Провадження № 22-ц/803/6315/21 Справа № 177/833/20 Суддя у 1-й інстанції - Строгова Г. Г. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
06 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
секретар судового засідання: Кислиця І.В.
сторони справи :
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - ОСОБА_2 , Глеюватська сільська рада Криворізького району Дніпропетровської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2021року, ухваленого суддею Строговою Г.Г. у м. Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 16 квітня 2021 року,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про визнання незаконним та часткове скасування приватизації.
В мотивування заявлених уточнених позовних вимог зазначила, що згідно ордеру №31 від 20.06.2000 року, виданого Орджонікідзенською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області, їй разом з сім'єю, із 4 чоловік, яка складається з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , була надана квартира за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі рішення виконкому Орджонікідзенської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області №11 від 27.02.2014р. позивачу разом із сім'єю, яка складається з п'яти чоловік, повторно видано ордер №220 на право зайняття двох кімнат площею 36.0 кв.м. в квартирі АДРЕСА_2 .
Вказаний будинок знаходиться на балансі Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області. У вказаній квартирі позивач проживає та зареєстрована разом зі своєю сім'єю з 02.03.2001 року.
Квартира знаходиться в багатоквартирному будинку барачного типу, має декілька загальних входів. Вхід до квартири АДРЕСА_3 , наймачем якої вона є, має спільний вхід з квартирою АДРЕСА_4 , що складається з двох кімнат, в якій мешкає відповідач ОСОБА_2 . Між квартирами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 є коридор загального користування площею 10.2 кв.м., з якого обладнані входи до зазначених квартир. Після заселення відповідач ОСОБА_2 самовільно облаштувала в коридорі загального користування комірчину площею 3.2 кв.м. ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_4 постійно не мешкає з 2001 року, квартира знаходиться в занедбаному, практично аварійному стані.
В березні 2020 року позивач звернулася до Глеюватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області з приводу приватизації квартири, наймачем якої вона є, де дізналась, що згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 25.10.1997 року, виданого КСП імені Шевченка, квартира АДРЕСА_4 та два сараї площею 10.4 кв.м та 8.4 кв.м належать на праві приватної власності ОСОБА_2 .
При ознайомленні з копією вказаного свідоцтва на право власності та поверховим планом квартири АДРЕСА_4 , наданими їй у Глеюватській сільській раді Криворізького району Дніпропетровської області, позивач дізналася, що в 1999 році ОСОБА_2 було приватизовані дві кімнати площею 19.1 кв.м. та 19.7 кв.м., самовільно облаштована комірчина площею 3.2 кв.м в коридорі загального користування, а також 1/2 частина коридору, окрім комірчини, що залишилася в загальному користуванні, площею 3,5 кв.м. При цьому 1/2 частина коридору, окрім комірчини, що залишилася в загальному користуванні приватизована віртуально, без зазначення його меж.
Вважає, що зазначений коридор не може бути приватизований, так як він є приміщенням загального користування і тільки через нього є вхід як до квартири АДРЕСА_4 , так і до квартири АДРЕСА_2 .
Позивач вважає, що при приватизації квартири АДРЕСА_5 в 1999 році приватизацією 6,7 кв.м. коридору загального користування загальною площею 10.2 кв.м. були порушені її права як наймача квартири АДРЕСА_2 .
Просить суд визнати частково незаконним розпорядження (наказ) органу приватизації Колективного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка № 84 р від 30.09.1999р. про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати його в частині приватизації 6.7 кв.м. коридору загального користування загальною площею 10.2 кв.м. Стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі: судовий збір у сумі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 4000 грн.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області 08 квітня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.
В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що в коридорі, який є приміщенням загального користування і тільки через нього є вхід як до квартири АДРЕСА_4 , так і до квартири АДРЕСА_3 , розміщена комора площею 3,8 кв.м., яка ніякого відношення до квартири АДРЕСА_4 не мала.
Згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 25.10.1997 року, виданого КСП імені Шевченка, ОСОБА_2 приватизувала окрім квартири, зазначену комору площею 3,2 кв.м. і половину коридору. Стіни і стеля знаходяться в аварійному стані, але відповідачка не допускає до користування коридором для проведення ремонту.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді- доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6 , які кожен окремо підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно ордеру №31 від 20.06.2000 року, виданого Орджонікідзенською сільською радою Криворізького району Дніпропетровської області, позивачу ОСОБА_1 разом з сім'єю, яка складається з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , надане право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6).
05.03.2014 року на підставі рішення виконкому Орджонікідзенської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області №11 від 27.02.2014 року ОСОБА_1 з сім'єю, яка складається з п'яти чоловік, видано ордер №220 на право зайняття двох кімнат площею 36.0 кв.м. в квартирі АДРЕСА_2 (а.с.7).
З довідки Глеюватської сільської ради Дніпропетровської області від 27.05.2020, вбачається, що ОСОБА_1 проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 , разом зі своєю сім'єю: чоловіком ОСОБА_3 , дочкою ОСОБА_4 , та синами ОСОБА_7 , ОСОБА_5 (а.с. 8).
Згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 25.10.1997 року, виданого КСП ім. Шевченка, зареєстрованого у КП ДОР «Криворізьке БТІ» в реєстровій книзі за № 2-пс-520-2122, відповідач ОСОБА_2 є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_5 (а.с.72).…
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття рішення органу приватизації, вбудована комора розміром 3,2 кв.м. була невід'ємною частиною квартири АДРЕСА_5 .
Однак, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
За вимогами ст.ст. 263,264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте суд першої інстанції не з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та не виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі неможна визнати законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч. 4 ЖК Української РСР житловий фонд включає: жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багато квартирних жилих будинках, садибні (одно квартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжними приміщенням багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).
Нежитловими приміщенням є ізольовані приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійними об'єктами нерухомого майна.
До загальної площі житлових будинків не входить площа:сходових кліток, ліфтових холів, тамбурів, загальних коридорів, вестибюлей, галерей, неопалюваних мансард, мезонінів;зайнята виступаючими конструктивними елементами та опалювальними печами; окремо розташованих літніх кухонь, лазень, сараїв, альтанок, а також нежитлових приміщень, зайнятих житлово-експлуатаційними організаціями, магазинами, поліклініками, аптеками, банками, відділеннями зв'язку, дитячими установами, підприємствами служби побуту тощо.
Згідно зі ст. 382 Цивільного кодексу України всі власники квартир і нежилих приміщень в багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (в тому числі допоміжні). А право спільної сумісної власності передбачає розпорядження спільним майном за згодою всіх співвласників. Відповідно до частини першої ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Як зазначено у частині першой ст. 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
Частиною 2 даної статті передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Абзацом шостим частини першої ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Відповідно до пункту 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.".
Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.
Згідно з частиною першою ст. 1 Закону про приватизацію суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Закон врегульовує також відносини, пов'язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об'єкти приватизації державного житлового фонду.
Отже, допоміжні приміщення стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.
Згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_2 від 25.10.1997 року, виданого КСП ім. Шевченка, зареєстрованого у КП ДОР «Криворізьке БТІ» в реєстровій книзі за № 2-пс-520-2122, відповідач ОСОБА_2 є власником однокімнатної квартири АДРЕСА_5 (а.с.72).
Як вбачається з технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_5 загальна площа квартири становить 45,5 кв.м., розташована на 1 поверсі і складається з однієї кімнати житловою площею 19,7 кв.м., кухні 19,1 кв.м., коридору 3,5 кв.м., вбудованої шафи 3,2 кв.м. (а.с. 73).
Крім того, в технічному паспорті на квартиру відповідача ОСОБА_2 зазначено що їй належить 3,5 кв.м. коридору загального користування загальною площею 10,2 кв.м., крім того згідно поверхневого плану на будинок АДРЕСА_1 , площа коридору загального користування складає 7, 1 кв.м.
З викладеного вбачається, що власник квартири ОСОБА_2 , внаслідок самовільного зайняття місця загального користування, а саме коридору, зменшивши при цьому його частину, що є місцем загального користування співмешканців будинку, здійснила незаконну прибудову комори в коридорі загального користування, яку в подальшому приватизувала, при цьому зменшивши розмір коридора загального користування.
Згідно п. 2.37. розділу 2 Правил Утримання будинків, приміщень, споруд, евакуаційних шляхів і виходів, серед іншого, визначено, що не допускається: захаращувати меблями, устаткуванням та іншими предметами двері, люки на балконах і лоджіях, переходи в суміжні секції та виходи на зовнішні евакуаційні драбини, евакуаційні площадки квартир житлових будинків; улаштовувати у сходових клітках приміщення будь-якого призначення (кіоски), обладнання; улаштовувати у загальних коридорах комори і вбудовані шафи, за винятком шаф для інженерних комунікацій; зберігати в шафах (нішах) для інженерних комунікацій горючі матеріали.
Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 заслуговують на увагу, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду на підставі положення п.п.1,3 ч.1 ст.376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно положення ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову - на відповідача.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. (а.с 3), який підлягає стягненню з відповідача.
Згідно частини 1,2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
На підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги представник позивача адвокат Залюбовський В.В.. надав суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 20.07.2020 року, свідоцтво про зайняття адковкатською діяльністю, розрахунок витрат на правову допомогу, акт виконаних робіт згідно якого позивачу надана правова допомога на загальну суму - 4000 гривень, яка полягає в попередньому опрацюванні матеріалів та законодавчої бази, що регламентує спірні правовідносини - 500 грн., підготовка правової позиції , збір документів - 500 грн., підготовка процесуальних документів - 2000 грн., судове представництво - 1000 гривень, та квитанцію № 1961 від 20.07.2020 року на суму 4000,00 грн.
Таким чином, з позивача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн..
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Розпорядження (наказ) органу приватизації Колективного сільськогосподарського підприємства імені Шевченка № 84 р від 30.09.1999р. про приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 , визнати частково незаконним скасувати в частині приватизації коридор площею 3,5 кв.м. та вбудованої шафи площею 3,2 кв.м., коридору загального користування загальною площею 10,2 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі: за розгляд справи в суді першої інстанції 840,80 грн., витрати на правничу допомогу у сумі 4000 грн. та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за подачу апеляційної скарги 1264 грн.20 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст судового рішення складено 11 жовтня 2021 року.
Головуючий:
Судді: