкцій у сумі 2872890,00 грн. Стягнуто на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області суму судового збору в розмірі 10510,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. На думку апелянта суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідач, зокрема зазначає, що за результатами проведення фактичної перевірки встановлено не оприбуткування в книзі обліку розрахункових операцій готівкових коштів (торгової виручки) у день одержання готівкових коштів. Таким чином, позивачем порушено абзац 3 статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки» за, що передбачена відповідальність у вигляді штрафу,тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем правомірно і скасуванню не підлягає.
Позивач та його представник заперечують проти задоволення вимог апеляційної скарги , вважають рішення суду правомірним та прийнятим з урахуванням всіх обставин справи , вірним застосуванням норм матеріального права, просять відмовити у її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник відповідача наполягає на залишенні позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, з посиланням на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19.
Протокольною ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 задоволено клопотання про заміну відповідача у справі в порядку ст. 52 КАС України, замінено Головне управління ДПС у Сумській області на Головне управління ДПС у Сумській області як територіальний орган , утворений на правах відокремленного підрозділу, як правонаступника.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників сторін , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що позивач з 06.02.2017 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вид діяльності - Роздрібна торгівля комп'ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах (основний).
Головним управлінням ДФС у Сумській області згідно наказу від 25.03.2019 за № 593 “Про проведення фактичної перевірки” 27.03.2019 було проведено фактичну перевірку за місцем фактичного провадження (здійснення) діяльності, розташування господарських об'єктів (зокрема каси, місця здійснення готівкових розрахунків, магазину за адресою: АДРЕСА_1 , через які здійснює (проводить) діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , юридична (податкова) адреса: АДРЕСА_2 , з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
За результатами перевірки складено акт, який зареєстрований у Головному управлінні ДФС у Сумській області 28.03.2019 за №0133/18/07/РРО/ НОМЕР_1 та отриманий позивачем в день його складання.
Відповідно до змісту вказаного акту посадовими особами відповідача було встановлено, що в книзі обліку доходів ФОП ОСОБА_1 , зареєстрованої в Конотопській ОДПІ за № 1381 від 28.02.2017, не міститься жодних записів про отримання готівкових коштів при реалізації товарів та записи про щоденні обсяги реалізації.
У ході проведення перевірки виявлено, що за даними податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , поданих до контролюючого органу 09.02.2018 за 2017 рік та 11.02.2019 за 2018 рік, обсяг отриманого доходу склав 230000,00 грн. та 374278,00 грн.
Одночасно встановлено, що у позивача відсутні банківські рахунки та РОS термінал для розрахунку банківською карткою.
Таким чином, відповідач вважав, що обсяг доходів за 2017 рік в сумі 230000,00 грн. та за 2018 рік в сумі 374278,00 грн. є доходом отриманим у готівковій формі.
Відповідно до ст. 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року №436/95 “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” (з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
За результатами перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 16.04.2019 за № 0001741406 до ФОП ОСОБА_1 за порушення вимог пункту 2.6 глави 2 Положення № 637 та пункту 11 розділу II Положення № 148 у розмірі 2872890,00 грн. за наступним розрахунком (574578,00 грн. (встановлена сума неоприбуткованої готівки станом на 27.03.2019) х 5 (розмір штрафної санкції)).
Також відповідно до вказаного податкового повідомлення-рішення воно було прийнято на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та згідно абз.3 ст.1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки”.
Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову , виходячи з наступного.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі визначені Законом України від 06.07.1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР ).
Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” визначено, що до приведення чинного законодавства у відповідність із цим Законом чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Пунктом 2.6 Положення № 637, яке втратило чинність 05 січня 2018 року згідно з постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, установлено, що вся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книжки (РК) оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК) (абзаци перший - третій цього пункту).
Тобто, як норма пункту 13 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, так і норма пункту 2.6 Положення № 637 встановлюють для суб'єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції готівкою із застосуванням РРО, обов'язок забезпечення обліку отриманих готівкових коштів в повній сумі надходжень від розрахункових операцій. При цьому такий облік згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” здійснюється в денному звіті (за визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, денний звіт - це документ встановленої форми, надрукований РРО, що містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених з його застосуванням), а згідно з пунктом 2.6 Положення № 637 - у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО.
Пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 06.07.1995 № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено фінансові санкції за порушення вимог цього закону, а саме: за встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, більше ніж на 10 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин, відповідальність за порушення законодавства у сфері регулювання обігу готівки була передбачена положеннями Закону №265/95-ВР.
Поряд з тим, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи штрафні санкції відповідачем застосовано до позивача на підставі Указу №436/95, а не Закону №265/95-ВР, положення якого підлягали застосуванню у цих правовідносинах.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції , приймаючи оскаржуване рішення, правомірно врахував у контексті застосування до платника податків штрафних санкцій на підставі абз. 3 п. 1 Указу № 436/95, правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18.
