11 жовтня 2021 року м. Житомир справа № 240/15346/21
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Капинос О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо не здійснення нарахування та виплати усіх належних сум при звільненні ;
- зобов'язати Житомирську обласну прокуратуру здійснити за період з 26.03.2020 по 01.06.2020 перерахунок заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу визначеного ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", у тому числі і компенсацію за невикористану відпустку, з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст.81 Закону України "Про прокуратуру".
В обґрунтування позову зазначає, що рішенням Конституційного суду від 26.03.2020 №6р/2020 визначено, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яким передбачено що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказує, що з 26.03.2020 до 01.06.2020 Житомирською обласною прокуратурою безпідставно не приведено розмір посадового окладу до встановленого ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" розміру та, як наслідок, недоплачено заробітну плату, що також призвело до зменшення розміру виплачено компенсації за невикористану відпусту при звільненні.
Розгляд срави призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Від відповідача надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Заперечуючи щодо позовних вимог, відповідач зазначив, що відповідно до постанови КМУ від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (Додаток №2) розмір окладу прокурора відділу регіональної прокуратури становить 5660 гривень. Пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113 передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади прокурорів у регіональних прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в обласних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Отже, підстави для здійснення позивачу перерахунку заробітної плати у спірний період відповідно до ст.81 Закону України "Про прокуратуру" відсутні.
Ухвалою суду від 11.10.2021 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення розгляду справи у судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 працювала на посаді прокурора Бердичівської місцевої прокуратури до 01.06.2020 та згідно наказу прокурора Житомирської області від 18.05.2020 звільнена підставі ст. 58 Закону України "Про прокуратуру" з 01.06.2020.
04.06.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок заробітної плати за період з 26.03.2020 по 01.06.2020 у відповідності до ст.81 Закону України "Про прокуратуру".
Листом від 07.06.2021 №21.314вих-21 позивачу повідомлено про відсутність підстав для виплати заробітної плати з 26.03.2020 по 01.06.2020 та вказано, що абзацом третім пунктом 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113) передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до обласної прокуратури. Відповідно до постанови КМУ від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (Додаток №2) розмір окладу прокурора відділу регіональної прокуратури становить 5660 гривень.
Також, у листі повідомлено, що у період з 26.03.2020 по 01.06.2020 нараховано та виплачено:
- з 26.03.2020 по 31.03.2020 посадовий оклад становив 1078,00 грн., надбавка за вислугу років -269,50 грн., надбавка за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи - 943,25 грн. премія - 1718,06 грн., індексація - 70,88 грн.;
-з 01.04.2010 по 30.04.2020 посадовий оклад становив - 5660 грн., надбавка за вислугу років-1415 грн., надбавка за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи-4952,50 грн., премія - 7938, 15 грн., індексація - 372,05 грн.;
-з 01.05.2020 по 31.05.2020 посадовий оклад становив 5660 грн., надбавка за вислугу років-1415 грн., надбавка за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи-4952,50 грн., премія 10103,10 грн., індексація - 372,05 грн.;
-з 01.06.2020 по 01.06.2020 посадовий оклад становив 283 грн., надбавка за вислугу років-70,75 грн, надбавка за високі досягнення у праці або виконання особливо важливої роботи-247,63 грн., компенсація за невикористану відпустку-75115,24 грн., індексація-18,60 грн.
Позивач вважає, що відповідачем протиправно у спірний період заробітна плата виплачувалась у меншому розмірі, ніж визначено ст.81 Законом України "Про прокуратуру", тому звернувся до суду за захистом порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
15.07.2015 набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 (далі Закон - № 1697-VII).
За приписами ст. 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1155 затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур згідно з додатками 1 - 3. На зазначений період оплата праці працівників регіональних прокуратур здійснюється відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 "Про упорядкування структури та умов опати праці працівників органів прокуратури".
Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що у спірний період посадовий оклад позивача становив 5660 грн.
Сторонами не заперечується, що заробітна плата нараховувалась виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою КМУ від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", тобто, з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 № 79-VIII, у розмірі встановленому законом.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №6-р/2020 визначено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697 зі змінами втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто, з 26.03.2020.
При цьому, суд відмічає, що Законом №113, який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
Так, у частині 1 статті 7 Закону України від 14.10.2014 №1697 "Про прокуратуру" слова "регіональні" та "місцеві" замінено відповідно на "обласні" та "окружні", а пункт 4 цієї частини 1 та статті стосовно військових прокуратур в системі органів прокуратури виключено.
Отже, статтею 15 Закону №1697 зазначено виключний перелік посад в обласних та окружних прокуратурах (в редакції Закону №113).
Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113 за прокурорами та керівниками регіональних і місцевих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до обласної чи окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників регіональних прокуратур та місцевих прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (зі змінами)).
Разом з тим, суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 3 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 зазначив, що стале забезпечення фінансування, зокрема, органів прокуратури, робота якої тісно пов'язана з діяльністю судів, є однією з конституційних гарантій реалізації прав і свобод громадян, їх судового захисту (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини). Потреба у належному матеріальному забезпеченні прокурорів випливає з характеру покладених на них службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними функцій держави, є гарантією незалежності їх діяльності у ефективному судовому захисті прав громадян.
У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленій на її 724-му засіданні 6 жовтня 2000 року, № Rec (2000)19 зазначено, що "у країнах, у яких прокуратура є незалежною від уряду, держава має вжити ефективних заходів для того, щоб гарантувати закріплення в законі суті й обсягу незалежності прокуратури" (пункт 14).
