Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 жовтня 2021 р. Справа№200/10286/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії, -
У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (далі - ГУ ДМС, відповідач), в якому просить: - визнати протиправною відмову у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ; - зобов'язати оформити і видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, без передачі будь-яких даних, до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису а Реєстрі (УНЗР), без від цифрованого підпису особи, без від цифрованого образу обличчя особи, без від цифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається на наявність у нього права на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що позивач 20.08.2019 документований Кальміуським РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС в Донецькій області паспортом громадянина України (у формі ID - картки) № НОМЕР_1 , який було оформлено за допомогою засобів ЄДДР. Цей паспорт він отримав та користується ним дотепер. Позивачу присвоєно унікальний номер запису в реєстрі (УНЗР) № 19891122-05576. Крім того зазначає, що ОСОБА_2 має паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 . Вважає, що все це свідчить про фактичну відсутність відмови позивача від користування паспортним документом, оформленого за допомогою електронних засобів ЄДДР та безпідставність позовних вимог, щодо зобов'язання ГУ ДМС в Донецькій області оформити і видати ОСОБА_2 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ без присвоєння УНЗР в ЄДДР. Зазначає, що жодним з нормативно-правових актів, які регламентують порядок обміну паспорта громадянина України можливість обміну паспорта у формі ID - картки на паспорт зразка 1994 року (у формі паспортної книжечки) не передбачено. Крім того відповідач вважає, що ця справа взагалі не відповідає обов'язковим ознакам типової справи, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) від 19.09.2018. Зазначає, що 03.08.2021 позивач звернувся до Кальміуського РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС у Донецькій області із заявою довільної форми (вх. № П-91/6/1437-21 від 03.08.2021) з проханням обміняти паспорт громадянина України у формі пластикової картки, який було оформлено на його ім'я, та оформити і видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (у формі паспортної книжечки) без передачі будь-яких даних про ОСОБА_2 до реєстру, без формування (присвоєння) УНЗР, без використання будь-яких засобів реєстру. Кальміуським РВ у м.Маріуполі ГУ ДМС в Донецькій області у встановлений Законом України «Про звернення громадян» строк надано відповідь (вих. № П-91/6/1437-21/1402.26/24-21 від 10.08.2021) з посиланням на нормативно-правові акти і роз'яснено вимоги діючого законодавства України щодо неможливості обміну та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року замість вже наявного і отриманого позивачем на підставі особисто наданої згоди на обробку персональних даних, оформленого за допомогою засобів Реєстру та з присвоєнням УНЗР паспорта громадянина України. Вважає, що дії Кальміуського РВ у м.Маріуполі ГУ ДМС у Донецькій області щодо оформлення і видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року ОСОБА_1 були чітко виконані, згідно зазначених нормативно-правових актів, є цілком законні та у повній мірі відповідають приписам нормативно-правових актів що регламентують порядок оформлення та видачу паспорта громадянина України у будь-якому вигляді і тому не можуть бути кваліфіковані як протиправні.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження а адміністративній справі, витребувано докази.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені сторонами обставини, дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , виданого 19.08.2019.
3 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Кальміуського районного у м. Маріуполі ГУ ДМС в Донецькій області про заміну його ID картки на паспорт книжечку громадянина України, зразка 1994 року без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по-батькові, та залишають право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактній електронний носій у зв'язку з релігійними переконаннями.
Листом Кальміуського районного відділу у м. Маріуполі ГУ ДМС № П-61/6/1437-21/1402.26/24-21 від 10.08.2021 відповідно до Закону України «Про звернення громадян» позивачу повідомлено про те, що відповідач змушений відмовити в обміні паспорту 003782623-1437 від 19.08.2019 строком дії до 19.08.2019 власником якого він є, оскільки при перевірці вказаного паспорта засобами підсистеми ЄІАС УМП Єдиного державного демографічного реєстру України технічних та механічних пошкоджень електронного носія паспорти 003782623-1437- від 19.08.2019 строком дії до 19.08.2029 не виявлено, наявна інформація про власника, яка внесена до паспорту та Єдиного державного демографічного реєстру України є достовірною та не змінювалась, строк дії документа не вичерпай. При зовнішньому огляді паспорт механічних пошкоджень не мас, знаходиться у стані пригодному до використання. Його бажання про обмін діючого паспорту у вигляді ID картки на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки у зв'язку з релігійними переконаннями не передбачено законодавством України, тому повертають йому оригінал паспорта 003782623-1437- від 19.08.2019 строком дії до 19.08.2029 та оригінал довідки про присвоєння РНОКПП на його ім'я. Крім того роз'яснено, що для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки за власним бажанням по релігійним переконанням у відповідності до розділу VI Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України від 06.06.2019 № 456, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620 33591, який набрав чинності 21.06.2019 заявник подає такі документи: заяву в довільній формі, заяву про оформлення паспорта встановленого зразку (ф-1), рішення суду яке набрало законної сили, платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати. З фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра.
Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97, кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до п.п. 1, 2, 3, 8, 10 Положення № 2503-ХІІ, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України длявиїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення особи моряка і проїзний документ дитини. Ці документи виготовляються і оформляються відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України на підставі рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (IKAO, Doc. N 9303). Паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України № 5492-VI від 20.11.2012 «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»(далі - Закон № 5492-VI), документи, оформлення яких передбачається цимЗакономіз застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, у тому числі паспорт громадянина України (…).
