Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 жовтня 2021 р. Справа№200/8023/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А, за участі секретаря судового засідання - Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», в особі відокремленого підрозділу Селидівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства до відокремленого підрозділу Державної податкової служби України - Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2997-25 від 11.12.2020, -
Позивач, Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу», в особі відокремленого підрозділу Селидівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2997-25 від 11.12.2020 в сумі 6 173 781, 72 гривень.
В обґрунтування позовних вимог представник Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», в особі відокремленого підрозділу Селидівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства зазначив, що недоїмка, вказана у спірній вимозі № Ю-2997-25 від 11.12.2020 виникла на підставі звітності позивача за період з жовтня 2019 року по листопад 2020 року. На переконання позивача, до вимоги від 11.12.2020 року № Ю-2997-25 протиправно входить частина недоїмки за період, коли діяв пункт 9-4 розділу VIII Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”. Крім того, як стверджує представник позивача, за період з жовтня 2019 року по листопад 2020 року (включно) позивачем було нараховано та сплачено 6 198 527, 61 грн єдиного соціального внеску, але не зважаючи на це податковий орган безпідставно включив її у вимогу.
Позивач також наголошує, що Торгово-Промисловою Палатою України підтверджено настання обставин непереборної сили (форс-мажору), а тому відсутні підстави для застосування до позивача заходів відповідальності, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань по сплаті єдиного внеску.
З огляду на наведене, позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 11.12.2020 № Ю-2997-25 в сумі 6 173 781, 72 грн.
Відповідач через відділ діловодства та документообігу суду надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач є платником єдиного соціального внеску та в даних правовідносинах повинен сплачувати його у повному обсязі. Оскільки станом на 30.11.2020 за позивачем обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску, контролюючим органом у відповідності до норм чинного законодавства було сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2997-25 від 11.12.2020 в сумі 6 173 781, 72 гривень.
Представник контролюючого органу зазначає, що зміни, внесені Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02.09.2014 року до розділу VIIІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 згідно з п.28 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIIІ від 24.12.2015 втратили чинність, а, отже, позивач зобов'язаний виконувати обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску. Крім того, представник податкового органу звертає увагу, що приписи вказаного Закону, навіть на час, коли були чинні, не скасовували обов'язку сплати єдиного внеску. Тому відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
05 липня 2021 року суд виніс ухвалу, якою задовольнив клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду. Визнав причини позивачем пропуску строку звернення до суду поважними та поновив пропущений строк. Прийняв до розгляду позовну заяву Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», в особі відокремленого підрозділу Селидівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2997-25 від 11.12.2020 та відкрив провадження по справі № 200/8023/21. Розгляд адміністративної справи № 200/8023/21 визначив здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання по справі на 04.08.2021 об 11 год. 00 хв.
Ухвалою від 04.08.2021 суд задовольнив клопотання представника Головного управління ДПС у Донецькій області про заміну відповідача по справі. Замінив відповідача по справі з Головного управління ДПС у Донецькій області на відокремлений підрозділ Державної податкової служби України - Головне управління ДПС у Донецькій області. Відклав підготовче засідання до 12-30 год. 08.09.2021. Продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів з власної ініціативи.
На підготовчому засіданні 08.09.2021 суд закрив підготовче провадження по адміністративній справі та призначив судовий розгляд по суті на 13 годину 00 хвилин 05 жовтня 2021 року, про що виніс відповідну ухвалу.
На судове засідання представники сторін, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явились.
Представниця відповідача надала суду клопотання про розгляд справи за правилами письмового провадження.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу" є юридичною особою, яке зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом 00191678, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, має структурний підрозділ - Селидівське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства з кодом 35580927 (а.с. 39-63).
Структурний підрозділ позивача значиться на обліку у Селидовській державній податковій інспекції (м. Селидове) Головного управління ДПС у Донецькій області.
11 грудня 2020 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області прийнято відносно позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2997-25 на суму 6 173 781,72 грн станом на 30 листопада 2020 року (а.с. 9).
Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач у межах процедури адміністративного оскарження звернувся до ДПС України зі скаргою, яка рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 14.01.2021 № 699/6/99-00-06-02-01-06 була залишена без задоволення, а оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11 грудня 2020 року № Ю-2997-25 без змін (а.с. 68-75).
В матеріалах справи міститься заява Селидівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства за вих. № 08-1731 від 05.11.2014, адресована начальнику Селидівського відділення Красноармійської ОДПІ ГУ Міндоходів у Донецькій області, в якій заявник просить звільнити позивача від виконання своїх обов'язків від нарахування, утримання, сплати єдиного внеску (а.с. 10-11).
В матеріалах справи також наявні Сертифікат (висновок) Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили від 29.10.2014 № 1195 (а.с. 12-13).
Крім того, наявність у Селидівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства податкового боргу у розмірі 6 173 781, 72 грн зі сплати єдиного внеску підтверджено витягом з інтегрованої картки платника податків (а.с.107-173).
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Предметом спору у даній справі є правомірність винесення податковим органом відносно позивача спірної вимоги від 11 грудня 2020 року № Ю-2997-25, з підстав перебування позивача, як платника єдиного внеску, на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, що обумовлює звільнення від виконання обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI на період проведення антитерористичної операції.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464 (далі - Закон № 2464-VI).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 04 липня 2013 року № 406-VII до Закону № 2464-VI та ПК України внесені зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).
Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за встановленою формою, виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено: сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п'ята); єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома); платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма); єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).
Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами податковий орган, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII. Цим Законом, крім іншого, внесені зміни до Закону № 2464-VI та доповнено його розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 02 березня 2015 року № 219-VIII. А саме, пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4, який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
На підставі вищенаведеної норми, позивач звільнявся від відповідальності за невиконання вимог щодо своєчасності нарахування та сплати єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції саме за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.
Законом № 440-ІХ, який набув чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI діяв, разом з цим на час формування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) (11 грудня 2020 року), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність.
Відповідно, позивач з 13 лютого 2020 року повинен виконувати покладені на нього обов'язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464-VI, який на час формування спірної вимоги не містив положень щодо звільнення позивача від виконання обов'язків, встановлених статтею 6 цього Закону.
Щодо врахування минулих періодів під час формування спірної вимоги (під час яких діяв пункт 9-4 Закону № 2464-VI) суд зазначає, що вказана норма тимчасово визначала право позивача не виконувати обов'язки зі сплати єдиного внеску, а не звільняла від вказаного обов'язку повністю.
Аналізуючи наведені норми, суд доходить висновку, що пункт 9-4 Закону № 2464-VІ під час своєї чинності не скасовував обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надавав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 812/838/17 та від 02 квітня 2020 року у справі № 360/1546/19.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на наявність у останнього сертифікатів торгово-промислової палати, з огляду на наступне.
Так, відповідно до статті 10 Закону № 1669-VII протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 року №671/97-ВР (далі - Закон №671/97-ВР) визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженим рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 15.07.2014 № 40(3) (в редакції, затвердженій рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 №44(5)
Так, пунктом 6.1 розділу 6 Регламенту передбачено, що підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
За змістом пункту 6.2 розділу 6 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Якщо сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до Торгово-промислової палати України/регіональної торгово-промислової палати для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення. Засвідчення форс-мажорних обставин у такому випадку проводиться на загальних засадах відповідно до цього Регламенту.
Системний аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що засвідченню підлягають форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) по кожному окремому податковому та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання якого настало згідно нормативно-правових актів, проте, таке виконання стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Сертифікат не може засвідчувати форс-мажорні обставини на майбутнє. У разі якщо сертифікат про форс-мажорні обставини виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до Торгово-промислової палати України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення.
До такого ж висновку щодо застосування статті 10 Закону № 1669-VII дійшов Верховний Суд і у постанові від 10.12.2020 № 805/1570/17-а.
Таким чином, сертифікат Торгово-промислової палати від 29.10.2014 № 1195 не є належним доказом, який посвідчує дію обставин непереборної сили в період з 20.11.2019 по 20.11.2020 (за час несплати єдиного внеску).
Зазначення у сертифікаті, що на момент його видачі обставини непереборної сили тривають, і дату, коли їх дія припиниться, встановити неможливо, не дає підстав стверджувати, що сертифікат засвідчує відповідні обставини безстроково.
Посилання позивача на сплату податкового боргу, суд не приймає до уваги, з огляду на наступне.
Так, дійсно, суд зазначає, що позивачем було сплачено суми самостійно визначеного грошового зобов'язання, проте вказані кошти були зараховані відповідачем в рахунок погашення податкового боргу в порядку черговості його виникнення.
Згідно з п. 87.1 ст. 87 Податкового кодексу України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
Абзацом другим цього ж пункту статті 87 Податкового кодексу України визначено, що джерелом самостійної сплати грошових зобов'язань з податку на додану вартість є суми коштів, джерела яких зазначені в абзаці першому цього пункту та обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. У разі сплати податкових зобов'язань, що виникли до 1 липня 2015 року, та/або погашення податкового боргу за податковими зобов'язаннями, що виникли до 1 липня 2015 року, перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків платника податків, відкритих у банках.
Відповідно до п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.
Аналізуючи положення статті 87 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що кошти, спрямовані Селидівським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства на сплату поточних платежів до бюджету, правомірно були зараховані контролюючим органом у погашення сум податкового боргу у порядку календарної черговості його виникнення незалежно від напрямку сплати, визначеного платником, який встановлений першим реченням пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що спірна вимога Головного управління ДПС у Донецькій області від 11 грудня 2020 року № Ю-2997-25, є правомірною та не підлягає скасуванню, у зв'язку із чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
З огляду на відмову в задоволенні позову судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 2, 5-14, 19-22, 72-78, 94, 132-143, 159-165, 241-247, 255, 295-297 КАС України, суд, -
У задоволенні позову Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» (код ЄДРПОУ 00191678, Україна, 87547, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця К. Лібкнехта, будинок 177А) в особі відокремленого підрозділу Селидівського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (код відокремленого підрозділу 35580927, Україна, 85400, Донецька обл., місто Селидове, вул. Гоголя, будинок 29) до відокремленого підрозділу Державної податкової служби України - Головного управління ДПС у Донецькій області (код відокремленого підрозділу 44070187, Україна, 87515, Донецька обл., місто Маріуполь, вул. Італійська, будинок 59) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-2997-25 від 11.12.2020 - відмовити.
Повний текст рішення складено 12 жовтня 2021 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб