про повернення позовної заяви
м. Вінниця
12 жовтня 2021 р. Справа № 120/11640/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Свентух Віталій Михайлович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Проценко Юлії Леонідівни до Одеської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Проценко Юлії Леонідівни до Одеської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою суду від 27.09.2021 року позовну заяву залишено без руху та надано п'ятиденний строк, з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання документу про сплату судового збору або зазначити інші підстави для звільнення від сплати судового збору з наданням підтверджуючих такі обставини доказів.
07.10.2021 року на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, до суду надійшло клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору на підставі положень пункту 17 частини 1 статті 5 та статті 8 Закону України "Про судовий збір".
Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_1 , як особа, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі та немаючи на своєму особовому рахунку коштів, є звільненим від сплати судового збору на підставі положень пункту 17 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", так як оскаржує інші рішення, дії чи бездіяльність установи виконання покарань в розумінні пункту 13-1 частини 1 статті 537 КПК України. Окрім цього, представник позивача додатково зауважив, що ОСОБА_1 з 2010 року в установі виконання покарань не працює та жодних доходів там не отримує, а тому його майновий стан не дозволяє йому сплатити судовий збір за даним позовом, що згідно статті 8 Закону України "Про судовий збір" є також підставою для його звільнення від сплати судового збору.
Розглянувши подане представником позивача клопотання з долученими до нього доказами та вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, суд враховує наступне.
Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються частиною першою статті 133 КАС України, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з частиною другою статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України "Про судовий збір". З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Насамперед варто зауважити, що Законом України "Про судовий збір" визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним.
В той же час питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України "Про судовий збір", норма якої є спеціальною.
В даному випадку представником позивача у поданому клопотанні наведено два критерії, які, на її думку, вказують на наявність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору. Це, зокрема, пункт 17 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" - як обов'язкова підстава для звільнення, а також стаття 8 цього ж Закону - виходячи із майнового стану позивача.
Надаючи оцінку цим двом підставам, суд вказує наступне.
Так, відповідно до пункту 17 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, а також особи, взяті під варту, - у справах, пов'язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України, у разі відсутності на їхніх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору.
Згідно із положеннями частини 1 статті 537, частини 9 статті 539 Кримінального процесуального кодексу України, в порядку адміністративного судочинства розглядаються справи щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, тобто питань про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.
Отже, із аналізу вказаних правових норм слідує, що звільнення засуджених осіб від сплати судового збору в адміністративному судочинстві може стосуватися лише спорів щодо питань, які стосуються оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань (п. 13-1 ч. 1 ст. 537 КПК України).
При цьому, під "оскарження інших рішень дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань" слід розуміти саме судове оскарження, позаяк лише в цьому випадку сплачується судовий збір. Тобто, до даної категорії спорів відносяться виключно ті спори, де безпосередній зміст позовних вимог спрямований до установи виконання покарань, як відповідача у справі, а предмет позову - оскарження рішень, дій чи бездіяльності такої установи.
Втім, в даному випадку судом встановлено, що предметом даного спору є оскарження дій Одеської обласної прокуратури щодо неналежно проведеної перевірки звернення позивача, а не оскарження в судовому порядку рішень чи дій адміністрації установи виконання покарань.
За таких обставин суд вважає, що позивач не звільнений від сплати судового збору за підстав, визначених пунктом 17 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", оскільки даний спір не стосується спору щодо оскарження інших рішень дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань в розумінні пункту 13-1 частини 1 статті 537 КПК України.
Що стосується інших підстав для звільнення позивача від сплати судового збору, визначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір", то суд виходить із наступного.
Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір"), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина 2 цієї ж статті):
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
З аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18 (провадження N 11-336апп20).
Отже, єдиною підставою за якою суд має право (однак не зобов'язаний) відстрочити чи розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від його сплати є врахування судом майнового стану заявника (позивача).
