11 жовтня 2021 року Київ №320/6007/21
Київський окружний адміністративний суду складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №12831-18346/В-02/8-1000/20 від 07.12.2020 про відмову ОСОБА_1 у здійсненню перерахунку з 01.10.2020 та виплату пенсії обчисленої з п'ятикратного розміру заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 25.04.2019 №1-р(ІІ)/2019 у справі №3-14/20ІІ (402/19, 1737/19), з урахуванням вже сплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з 01 жовтня 2020 року провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 25.04.2019 №1-р(ІІ)/2019 у справі №3-14/20ІІ (402/19,1737/19), з урахуванням вже сплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та є інвалідом війни 2 групи, перебуває на обліку в Бородянському відділі обслуговування громадян Головного управлінні Пенсійного фонду України в Київській області та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
03.11.2020 він звернувся з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про здійснення перерахунку та виплати пенсії. На зазначену заяву позивача відповідач надав відмову, викладену у листі від 07 грудня 2020 №12831-18346/В-02/8-1000/20.
Позивач зазначив, що він приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони Чорнобильського району, перебував у статусі військовослужбовця та отримавши у зв'язку з цим інвалідність, належить до числа осіб, на яких поширюється дія статті 59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та яким, на її підставі має бути перерахунок пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Ухвалою суду від 24 травня 2021 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Відповідач позов не визнав та подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими.
Відповідач наголосив на тому, що позивач отримує пенсію по інвалідності, відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі відшкодування фактичних збитків.
Зазначено, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в формуваннях Цивільної оборони про відсутність у пенсійній справі позивача відповідних документів на підтвердження факту що на момент участі позивача в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС він був військовослужбовцем.
Розглянувши позовну заяву, відзив відповідача на позовну заяву, дослідивши докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , належить до числа громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданого 14.03.1993 (т.1 а.с. 6).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 18 листопада 2013 року, позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни ( т. 1 а.с. 6).
Витягом із акта огляду у МСЕК до довідки серії КИО-І №036608 від 26.02.1997, Експертним висновком від 22.01.1997 №2031, підтверджується встановлення позивачу з 25 лютого 1997року інвалідності другої групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
З довідки Управління з питань надзвичайних ситуацій від 3 вересня 2007 №01-08/805 (том 1 а.с. 16) встановлено, що в період з 28 по 29 квітня 1986 року ОСОБА_1 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування ЦО Чорнобильського району, що підтверджується також, Постановою Бородянського районного суду Київської області від 13 жовтня 2011 року у справі №2-а-8292/11 та Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2013 року у справі №2а-8292/11(том 1 а.с 10-13).
ОСОБА_1 03 листопада 2020 звернувся з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про перерахунок пенсії.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 07.12.2020 №12831-18346/В-02/8-1000/20 (том 1 а. с 14) позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для перерахунку йому пенсії на підставі частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вважаючи протиправною відмову відповідача у перерахунку пенсії, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, є Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Частиною 6 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) визначено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Частиною 7 ст. 2 Закону №2232-ХІІ визначено, що строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.
Згідно з Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами, введеного в дію наказом начальника Цивільної оборони СРСР - заступника Міністра оборони СРСР від 06.07.1975 року №90, "в состав формирований зачисляются в обязательном порядке граждане СССР мужчины в возрасте от 16 до 60 лет и женщины от 16 до 55 лет. Невоенизированные формирования гражданской обороны, которые могут использоваться в мирное время для борьбы с массовыми лесными пожарами, ликвидации последствий стихийных бедствий, крупных аварий и катастроф, комплектуются личным составом путём привлечения в эти формирования в обязательном порядке рабочих, служащих и колхозников".
Відповідно до п.п. 3, 5, 6, 7 Положення про цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №201-78 (далі - Положення), підготовка країни з цивільної оборони проводиться завчасно в мирний час з урахуванням розвитку зброї масового ураження та інших засобів нападу. Цивільна оборона СРСР організовується за територіальним принципом на всій території країни. Загальне керівництво цивільної оборони СРСР здійснює Рада Міністрів СРСР, а безпосереднє керівництво - Міністерством оборони СРСР. Керівництво цивільною обороною на об'єктах народного господарства здійснює керівник такого об'єкту, який виконує свої функції через штаби і служби цивільної оборони
Згідно з п. 12 Положення, служби цивільної оборони створюються для виконання інженерно-технічних, медичних та інших спеціальних заходів цивільної оборони, підготовки сил та засобів, а також для забезпечення діяльності невоєнізованих формувань в ході проведення рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних робіт. Служби цивільної оборони поділялися на загальнорадянські, республіканські, крайові, обласні, районні, міські служби та служби об'єктів народного господарства. Такі служби створювалися з урахуванням рекомендацій керівника цивільної оборони СРСР.
Відповідно до п. 13 Положення, силами цивільної оборони СРСР були невоєнізовані формування цивільної оборони та військові частини, а також залучені у відповідності до плану цивільної оборони організації та установи міністерств, відомств і виконавчих комітетів Рад депутатів робітників.
Комплектування невоєнізованих формувань цивільної оборони особовим складом, технікою та матеріально-технічними засобами здійснюється керівниками цивільної оборони і керівниками служб цивільної оборони за рахунок об'єктів народного господарства, на базі яких вони створені.
Згідно з п. 16 Положення, до невоєнізованих формувань цивільної оборони можуть в обов'язковому порядку зараховуватися громадяни СРСР: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки - від 16 до 55 років, за винятком військовозобов'язаних, які мають мобілізаційні приписи, інвалідів І та ІІ груп, вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 8 років, а жінок з середньою та вищою медичною освітою - до 2 років.
Громадяни СРСР, зараховані до невоєнізованих формувань, зобов'язані приймати участь в рятувальних та невідкладних аварійно-відновлювальних роботах і виконанні інших завдань цивільної оборони.
Формування цивільної оборони підлягали створенню на кожному об'єкті народного господарства, мали визначену чисельність, а їх укомплектування здійснювалося за рахунок громадян СРСР. Певна група громадян СРСР могла бути залучена до складу невоєнізованих формувань цивільної оборони в обов'язковому порядку.
За змістом п. 16 Положення громадяни СРСР підлягали залученню до невоєнізованих формувань цивільної оборони, а не входили до складу таких формувань в силу вимог закону.
Крім того, особа підлягала залученню до штабу, служби чи невоєнізованого формування цивільної оборони певного рівня - загальнорадянського, республіканського, крайового, обласного, районного, міського чи певного об'єкта народного господарства.
Отже, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих, а громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
У позовній заяві позивач зазначив, що він приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованих формувань Цивільної оборони.
Проте, проаналізувавши зазначені вище норми, суд дійшов висновку, що участь позивача у складі Цивільної оборони з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС не є військовою службою у розумінні закону.
Ураховуючи викладене, суд не погоджується з доводами позивача про можливість застосування до перерахунку його пенсії положень ч. 3 ст. 59 Закону №796-ХІІ
Положенням статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону №1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Аналогічні приписи закріплено і у статтях 9, 10 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).
Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку (стаття 6 Закону №1788-XII).
Статтею 15 Закону №1788-XII визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Пунктом 13 Прикінцевих положень Закону №1058-IV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Позивачу призначена пенсія по інвалідності, відповідно до вимог ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII.
Закон України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Статтею 9 Закону №796-XII визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Відповідно до статті 10 Закону №796-XII, учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі, проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.
Згідно з приміткою "*" тут і надалі до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
При цьому, з матеріалів справи випливає, що позивач, на момент ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС працював в Чорнобильському міжколгоспному підприємстві по виготовленню кормів Київської області, а тому не може бути віднесений до категорії військовослужбовців, відповідно до зазначених вище положень законодавства.
Частиною 1 статті 54 Закону №796-XII встановлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.
Особливості призначення пенсій військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, передбачені у ст. 59 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до ч. 3 ст. 59 Закону №796-ХІІ (у редакції станом на 10.06.2018 року), особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2019 року №1-р(II)/2019 Справа №3-14/2019(402/19, 1737/19) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення "дійсної строкової", яке міститься у положеннях частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
Таким чином, словосполучення "дійсної строкової", що міститься в положеннях ч. 3 ст. 59 Закону №796-XII, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним та втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 25.04.2019 року.
З огляду на це, чинними з 25 квітня 2019 року є положення ч. 3 ст. 59 Закону №796-ХІІ, згідно з якими особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
Тобто, фактично в результаті ухвалення Рішення Конституційним Судом України змінено положення частини третьої статті 59 Закону, оскільки розширено раніше встановлений перелік осіб, на яких поширюється порядок обчислення пенсій по інвалідності, визначений цими положеннями Закону.
Відтак, особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби та є інвалідами внаслідок цього, мають право на обчислення пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати згідно з ч. 3 ст. 59 Закону №796-ХІІ з 25 квітня 2019 року.
Тобто, розширено в межах певної категорії військовослужбовців перелік осіб, на яких вказана норма розповсюджується, а саме, окрім осіб, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, також на осіб, які брали участь у інших ядерних аваріях та випробуваннях, та осіб, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.
Водночас, незмінною залишилась умова щодо проходження такими особами дійсної строкової служби у відповідний період, як визначення певної категорії серед всіх військовослужбовців, на яких розповсюджується норма статті 59 Закону №796-ХІІ.
Отже, відсутність у позивача статусу військовослужбовця під час участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі цивільної оборони виключає можливість застосування до перерахунку позивачу пенсії приписів ч. 3 ст. 59 Закону №796-ХІІ та вказаних висновків Конституційного суду.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 11 грудня 2018 року у справі №822/1346/18, від 23 квітня 2019 року у справі №822/1311/18, від 20 листопада 2019 року у справі №360/572/19, від 12 грудня 2019 року у справі №816/2085/18, від 24 грудня 2019 року у справі №816/1454/18, від 08.07.2020 у справі №808/1481/18.
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Відповідно до ст.ст. 9, 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході розгляду даної адміністративної справи відповідачем доведено правомірність оскаржуваних дій, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.