Так, Велика Палата Верховного Суду в цьому судовому рішенні зазначила, що відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 08 червня 1995 року № 1к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов'язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.
Пунктом 3 статті 18 цього Договору також передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них.
Положеннями абзацу третього статті 1 Указу № 436/95 (який втратив чинність згідно з Указом Президента України від 20 червня 2019 року № 418/2019) визначено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
При цьому, як уже було зазначено, абзацом третім статті 1 Указу № 436/95, встановлювалась відповідальність за порушення суб'єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
Так, прийнятим 06 липня 1995 року Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» також установлена відповідальність за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги). Перелік таких порушень та санкції визначені розділом V «Відповідальність за порушення вимог цього Закону».
Статтею 1 Указу № 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено відповідальність за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки у вигляді фінансової санкції (штрафу).
Аналіз зазначених положень свідчить про те, що об'єктивна сторона обох порушень, як того, що визначено абзацом третім статті 1 Указу Президента № 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), так і того, що визначено пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фактично полягає в одних і тих самих діях.
Як убачається зі змісту статті 25 Конституційного Договору, метою постановлення Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб'єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, а термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону.
Оскільки, шляхом прийняття Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то наведений вище Указ № 436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду, відступивши від правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 02.04.2013 у справі № 21-77а13, наголосила на неможливості застосування положень Указу № 436/95 у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладений у постанові від 20.05.2020 у справі №1340/3510/18, враховується при касаційному перегляді цієї справи підстав для відступу від нього колегія суддів не знаходить.
Беручи до уваги, що позивача притягнуто до відповідальності, встановленої нормою абзацу третього статті 1 Указу №436/95, яка не підлягала застосуванню, висновок суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 16.04.2019 №0001741406 про застосування штрафних санкцій у сумі 2872890,00 грн. є правильним.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04 червня 2021 року у справі № 826/9793/17.
Колегія суддів відхиляє доводи суду першої інстанції з посиланням на правову позицію висловлену Верховним Судом у постанові від 24.04.2019 у справі № 1170/2а-3476/12 та від 16.07.2019 у справі № 805/1266-17-а, оскільки згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 30.01.2019 року по справі № 755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію.
Посилання на рішення апеляційного суду також до увагу судом не приймаються, оскільки такі рішення не є рішеннями в розумінні вимог які в силу приписів ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та ст. 242 КАС України , які враховуються судом при застосуванні таких норм права.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов , доводи апеляційної скарги є необґрунтованими , аналогічні доводи були наведені у відзиві та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи, інших обґрунтувань в апеляційній скарзі наведено не було.
Щодо клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, з посиланням на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів звертає увагу, що тривалий час Вищий адміністративний суд та в подальшому Верховний Суд спрямовували судову практику щодо вирішення питання тривалості строку звернення до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень та визначали, що такий строк становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.
Слід відмітити, що Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, про що зазначено в частині першійстатті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й забезпечує остаточне вирішення спору як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Крім того, на відміну від судів першої та апеляційної інстанцій, саме Верховний Суд наділений правом відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 дійшов висновку про необхідність змінити попередні підходи до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах, відступив від сталої правової позиції та визначив, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
При цьому також вказав, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
У рішенні від 13.12.2011 № 17-рп/2011 (справа № 1-9/2011) Конституційний Суд України дійшов висновку, що право на звернення до суду як складова права на судовий захист гарантуєтьсястаттею 55 Конституції Українита пов'язується з переконанням самої особи про наявність порушень її прав, свобод або інтересів і бажанням звернутися до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 вказав, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному, а реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Так, у остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.
Крім цього, за правовою позицією Європейської Комісії за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 04.04.2011 № 512/2009, однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.
Так, положеннями податкового законодавства закріплено правило вирішення сумнівів на користь платника податків (тобто принцип in dubio pro tributario), яке покликано забезпечувати реалізацію однієї з ознак верховенства права - правової визначеності, а саме: можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних дій має фундаментальне значення для правильності його застосування.
Таким чином, враховуючи усталений підхід в судовій практиці до строку звернення платника податків до адміністративного суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення, позивач не міг очікувати та об'єктивно передбачити, що буде сформовано Верховним Судом нову правову позицію, відповідно до якої строк для оскарження в судовому порядку буде скорочено.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, оскільки позивач звернувся з позовом до суду 22.06.2020 року до дня прийняття постанови Верховним Судом у справі № 500/2486/19 - 26 листопада 2020 року .
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційних скарг відповідача колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.11.2020 по справі № 480/3799/20 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 11.10.2021 року