11 жовтня 2021 року м.Київ №320/8520/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області - щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, відповідно ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ у розмірі 2 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 19.04.2021 (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку) та відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ пенсію у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням виплачених сум з 19.04.2021 (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку);
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - на користь ОСОБА_1 перераховану пенсію, відповідно ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ у розмірі 2 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 19.04.2021 (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку) та відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ пенсію у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, з урахуванням виплачених сум з 19.04.2021 (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку);
- на підставі п.1 ч.1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду у межах за один місяць, у зв'язку з чим зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області негайно провести нарахування та виплату з урахуванням вже виплачених сум та з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку.
Позов мотивовано протиправністю відмови відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, з 17.07.2018 підвищення до пенсії, встановленого статтей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з огляду на відновлення з 17.07.2018 дії зазначеної статті у редакції, яка діяла до 01.01.2015, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018.
Ухвалою суду від 12.08.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, копію ухвали про відкриття провадження у справі, копію позовної заяви з додатками до неї отримав 20.08.2021, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-№0113300862674.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , код РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Іванківським РВ ГУ МВС у Київській області 15.04.1997 (а.с. 13-14, 15).
Судом встановлено, що позивачка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 31.05.1994 (16).
Як убачається з копії паспорту та довідки КП Іванківської селищної ради "Виробниче управління Житлово-комунального господарства" від 24.03.2021 №260, місцем реєстрації та проживання позивача з 19.05.1989 є смт. Іванків Київської області (а.с. 14, 18).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" смт.Іванків Київської області належить до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивачка перебуває на пенсійному обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у Київській області, є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується матеріалами справи та відсутністю у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.
У квітні 2021 року позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою, в якій просила здійснити їй перерахунок та виплату додаткової пенсії, підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру за період з 17.07.2018 у відповідності до статей 39, 51 Закону №796 (а.с. 19).
Розглянувши звернення позивача, відповідач листом від 14.05.2021 №5515-6916/П-02/8-1000/21 повідомив про відсутність підстав для здійснення перерахунку пенсії відповідно до статей 39, 51 Закону №796 за період з 17.07.2018 (а.с. 20).
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо здійснення перерахунку та виплати позивачеві доплати до пенсії за проживання в зоні безумовного добровільного відселення та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідності до статей 39, 51 Закону №796 протиправною, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Статтею 1 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015, передбачала:
«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.»
28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.201 прийнято Закон № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 01.01.2016, яким включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Закон №796 не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а).
Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону № 791а.
Частина перша цієї статті, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
У відповідності до частин 2 - 3 статті 2 Закону № 791а повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок) відповідно до пункту 15 якого визначено, що підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах що проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, - 13,2 гривні; що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.
Відповідно до пункту 22 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановляння зразкового рішення. Згідно частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Верховним Судом розглянуто зразкову справу №240/4937/18 за позовом особи до Овруцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності Овруцького ОУПФ, яка призвела до не нарахування та невиплату з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язання Овруцького ОУПФ провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Рішенням Верховного Суду від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4937/18 позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Овруцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо не нарахування та невиплати з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії особі як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року №1210, зобов'язано Овруцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії особі як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року №1210, в задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 рішення Верховного Суду від 21.01.2019 у зразковій справі №240/4937/18 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог особи, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, визнано протиправною бездіяльність Овруцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо ненарахування та невиплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії особі як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язано Овруцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії особі як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), в іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року залишено без змін.
Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18, за ознаками типових справ це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Обставинами зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права є: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Судом встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, який проживає в смт.Іванків Київської області.
Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» смт.Іванків Іванківського району Київської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Отже, з огляду на встановлені обставини та предмет спору, дана адміністративна справа в цій частині є типовою справою, оскільки відповідає ознакам зразкової справи №240/5401/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 дійшла таких висновків: статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, визначалось, що: « 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».
28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04 лютого 2016 року прийнято Закон № 987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року і яким включив до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався тим, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII.
Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що стаття 39 у редакції Закону № 987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Тому, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками суду першої інстанції, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Водночас, в частині питання про розмір підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987-VIII.
Тому стаття 39 вказаного Закону № 796-ХІІ з 17 липня 2018 року має такий зміст: «Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: -у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
В іншій частині стаття 39 Закону № 796-ХІІ діє у редакції Закону № 987-VIII від 04 лютого 2016 року.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання Законом № 79-VІІІ Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилася з наведеними в апеляційній скарзі позивача доводами про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ з 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 та встановлені судом обставини справ, є обґрунтованими позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 доплати до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат з 11.08.2020 у відповідності до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991, з урахуванням раніше виплачених сум та зобов'язання відповідача виплати такі пенсійні виплати.
Водночас, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплати щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язання виплати таку пенсію, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007 статтю 51 Закону №796-XII викладено в наступній редакції: «Відповідно до статті 51 Закону №796-XII (в редакції, чинній на час виникнення між сторонами спірних відносин), особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком (частина перша)».
В подальшому, рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу I, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими, зокрема, статтю 51 Закону №796-XII викладено в новій редакції.
Вказані зміни до статті 51 Закону №796-XII в подальшому неконституційними не визнавались.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.1 ст.77 КАС України).
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову частково.
Крім того, з метою ефективного, всебічного та повного захисту порушених прав позивача судом визнано за можливе скористатись правом, наданим частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, та вийти за межі позовних вимог, зобов'язавши відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачці пенсії, відповідно ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» з 19.04.2021.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача перерахованої пенсії відповідно до ст. 39 зазначеного Закону України, суд виходить з того, що сума даної пенсійної виплати не є нарахованою, а відтак, вирішувати питання про її стягнення є передчасним.
На переконання суду вимога про стягнення може бути задоволена у випадку протиправної невиплати нарахованої суми пенсійної виплати. Однак, у даному випадку, Головне управління Пенсійного фонду України не здійснив її нарахування, а тому в межах розгляду цієї справи суд уповноважений лише на надання оцінки таким діям чи бездіяльності відповідача.
Щодо заяви позивача про звернення рішення до негайного виконання, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
При цьому, відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Враховуючи те, що предметом даного спору є протиправна бездіяльність відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії, а токож та те, що позовні вимоги про стягнення пенсії є передчасними, судом не вирішується питання про стягнення конкретно визначеного розміру суми пенсії, а лише вирішується питання щодо зобов'язання вчинити відповідача дії по виплаті пенсії, заява позивача про звернення рішення до негайного виконання не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією №172 від 17.06.2021 (а.с. 1).
Відтак, враховуючи часткове задоволення позову, з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області слід 454,00 грн. на користь позивачки.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум з 19.04.2021 (з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) здійснити ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату пенсії, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат з 19.04.2021, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням зміни розміру мінімальної пенсії за період перерахунку.
В задоволенні решти адміністративного позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548) судовий збір у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.