Отже, незалежність прокурорів не є прерогативою або наданим привілеєм, а є гарантією справедливого, неупередженого та ефективного здійснення ними своїх повноважень (своєї діяльності).
Згідно Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Виключно законами України визначаються, зокрема, організація і діяльність прокуратури (пункт 14 частини першої статті 92, частина друга статті 131-1 Основного Закону України). Оскільки норми Основного Закону України, якими передбачено перелік питань, що регулюються виключно законами України, мають імперативний характер, то всі рішення мають бути ухвалені у формі закону.
Закон №1697, із змінами, як передбачено у його преамбулі, визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Однією із засад, на яких ґрунтується діяльність прокуратури, визначено незалежність прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов'язків (пункт 5 статті 3 Закону).
Згідно приписів ч. 1 ст. 16 Закону №1697, незалежність прокурора забезпечується, зокрема, забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора (пункт 3); установленим законом порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності прокуратури (пункт 4); належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора (пункт 5).
Здійснюючи функції прокуратури, прокурор керується у своїй діяльності лише Конституцією та законами України (частина друга статті 16 Закону). Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші державні органи, їх посадові та службові особи, а також фізичні та юридичні особи і їх об'єднання зобов'язані поважати незалежність прокурора та утримуватися від здійснення у будь-якій формі впливу на прокурора з метою перешкоджання виконанню службових обов'язків або прийняття ним незаконного рішення (абзац перший частини п'ятої статті 16 Закону).
Статтею 87 Закону №1697 встановлено особливості забезпечення функціонування прокуратури, які полягають у тому, що держава забезпечує фінансування та належні умови функціонування прокуратури і діяльності прокурорів; забезпечення функціонування системи прокуратури передбачає: визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування прокуратури не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення нею повноважень відповідно до закону; законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування прокуратури; гарантування достатнього рівня соціального забезпечення прокурорів.
Нормою ст. 89 Закону №1697 визначено засади фінансування прокуратури: фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку; функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.
Відповідно до статті 90 Закону №1697, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Суд вважає, що однією з необхідних передумов незалежної діяльності прокуратури, неупередженого, об'єктивного, безстороннього виконання прокурорами своїх функцій є заходи щодо їх юридичного захисту, належного рівня матеріального та соціального забезпечення прокурорів, які мають бути гарантовані таким чином, щоб не допустити тиску, що може спричинити вплив на прийняті ними рішення. Це може бути реалізовано лише шляхом визначення відповідним законом України належних умов для функціонування прокуратури та системи фінансування, у тому числі регулювання заробітної плати прокурора для забезпечення неупередженості при реалізації встановлених Конституцією та законами України повноважень.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8).
Юридична визначеність є ключовою у розумінні верховенства права; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми мають бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правовідносин.
Таку позицію зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020.
З наведеного вбачається, що заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом, а тому положення абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113, в частині, що "На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури", є таким, що суперечить частині другій статті 131-1 Основного Закону України.
Суд відмічає, що вимоги пункту 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" передбачають, що до дня початку роботи обласних прокуратур, окружних прокуратур, їх повноваження здійснюють відповідно регіональні прокуратури, місцеві прокуратури, однак такий підхід стосовно прокурорів регіональних та місцевих прокуратур є дискримінаційним та порушує права прокурорів на забезпечення належних умов праці, створює передумови для посягань на їх незалежність, а також порушує положення ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Разом з тим, позиція відповідача, пов'язана з відмовою виплачувати позивачу грошове забезпечення у розмірі, встановленому ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", призводить до того, що за аналогічну діяльність, передбачену Законом України "Про прокуратуру", позивач та прокурор, який вже призначений до Офісу Генерального Прокурора, обласних та окружних прокуратур, отримують заробітну плату (грошове забезпечення), яка/яке суттєво відрізняється за своїм розміром та структурою.
Таким чином, суд вважає, що припис абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113, "На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури", який застосовано відносно позивача, не відповідає сукупності приписів частини 1 та 2 статті 24 Основного Закону і частини 2 статті 6 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні".
Відповідно до вимог частини 3 статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акту Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Аналогіна правова позиція висловлена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 25.02.2021 у справі №240/13819/20.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині наявності у позивача права на перерахунок заробітної плати за період із 26.03.2020 по 01.06.2020, виходячи з розміру посадового окладу визначеного ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", у тому числі і компенсації за невикористану відпустку, з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст.81 Закону України "Про прокуратуру", є обгрунтованими.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідачем, як суб"єктом владних повноважень не доведено суду правомірність своїх дій при виплаті позивачу у спірний період заробітної плати без урахування положень ст.81 Закону України "Прокуратуру".
Враховуючи викладене, суд задовольняє позов у повному обсязі.
У зв'язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури (вул. С.Ріхтера, 11, м.Житомир,10008. РНОКПП/ЄДРПОУ: 02909950) щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) усіх належних сум при звільненні .
Зобов'язати Житомирську обласну прокуратуру (вул. С.Ріхтера, 11, м.Житомир,10008. РНОКПП/ЄДРПОУ: 02909950) здійснити за період з 26.03.2020 по 01.06.2020 перерахунок та виплату заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу визначеного ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", у тому числі і компенсацію за невикористану відпустку, з урахуванням розміру посадового окладу, визначеного ст.81 Закону України "Про прокуратуру".
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Капинос