Провадження № 22-ц/803/7747/21 Справа № 243/1583/20 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
12 жовтня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 30 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, про позбавлення батьківських прав, -
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з, уточненим 28 травня 2020 року, позовом до ОСОБА_2 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, про позбавлення батьківських прав, мотивуючи його тим, що вона з 24 вересня 1999 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначала, що шлюб між ними було розірвано 23 грудня 2003 року та після розірвання шлюбу діти проживали з нею, а їх батько участі у житті дітей не приймав. Діти змінили прізвище батька ІНФОРМАЦІЯ_2 на її прізвище ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Вказувала, що з відповідача стягуються аліменти на дітей та він має борги зі сплати аліментів.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків не виконує, своїми діями фактично відмовився від своїх батьківських прав, життям синів не цікавиться, уваги їм не приділяє, а тому просила суд ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 30 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування заочного рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 30 березня 2021 року та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції зробив неправильний висновок стосовно ненадання нею доказів та не зазначення достатніх обставин та правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. Вказувала, що вказані нею обставини підтвердили діти, які були допитані судом у якості свідків.
Правом на надання відзиву відповідач та третя особа не скористались.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 вересня 1999 року. Від шлюбу мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10,11).
Шлюб між сторонами було розірвано 23 грудня 2003 року (а.с.12).
17 вересня 2019 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінив прізвище на « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені (а.с.14).
17 вересня 2019 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінив прізвище на « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що підтверджується свідоцтвом про зміну імені (а.с.15).
Як встановлено у судовому засіданні, батько разом з дітьми не проживає.
Згідно з характеристикою, наданою Запорізькою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №38 Запорізької міської ради Запорізької області, в якій навчаються ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.65), останні виховані, відповідальні, дисципліновані, підтримують дружні стосунки з багатьма учнями. Мати приділяє належну увагу вихованню синів (а.с.66-67).
Відповідно до довідки Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №38 Запорізької міської ради Запорізької області №279 від 24 жовтня 2019 року за період навчання з 01 вересня 2019 року по 24 вересня 2019 року батько ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - ОСОБА_2 не приходив до школи, не з'являвся на батьківські збори, не долучався до шкільних та класних заходів (а.с.13).
Відповідно до наданого Новокодацьким відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом №2-5720/2003 від 08 грудня 2020 року, виданого Слов'янським міськрайонним судом Донецької області, відповідач має борг зі сплати аліментів, станом на 01 січня 2021 року, в розмірі 172 294 грн. (а.с.128-130).
У висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав зазначено, що орган опіки та піклування вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с.116).
Проаналізувавши всі надані докази по справі у їх сукупності, виходячи із конкретних обставин даної справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав не буде відповідати меті такого заходу: захисту інтересів дитини. Позивачем не доведено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків свідомо.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України та ст.ст.2,8 ЦПК України, проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ст.11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Так, відповідно до ст.150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов'язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини; забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Положеннями вказаної вище статті визначено основні положення з виховання дітей. Для здійснення цього завдання батьки наділяються батьківськими правами, тобто правом на особисте виховання своїх дітей.
Батьківські права є в той же час і обов'язками батьків з виховання дітей, тому що батьки не тільки володіють правом на виховання дитини, а й мають обов'язок її виховувати. Нездійснення ними своїх прав тягне за собою або повну їх втрату, або тимчасове позбавлення цих прав.
Статтею 164 СК України визначено, що батьки можуть бути позбавлені батьківських прав тільки у випадках: якщо вони не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причин і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.п.15,16 постанови „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" №3 від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57,58).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним
(параграф 100).
Колегія суддів наголошує на тому, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Втім у даному конкретному випадку колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не свідчать про незаконність та неправильність рішення суду.
Колегія суддів наголошує на тому, що діти позивача наразі є повнолітніми особами, а позбавлення батьківських прав допускається тільки лише щодо дітей, які не досягли 18 років.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Оскільки рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального й процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 30 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.