Головуючий суду 1 інстанції - Лизенко І.В.
Доповідач -Луганська В.М.
Справа № 423/3321/20
Провадження № 22-ц/810/605/21
11 жовтня 2021 року м. Сєвєродонецьк
Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Луганської В.М.
суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.
за участю секретаря: Залюшного О.Г.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Державне підприємство «Первомайськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Гірська»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку
апеляційну скаргу Державного підприємства «Первомайськвугілля»
на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 01 квітня 2021 року, ухвалене судом у складі судді Лизенко І.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Первомайськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Гірська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,
встановив:
У грудні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки.
05 січня 2021 року позивач надав суду уточнену позовну заяву про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 13 вересня 2019 року позивача було призначено на посаду директора відокремленого підрозділу шахта «Гірська».
Відповідно до наказу № 216-к від 15.09.2020 року ДП «Первомайськвугілля» повноваження позивача були припинені з 15.09.2020 року на підставі п. 5 ч.1 ст.41 КЗпП України, у зв'язку з припиненням повноважень. Відповідач в день його звільнення не провів з ним розрахунку. Заборгованість по заробітній платі складала 235519, 47 грн, повний розрахунок проведено 21 грудня 2020 року.
Посилаючись на ст. ст. 116, 117 КЗпП України, просив суд стягнути на свою користь з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 74055, 10 грн та витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 01 квітня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Первомайськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Гірська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено.
Суд стягнув з Державного підприємства «Первомайськвугілля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 74 055, 10 грн, судовий збір у розмірі 840, 80 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, Державне підприємство «Первомайськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Гірська» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить суд скасувати рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 01 квітня 2021 року та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що на позивача як на директора ВП шахта «Гірська» ДП «Первомайськвугілля» було покладено обов'язки забезпечувати виплату заробітної плати, а тому він сам повинен був забезпечити виплату всіх сум, які належали йому при звільненні. Проте суд встановив вину підприємства у не проведенні такого розрахунку. Відповідач вважає, що враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, а також те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачу була виплачена заборгованість з заробітної плати у розмірі 299626,87 грн, а доказів того, що така затримка у виплаті спричинила позивачу майнові втрати, позивачем не надано, суд першої інстанції мав би зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 74055,10 грн. до 24084,20 грн. З урахуванням принципу пропорційності вважають належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 24084,20 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач не погоджується із апеляційною скаргою, вважає, що відсутні підстави для її задоволення. Судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального і процесуального права.
У судовому засіданні представник відповідача Державного підприємства «Первомайськвугілля» апеляційну скаргу підтримала, посилаючись на доводи, які викладені в апеляційній скарзі.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_2 не з'явилися, про місце, дату та час судового засідання повідомлені у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи положення, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливим розглянути справу за відсутності позивача, який повідомлений, про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідача, учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні, суд виходив з того, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Первомайськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Гірська». Трудові відносини припинилися 15 вересня 2020 року. На час звільнення позивача заборгованість по заробітній платі становила 235 519,47 грн. 21 грудня 2020 року відповідач виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі. Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку, що наявна вина відповідача у не проведені розрахунку з позивачем у день звільнення. Суд визначив розмір середнього заробітку за час затримки при звільненні відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 в сумі 74 055,10 грн. Цей розмір суд першої інстанції вважав співмірним з огляду на розмір невиплаченої своєчасно заробітної плати.
Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.
Судом встановлено, що всупереч наведеним законодавчим положенням ДП «Первомайськвугілля» при звільненні позивача не виплатило йому заробітну плату.
Заборгованість відповідача з виплати позивачу заробітної плати становила 235 519,47 грн, яка була виплачена 21 грудня 2020 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, передбачений ч. 1 ст. 117КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Судом встановлено, що 21 грудня 2020 року відповідач у повному обсязі сплатив позивачу усі суми, належні до виплати при звільненні.
Таким чином, як вірно зазначено судом, ОСОБА_1 мав право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.09.2020 року по 21.12.2020 року.
Середній заробіток для виплати працівникові компенсації за час затримки розрахунку при звільненні визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
За пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 3 Порядку визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
При цьому згідно з п.5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.
Згідно з положеннями ст.117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.
Нормами ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України на сторін справи покладено обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
ДП «Первомайськвугілля» не доведено відсутність його вини у невиплаті належних позивачу сум при звільненні.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Великої Палати Верховного Суду, зазначено, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
При цьому Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/16407/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 331/1863/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 335/4416/18-ц.
Судом встановлено, що у день звільнення всі належні звільненому працівникові суми виплачені не були, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ДП «Первомайськвугілля» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак при вирішенні питання щодо визначення розміру такого відшкодування, не застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та не зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, апеляційний суд вважає за необхідне змінити рішення суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшити визначений судом першої інстанції розмір.
З огляду на період затримки розрахунку, враховуючи, що позивач працював на посаді директора відокремленого підрозділу шахта «Гірська» на якого, як на керівника було покладено обов'язки з своєчасної виплати заробітної плати, діями позивача та відповідача, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 25 000,00 грн.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в рішенні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України, рішення суду підлягає зміні, зменшення суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку з 74 055,10 грн до 25 000, 00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Частино 10 ст. 141 УПК України встановлено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції зміні в частині стягнутого середнього заробітку, слід провести новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у судах першої й апеляційної інстанцій. У зв'язку з наведеним, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині стягнення судового збору.
З урахуванням висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 та постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц, з 01 вересня 2015 року працівник не вважається звільненим від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. (а.с.1). В межах задоволеного розміру позовних вимог судовий збір за подання позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягав би стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 283, 84 грн.
За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено 1261,20 грн. З урахуванням задоволення апеляційної скарги з позивача підлягав би стягненню судовий збір на користь відповідача у розмірі 425,76 грн. Враховуючи положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 141, 92 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374,376,382,384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Первомайськвугілля» задовольнити частково.
Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 01 квітня 2021 року змінити, зменшивши розмір стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з Державного підприємства «Первомайськвугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Гірська» на користь ОСОБА_1 з 74 055,10 грн до 25 000, 00 грн.
Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 01 квітня 2021 року скасувати в частині стягнення з Державного підприємства «Первомайськвугілля» на користь ОСОБА_1 судових витрат в сумі 840,80 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 на користь Державного підприємства «Первомайськвугілля» в особі Відокремленого підрозділу шахта «Гірська», код ЄДРПОУ 32320594, місце знаходження, 93292, Луганська область, Попаснянський р-н, місто Гірське, вул. Івана Данькова, будинок 21, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 141, 92 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту постанови 12 жовтня 2021 року.
Головуючий В.М. Луганська
Судді О.Ю. Карташов
Ю.П. Лозко