При цьому, особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно із частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий/фінансовий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
При цьому, визначення судом майнового стану сторони є оціночним і залежить від поданих доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.
Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 686/114/16-ц, положення Закону України "Про судовий збір" не містять вичерпного й чітко визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи; у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (п. 44 рішення ЄСПЛ у справі "Kniat v. Poland", заява № 71731/01; п. 63- 64 рішення ЄСПЛ від 26 липня 2005 року у справі "Jedamski and Jedamska v. Poland", заява № 73547/01).
Тобто, підтвердження рівня майнового стану сторони має бути повним та всестороннім, для чого особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна обґрунтувати та підтвердити свої доводи відповідними доказами, які б відображали усі аспекти майнової спроможності позивача сплатити передбачений законом розмір судового збору.
У клопотанні про звільнення від сплати судового збору представник позивача вказала на те, що згідно довідки Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1", засуджений ОСОБА_1 з 02.06.2010 року по теперішній час в установі не працював, доходів від трудового використання не мав та не має коштів на особистому рахунку, а тому, на її думку, підлягає звільненню від сплати судового збору за майновим критерієм.
Отже, єдиним доказом на який посилається представник позивача є відповідна довідка Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" про відбування засудженим ОСОБА_1 призначеного покарання та відсутність на його особистому рахунку коштів.
Однак, на переконання суду, вказана довідка не може бути розцінена як єдиний і достатній доказ на підтвердження скрутного матеріального становища позивача, адже вона стосується виключно обставин неотримання доходу позивачем під час відбування покарання, а не його загального майнового стану.
Так, суд враховує, що перебування позивача у місцях позбавлення волі не звільняє останнього від виконання покладених на нього зобов'язань, в тому числі і обов'язків по сплаті судового збору, як і не свідчить про те, що позивач не отримує чи не має змоги отримувати інші доходи за межами місця взяття під варту (зокрема, отримання інших виплат, гонорарів, призів, дивідендів, наявність майна чи інших майнових прав, з яких отримується дохід, відкритих рахунків в установах банку та коштів, які можуть розміщуватися на таких рахунках, готівкових коштів, тощо).
Тобто, надана позивачем довідка не може свідчити про те, що позивач не має чи не може мати інших джерел отримання доходу чи майна, для існування та забезпечення своїх потреб - зокрема й щодо сплати судового збору.
Інших доказів на підтвердження наявності встановлених частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" обставин, які є підставою для звільнення від сплати судового збору, представник позивача не надала.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 15.06.2021 по справі № 504/2642/19, необхідність сплати судових витрат не може визнаватися обмеженням права доступу до суду, оскільки, за змістом положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу. Так, згідно прецедентної судової практики ЄСПЛ, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (KREUZ v. POLAND, N 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року).
Суд вкотре наголошує, що звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати є дискреційним правом, а не обов'язком суду, можливість реалізації якого пов'язується з майновим станом особи, підтвердженим належними доказами.
Оскільки позивач в межах даного спору не є звільненим від сплати судового збору згідно з статтею 5 Закону України "Про судовий збір", а до поданого клопотання представником позивача не надано достатніх доказів наявності інших підстав для його звільнення від сплати судового збору відповідно до частини 1 статті 8 цього ж Закону, тому суд не вбачає правових підстав для задоволення поданого клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом.
Таким чином, слід констатувати, що вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 27.09.2021 року залишились без належного виконання.
У відповідності до пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на викладене і беручи до уваги те, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху та не довів наявність достатніх підстав для звільнення його від сплати судового збору, суд доходить висновку про повернення позовної заяви позивача на підставі вищезазначених положень закону.
Водночас, слід роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (ч. 8 ст. 169 КАС України).
Керуючись ст. 160, 161, 169, 171, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд
У задоволенні клопотання представника позивача про звільнення позивача від сплати судового збору відмовити.
Позовну заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Проценко Юлії Леонідівни до Одеської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ч. 2 ст. 293 КАС України, ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Свентух Віталій Михайлович