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону № 5492-VIпередбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч. 1ст. 21 Закону № 5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі паспортної книжечки вперше регламентується наступними нормативно-правовими актами.
Пунктом 13 Положення № 2503-ХІІ для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35x45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, також затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745(далі - Порядок № 302).
Відповідно до п.6 Порядку № 302, обмін паспорта здійснюється у разі: зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; закінчення строку дії паспорта; непридатності паспорта для подальшого використання; якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Пунктом 1 розділу IV Тимчасового порядку оформлення, обміну і видачі паспорта громадянина України, затвердженимнаказом МВС України від 06.06.2019 № 456, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591, який набрав чинності 21.06.2019 (далі - Тимчасовий порядок), обмін паспорта здійснюється в разі: зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних / найменуванні органу / штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
Отже, для осіб, які бажають отримати паспорт книжку зразка 1994 року з 07.06.2019 встановлено додаткову обов'язкову вимогу - надання рішення суду про зобов'язання органу ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
Також, з аналізу зазначених положень вбачається, що за бажанням особа може обміняти паспорт-книжечку зразка 1994 року на паспорт в формі ID - картки, однак законодавчо не передбачено обмін паспорту в формі ID - картки на паспорт-книжечку зразка 1994 року.
Суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Крім того, вбачається, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбаченезакономтаке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14 червня 2007 року). Установленість обмеженьзакономпередбачає чіткість і доступністьзакону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткогозакону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "GropperaAG and Others v. Switzerland" від 28 березня 1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, апеляційний суд бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти Великої Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
Враховуючи викладене, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Щодо вимог позивача відносно вилучення будь-яких даних про неї з Єдиного державного демографічного реєстру, із вилученням унікального номеру запису у Реєстрі, відцифрованого підпису особи, відцифрованого образу обличчя особи, відцифрованих відбитків пальців та доводів відповідача про те, що позивач надала згоду на обробку персональних даних, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 4 Закону № 5492-VI, єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цимЗакономінформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованихКонституцією Українисвободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб'єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 6 ст. 10 Закону № 5492-VI, внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI).
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.
Відмова заявнику у внесенні інформації до Реєстру, у тому числі у виправленні, поновленні та анулюванні внесеної інформації, може бути оскаржена в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону № 5492-VI, особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Відповідно до ст. 3 Закону № 5492-VI, біометричні дані - сукупність даних про особу, зібраних на основі фіксації її характеристик, що мають достатню стабільність та істотно відрізняються від аналогічних параметрів інших осіб (біометричні дані, параметри - відцифрований підпис особи, відцифрований образ обличчя особи, відцифровані відбитки пальців рук).
Згідно з ч. 7ст. 21 Закону № 5492-VI, до паспорта громадянина України вносяться у тому числі: унікальний номер запису в Реєстрі; відцифрований образ обличчя особи; відцифрований підпис особи.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2297-VI, цей Закон регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних.
Згідно ст. 2 Закону № 2297-VI, згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.
Відповідно до ч. 1, п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону № 2297-VI, особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід'ємними і непорушними. Суб'єкт персональних даних має право відкликати згоду на обробку персональних даних.
Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 15 № 2297-VI, персональні дані видаляються або знищуються в порядку, встановленому відповідно до вимог закону.
Персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі набрання законної сили рішенням суду щодо видалення або знищення персональних даних.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 784, затверджено Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб'єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації (далі - Порядок № 784).
Згідно з п. 31 Порядку № 784, доступ до інформації, що міститься в Реєстрі, в установленому порядку здійснюється уповноваженими суб'єктами після відповідної авторизації із збереженням інформації про особу, яка здійснила такий доступ, введені запити, витяги, час, дату, підстави для зміни, перегляду, передачі та видалення або знищення персональних даних та іншої технологічної інформації.
Здійснивши системний аналіз наведених норм, апеляційний суд дійшов висновку, що надана позивачем згода на обробку персональних даних може бути відкликана нею, а відповідні персональні дані можуть бути видалені, у тому числі з Єдиного державного демографічного реєстру (зокрема і за рішенням суду).
Враховуючи викладене, доводи суду першої інстанції та відповідача про те, що висновки зразкової справи, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) від 19.09.2018, не можуть бути застосовані при розгляді даної справи, апеляційний суд вважає помилковими, оскільки ненадання згоди на обробку персональних даних так як і відкликання такої згоди, право на яке надано позивачу п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону № 2297-VI, мають на меті невнесення/видалення персональних даних до/з відповідних автоматизованих баз обробки інформації, реєстрів тощо, у тому числі Єдиного державного демографічного реєстру, тобто відсутність такої інформації в цих автоматизованих базах даних.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи та, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими.
Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи (Постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) від 19.09.2018).
Наведене відповідає висновкам Першого апеляційного адміністративного суду, які викладені в постанові від 9 вересня 2021 року у справі № 200/5827/21.
При цьому, вимоги позивача в частині зобов'язання вчинити певні дії без передачі будь-яких даних, до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису а Реєстрі (УНЗР), без від цифрованого підпису особи, без від цифрованого образу обличчя особи, без від цифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР - не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними. Суду не наведено жодних обґрунтованих аргументів, що при видачі паспорта у формі книжечки відповідає буде застосовувати процедуру видачі паспорту у формі пластикової картки.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 37841728, 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20) про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Кальміуського районного відділу у місті Маріуполі Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити і видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Повне рішення суду складено 12 жовтня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.О. Куденков