Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 жовтня 2021 р. Справа№200/7292/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов
ОСОБА_1
до відповідачів:
1.Донецького апеляційного суду
2.Державної судової адміністрації України
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Донецького апеляційного суду про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року з застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно ч. 3 ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет на 2020 рік”, зобов'язання нарахувати суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року на підставі ч. 2,3 ст. 135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” без застосування будь-яких обмежень, передбачених ч. 3 ст. 29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2020 рік” з урахуванням раніше виплачених сум в розмірі 384424 грн. 25 коп., стягнення недоплаченої суддівської винагороди в розмірі 384424 грн. 25 коп., допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, як вважає позивач, нараховуючи та виплачуючи суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року з застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.
Вказує, що з 18.04.2020 року розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому Законом України “Про судоустрій і статус суддів”.
Зазначає, що відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи чинного законодавства України та з квітня 2020 року виплачує суддівську винагороду у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, що порушує його право, як працюючого професійного судді, на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним Законом України “Про судоустрій і статус суддів”.
Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на позовну заяву відповідач 1 вказав на її безпідставність та зазначив, що в розумінні рішень Конституційного Суду України, обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а, отже, відповідає критеріям пропорційності, є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.
Вказує, що в спірний період тривав карантин, встановлений Кабінетом Міністрів Україні, відповідач не допустив протиправних дій, діяв на підставі та в межах, передбачений Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України.
Враховуючи наведене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У відзиві на позовну заяву відповідач 2 вказав на її безпідставність та зазначив, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10/з/2020 не може вплинути на спірні правовідносини, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення.
Враховуючи наведене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04.08.2021 року до участі у справі в якості другого відповідача залучено Державну судову адміністрацію України (ЄДРПОУ 26255795, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5).
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача 1 у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив, заяву про розгляд за його участю не надав.
Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив, заяву про розгляд за його участю не надав.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 .
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 07.06.2007 року № 510/2007 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Калінінського районного суду міста Горлівки Донецької області строком на 5 років.
Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 24.05.2012 року № 4855-VI ОСОБА_1 обраний на посаду судді Калінінського районного суду міста Горлівки Донецької області (безстроково).
Постановою Верховної Ради України від 23.05.2013 року № 306- VII ОСОБА_1 обраний на посаду судді апеляційного суду Донецької області.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 28.09.2018 року №297/2018 ОСОБА_1 переведений на посаду судді Донецького апеляційного суду.
Наказом голови суду від 02.10.2018 року № 34 к ОСОБА_1 зарахований до штату Донецького апеляційного суду з 02.10.2018 року та встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 50% посадового окладу.
Відповідно до довідки Донецького апеляційного суду від 01.10.2020 року № 311-14/29/2020 за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року загальна сума розрахованої суддівської винагороди без урахування обмежень - 1029915 грн. 01 коп., сума обмеження - 384424 грн. 25 коп., нарахована суддівська винагорода з урахуванням обмежень, встановлених Законом № 553-ІХ - 645490 грн. 76 коп. (а.с.12-24).
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач просить задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій, положеннями Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч. 2 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3)науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
З аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини 5 статті 48 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
У рішенні від 11.03.2020 року №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» встановлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.
Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29 наступного змісту:
“Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).”.
Таким чином, з квітня 2020 року суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року, що не заперечується відповідачем.
Конституційний Суд України рішенням від 28.08.2020 року №10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України положення ч. 1, 3 ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу 9 п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
В рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону №294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Таким чином, Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.
В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Згідно ч. 1 ст. 113 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Тобто, оспорюваними положеннями ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).
Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, від 11 березня 2020 року №4-р/2020).
Тобто, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11 березня 2020 року №4-р/2020).
Відповідно до ч. 1-4 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України положення:
- ч. 1, 3 ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами;
- абзацу 9 п. 2 розділу ІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Зазначені обставини виключаються необхідність звернення до Верховного Суду з клопотання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності ст. 29 Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік”.
Більш того, суд враховує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, що, в свою чергу, виключає можливість застосовувати інші Закони до правовідносин стосовно суддівської винагороди.
Таким чином, згідно ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, до спірних правовідносин суд застосовує ч. 2 ст. 130 Конституції України, тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені таким Законом, та не застосовувати до спірних правовідносин ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.
Суд враховує, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому спеціальним Законом порядку та розмірі, оскільки наведене є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлене в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та ст. 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, при виконанні своїх процедур, не повинен мати можливість уникати від виконання своїх обов'язків, тому позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача провести нарахування суддівської винагороди судді та стягнення недоплачену суддівську винагороду є такими, що підлягають задоволенню.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині негайного виконання рішення суду в межах стягнення суддівської винагороди за один місяць такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачами не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року з застосуванням щомісячного обмеження її нарахування в розумінні зазначеної норми Закону.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В розумінні ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, Кодексом адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Донецького апеляційного суду (ЄДРПОУ 42262513, юридична адреса: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Миру, буд. 1-а), Державної судової адміністрації України (ЄДРПОУ 26255795, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року з застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно ч. 3 ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет на 2020 рік”, зобов'язання нарахувати суддівську винагороду за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року на підставі ч. 2,3 ст. 135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” без застосування будь-яких обмежень, передбачених ч. 3 ст. 29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2020 рік” з урахуванням раніше виплачених сум в розмірі 384424 грн. 25 коп., стягнення недоплаченої суддівської винагороди в розмірі 384424 грн. 25 коп., допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року з застосуванням щомісячного обмеження її нарахування, згідно ч. 3 ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет на 2020 рік”.
Зобов'язати Донецький апеляційний суд нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року на підставі ч. 2,3 ст. 135 Закону України “Про судоустрій та статус суддів” без застосування будь-яких обмежень, передбачених ч. 3 ст. 29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет на 2020 рік” з урахуванням раніше виплачених сум в розмірі 384424 грн. 25 коп.
Стягнути з Донецького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 384424 грн. 25 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Т.В. Давиденко