Провадження № 22-ц/803/7363/21 Справа № 213/1198/21 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
11 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач-Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на заочне рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року, ухваленого суддею Алексєєвим О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 10 червня 2021 року,-
У квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства “Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат” (далі ПРАТ “ІНГЗК”) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівнику у разі ушкодження здоров'я.
В обґрунтування позову зазначив, що він з 04 грудня 2000 року по 24 березня 2017 року працював на підприємстві відповідача спочатку слюсарем черговим і по ремонту обладнання технологічного автотранспорту, з 25 березня 2003 року - водієм на вивозі гірничої маси з кар'єру. 24 березня 2017 року звільнився за власним бажанням.
Внаслідок недосконалості робочого місця він отримав професійне захворювання, встановлене Українським НДІ промислової медицини 12 січня 2021 року. Причинами виникнення професійного захворювання визнано вплив шкідливих виробничих факторів, які перевищували гранично допустимі норми.
Оглядом МСЕК від 25 березня 2021 року йому встановлено 60% втрати професійної працездатності та третя група інвалідності, протипоказана важка праця в умовах вібрації.
Внаслідок професійного захворювання він змушений часто проходити обстеження у лікарів, лікуватися. Встановлення інвалідності у віці 46 років призводить до його моральних страждань, відчуття неповноцінності, вимагає сторонньої допомоги з боку рідних.
Наявність вказаних явищ негативно позначається на його душевному та фізичному станах, що завдає йому моральної шкоди.
Позивач вважає, що з боку роботодавця йому повинна бути відшкодована моральна шкода у розмірі 200 000 грн, яку просив стягнути з відповідача без урахування податків, та обов'язкових платежів.
Заочним рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків задоволені частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я у розмірі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) грн 00 коп без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн 00 коп.
Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішення в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду та збільшити моральну шкоду до заявлених у позові вимог, тобто до 200 000 грн.
Позивач вважає, що судом при визначені розміру моральної шкоди не було враховано, що його вини у виникненні у нього професійного захворювання не має, оскільки він тільки сумлінно виконував свою роботу на підприємстві Відповідача, яке не звертало уваги на умови праці в яких він працював. Вказує, що за тривалий час роботи на підприємстві Відповідача він має хворобливий стан, який змушує його часто проходити обстеження у лікарів та постійно лікуватися, але хронічний характер захворювання не дає надії на видужання у майбутньому, звертає увагу на той факт, що він став інвалідом у віці 46 років, що призводить до постійних душевних переживань та глибоких моральних страждань, які заподіяні йому з вини роботодавця. Наголошує на тому, що при визначені розміру відшкодування, спричиненої йому моральної шкоди внаслідок професійного захворювання він виходи з засад розумності, виваженості та справедливості.
Відзив на апеляційну скаргу позивача не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи і судом встановлено, що Позивач 04 грудня 2000 року був прийнятий в Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат на рудозбагачувальну фабрику №2 слюсарем черговим і по ремонту обладнання виробничої дільниці №1; 06 грудня 2002 року переведений в цех технологічного автотранспорта слюсарем по ремонту автомобілів; 25 квітня 2003 року переведений водієм всіх марок занятий повний робочий день по вивезенню гірничої маси з кар'єра глибиною 150 м. і більше; 24 березня 2017 року- звільнений за власним бажанням (а.с. 6-8).
Відповідно до наданих виписок-епікризів видно, що позивач в період з 24 вересня 2019 року по 15 жовтня 2019 року та з 06 жовтня 2020 року по 23 жовтня 2020 року проходив стаціонарне лікування з приводу скарг на болі в шийному, грудному та попереко-крижовому відділах хребта з іррадіацією в кінцівки, порушення ходи, біль у суглобах, біль та заніміння кінцівок, підвищену мерзлякуватість кистей, головний біль, задишку при фізичному навантаженні (а.с.14-16).
Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 15 лютого 2021 року проведено розслідування причин виникнення у ОСОБА_1 професійного захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-периферичним ангіодистонічним синдромом, ускладненим енцефалопатією помірно вираженою з вестибулопатією, антено-вегетативним синдромом у поєднанні з полірадикулопатією попереко-крижовою L4-L5-S1 та шийною С6-С8 білатерально з вираженими статико-динамічними порушеннями, м'язово-тонічним синдромом, з двобічним плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ст.), остеоартрозом у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого-другого ступеня), стійким больовим синдромом, яке встановлено Державною установою «Український НДІ промислової медицини» м. Кривий Ріг 12 січня 2021 року. Згідно з пунктами 17, 18 акту професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи водієм автотранспортних засобів, керував автомобілями БелАЗ-75145, БелАЗ-75131, виконував роботи по вивозу гірничої маси з кар'єру, підпадав під дію загальної вібрації, показники котрої перевищували ГДР, через конструктивні недоліки автомобіля та неналежний стан доріг транспортування, а саме: рівень загальної вібрації складає 112 дБ при ГДР - 107 дБ (а.с.9-12).
При первинному огляді МСЕК 25 березня 2021 року ОСОБА_1 встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності по вібраційній хворобі з 22 березня 2021 року по 01 квітня 2022 року. Встановлена 3 група інвалідності. Протипоказана важка праця в умовах вібрації (а.с.13).
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків на підприємстві відповідача, тому роботодавець зобов'язаний відшкодувати спричинену позивачу втратою здоров'я моральну шкоду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, однак погоджується із доводами позивача ОСОБА_1 щодо заниженого розміру стягнутої судом моральної шкоди з огляду на таке.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року , абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно дост.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до ст.1167 ЦК України - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
Згідно п.3 ч.1ст.268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності. У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» від14 жовтня 1992 року N 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до статті 153 КЗпП України з забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв'язку з отриманим ним на підприємстві відповідача професійним захворюванням.
Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги Позивача щодо необґрунтовано заниженого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз'яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивач первинно 25.03.2021 втратив 60% професійної працездатності з встановленням третьої групи інвалідності, обсяг і характер фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, а також тривалість праці позивача на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів - 13 років 10 місяців, характер немайнових витрат, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити цей розмір зі 150 000 грн. до заявлених у позові вимог до 200 000 грн.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що достатнім, справедливим, співмірним розміром компенсації позивачу моральної шкоди буде 200 000 грн.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частина 6 ст.141 ЦПК України передбачає, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, те, що суд апеляційної інстанції змінює рішення суду в частині збільшення суми моральної шкоди, відповідно збільшенню підлягає і сума судового збору, стягнутого з відповідача на користь держави, пропорційно до задоволених позовних вимог, з 1500 грн. до 2000 грн., що становить 1% від суми задоволених судом апеляційної інстанції позовних вимог.
За подання позивачем апеляційної скарги на рішення суду з відповідачана користь держави, також підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3000 грн. (2000 грн. х 150%).
Керуючись ст.ст.367, ч.1 ст.369, ст.374, ст.376, ст.ст.381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.
Заочне рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 червня 2021 року в частині розміру моральної шкоди і судового збору змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь позивача ОСОБА_1 зі 150 000 (ста п'ятидесяти тисяч) грн. до 200 000 (двохсот тисяч гривень) грн., відповідно збільшивши судовий збір з 1500 грн. до 2000 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі в розмірі 3000 (три тисчі гривень) грн. за подачу позивачем апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 11 жовтня 2021 року.
Головуючий:
Судді: