11 жовтня 2021 року Київ справа №320/11415/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року та із 17 липня 2018 року, підвищення до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року додаткової пенсії в розмірі визначеному статтею 51 Закону №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 і в послідуючому, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії в розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", дві мінімальні заробітної плати та за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 додаткову пенсію в розмірі визначеному статтею 51 Закону №796-ХІІ, а саме 25% від мінімальної пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та проживає в с. Лука, Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому, враховуючи Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, з 17 липня 2018 року має право на щомісячне отримання встановленого статтею 39 Закону №796-XII підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Ухвалою суду від 16 листопада 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 08.09.2021 позовну заяву, відповідно до частини тринадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, залишено без руху та надано позивачу 5-денний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтованими поясненнями та доказами на їх підтвердження, що свідчать про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням висновків суду наведених в даній ухвалі та постанови Верховного Суду від 31.03.2021 по справі №240/12017/19 або ж уточнити позовні вимоги з урахуванням строку звернення до суду.
30 вересня 2021 року до суду надійшла заява позивачки про усунення недоліків, на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2021, в якій вона зазначила, що просить поновити їй строк звернення до суду.
Ухвалою від 11 жовтня 2021 року, причини пропуску строку звернення до суду, що викладені позивачем у позовній заяві та заяві про поновлення строку звернення до суду, в частині позовних вимог за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно та з 17.07.2018 по 03.05.2020 - визнано неповажними, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року та із 17 липня 2018 року по 03.05.2020, підвищення до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року додаткової пенсії в розмірі визначеному статтею 51 Закону №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік); про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17 липня 2018 року по 03.05.2020, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії в розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", дві мінімальні заробітної плати та за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 додаткову пенсію в розмірі визначеному статтею 51 Закону №796-ХІІ, а саме 25% від мінімальної пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) - залишено без розгляду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2021 року продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, щодо ненарахування та невиплати із 04.05.2020 підвищення до пенсії позивача, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити із 04.05.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Отже, в цій справі розглядаються виключно позовні вимоги щодо нарахування та виплати надбавки до пенсії позивачеві як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, за період з 04.05.2020по теперішній час.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення копії ухвали від 16 листопада 2020, яка вручена відповідачу 20.11.202, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0113333098163.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Розглянувши позовну заяву, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 . Зареєстрованим місцем проживання позивача є: Київська область, с. Лука.
21.07.2005 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (Категорія 3), серії НОМЕР_2 .
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи с. Лука Таращанського району Київської області належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Також згідно з довідкою Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області від 17.08.2020 №775, позивач дійсно з 26.04.1986 по даний час зареєстрований та проживає в селі Лука, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 по забрудненості відноситься до третьої зони (гарантованого добровільного відселення).
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області (Управління обслуговування громадян) та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що не заперечується сторонами.
З копії трудової книжки позивачки та пенсійного посвідчення вбачається, що позивачка є непрацюючим пенсіонером.
18 серпня 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй з 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ.
Розглянувши звернення позивача пенсійний орган листом від 04.09.2020 №5881-9664/Г-02/8-1000/20 повідомив, що пенсійні виплати, передбачені статтею 39 Закону №759, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених Кабінетом міністрів України, а тому розмір доплати до пенсії позивачу виплачується відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 редакція ст. 39 вказаного Закону не змінювалась та підстав для відновлення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення немає.
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).
Закон №796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Стаття 39 Закону №796 у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так:
"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України."
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон №987-VIII, який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01.01.2016 і яким включив до Закону №796 статтю 39 такого змісту:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України."
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796 у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796 вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Суд зазначає, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Суд зазначає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796 до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796 у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796.
З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто, з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796 у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом №987-VIII.
Тому, стаття 39 вказаного Закону №796 із 17.07.2018 має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати."
В іншій частині стаття 39 Закону №796 діє у редакції Закону №987-VIII від 04.02.2016.
Статтею 67 Закону №796 установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Проте, надання Законом №76-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18.
Дана справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону №796 з 17.07.2018 позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796.
Отже, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати позивачці у даному випадку за період з 04.05.2020 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є протиправною.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналізуючи дані положення Кодексу можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії, якщо не передбачено право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Приймаючи до уваги, що повноваження відповідача з нарахування та виплати пенсії у даному випадку не передбачають дискреційних повноважень відповідача як суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити позивачу з 04.05.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно, вимоги позивача підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Так, згідно з приписами частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI, за подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" від 14.11.2019 №294-IX установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.
Із змісту позовної заяви випливає, що в ній об'єднано дві вимоги немайнового характеру. Таким чином, ставка судового збору за звернення до адміністративного суду з даним позовом становить 1681,60 грн (2 вимоги немайнового характеру помножити на 840,80 грн - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 про відкриття провадження у цій справі відстрочено сплату позивачу судового збору до ухвалення судом рішення.
При цьому, в силу приписів частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що до ухвалення рішення суду у справі позивачем не сплачено судовий збір за подання адміністративного позову, судовий збір у сумі 1681,60 грн підлягає стягненню до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: вул. Саєнко Андрія, 10, м. Фастів, код ЄДРПОУ: 22933548) щодо не нарахування та невиплати з 04.05.2020 підвищення до пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: вул. Саєнко Андрія, 10, м. Фастів, код ЄДРПОУ: 22933548) здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII з 04.05.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: вул. Саєнко Андрія, 10, м. Фастів, код ЄДРПОУ: 22933548) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: Київський окружний адміністративний суд, рахунок отримувача: UA718999980313151206084010001, код класифікації доходів бюджету: 22030101, отримувач коштів: ГУК у Київ. обл./м.Київ/22030101, код отримувача: 37955989, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача: 899998) судовий збір у розмірі 1681,60 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.