Провадження № 22-ц/803/9143/21 Справа № 182/4007/20 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
11 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2021 року, яка постановлена суддею Кобеляцькою - Шапховал І.О. в місті Нікополь, відомості щодо дати складання повного тексту ухвали суду матеріали справи не містять, -
В липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання автомобіля об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжя.
Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року визнано автомобіль «MERCEDES-BENZ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2006, колір - чорний, об'єм двигуна - 2997, вага - 1780, тип авто - легковий, тип кузова - седан-b, який зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 в Нікопольському ВРЕР ДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області 20 червня 2019 року, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільне майно подружжя - автомобіль «MERCEDES-BENZ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2006, колір - чорний, об'єм двигуна - 2997, вага - 1780, тип авто - легковий, тип кузова - седан-b, зареєстрований в Нікопольському ВРЕР ДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області 20 червня 2019 року на ім'я ОСОБА_2 .
Залишено вищевказаний автомобіль в користуванні ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН - НОМЕР_2 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН - НОМЕР_3 ), грошову компенсацію 1/2 частини вартості спірного автомобіля «MERCEDES-BENZ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2006, колір - чорний, об'єм двигуна - 2997, вага - 1780, тип авто - легковий, тип кузова - седан-b) в сумі 108 000 грн. 00 коп. Крім того, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН - НОМЕР_2 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ІПН - НОМЕР_3 ), судові витрати в розмірі 1 500 грн. 40 коп., сплачені останньою при подачі позову до суду.
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2021 року заяву ОСОБА_2 про скасування заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання автомобіля об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжя- задоволено.
Заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 рокупо цивільній справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання автомобіля об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжяскасовано та справу передано за підсудністю до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області (53300, м.Покров, вул. Торгова, буд. №37).
Роз'яснено учасникам справи, що ухвала може бути оскаржена в частині передачі цивільної справи на розгляд до суду за підсудністю.
Не погодившись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідач ОСОБА_2 з 24 листопада 2011 року офіційно на теперішній час не зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але з 01 січня 2016 року і до теперішнього часу фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Актом, складеним комісією у складі співвласників ОСББ ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від 28 липня 2020 року .
Зазначає про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про направлення справи до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області, чим порушив права позивача на доступ до правосуддя.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання автомобіля об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжя(а.с. 1-2).
Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та визнано автомобіль «MERCEDES-BENZ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску - 2006, колір - чорний, об'єм двигуна - 2997, вага - 1780, тип авто - легковий, тип кузова - седан-b, який зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 в Нікопольському ВРЕР ДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області 20 червня 2019 року, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (а.с. 30-34).
В травні 2021 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з заявою про перегляд заочного рішення, в обґрунтування якої посилався на те, що про заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року він дізнався 20 травня 2021 року, однак вважає що заочне рішення підлягає скасуванню та перегляду, оскільки жодної підстави для підсудності даної справи Нікопольському міськрайонному суду Дніпропетровської області, не було, так як відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тому зазначена справа підсудна Орджонікідзевському міському суду Дніпропетровської області.
Крім того відповідач зазначає про те, що жодної повістки про виклик до суду він не отримував, у зв'язку з тим, що він не зміг особисто або через представника взяти участь у судовому розгляді, не зміг скористатися правами, наданими ст.43 ЦПК України.
З урахуванням вищевикладених обставин, просив суд скасувати рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2020 року та призначити справу до розгляду в загальному порядку.
Згідно паспорту громадянина України Серії НОМЕР_4 , зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 (а.с. 10, 55-57).
Відповідно до довідки адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в Дніпропетровській області щодо встановлення місця реєстрації відповідача по справі, відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак, на підставі рішення суду від 24 листопада 2011 року, був знятий з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою (а.с. 23).
Скасовуючи заочне рішення суду та передаючи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання автомобіля об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжяза підсудністю до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області, суд першої інстанції виходив з того, що позов пред'явлений за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача, що відноситься до територіальної юрисдикції Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
У пунктах 1, 2 та 36 Постанови №3 Пленуму «Про деякі питання визначення юрисдикції та визначення підсудності цивільних справ» від 01 березня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI) визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону №2453-VI).
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.
Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.
Відповідно до ч. 9 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Згідно із ч.9 ст. 187 ЦПК України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України передбачено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Згідно ч. 3 статті 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
З матеріалів справи вбачається, що згідно паспорту громадянина України Серії НОМЕР_4 , зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 (а.с. 10, 55-57).
При цьому, згідно довідки адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в Дніпропетровській області, відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак, на підставі рішення суду від 24 листопада 2011 року, був знятий з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою (а.с.23).
У зв'язку з чим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції врахував вимоги ч. 9 ст. 28 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про те, що даний спір підлягає розгляду за територіальною підсудністю Орджонікідзевським міським судом Дніпропетровської області, тобто за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, щосудом першої інстанції не було враховано, що відповідач ОСОБА_2 з 24 листопада 2011 року офіційно на теперішній час не зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але з 01 січня 2016 року і до теперішнього часу фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Актом складеного комісією у складі співвласників ОСББ ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 від 28 липня 2020 року, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відповідно до пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1 до цих Правил.
Відповідно до ч. 9 ст. 28 ЦПК України, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи) та згідно ч. 1 ст. 31 ЦПК України підлягає передачі на розгляд іншому суду.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно паспорту громадянина України Серії НОМЕР_4 , зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 (а.с. 10, 55-57).
Відповідно до довідки адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України в Дніпропетровській області, відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , однак, на підставі рішення суду від 24 листопада 2011 року, був знятий з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою (а.с.23).
Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо дотримання правил територіальної підсудності у цій справі, оскільки позов підлягає розгляду Орджонікідзевським міським судом Дніпропетровської області, за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача, що відноситься до територіальної юрисдикції Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про направлення справи до Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області чим порушив права позивача на доступ до правосуддя, оскільки враховуючи те, що позивач звернувся з позовом про визнання автомобіля об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ спільного майна подружжя, та останнє відоме місце реєстрації відповідача ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 , тому підсудність справи визначається за останнім відомим зареєстрованим місцем та підлягає передачі на розгляд Орджонікідзевському міському суду Дніпропетровської області.
При цьому, згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається "належний суд", тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Таким чином, на підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала жодним чином не порушує права апелянта та відповідає вимогам процесуального Закону.
На підставі викладеного, колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які б стали підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду відповідає вимогам процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 11 жовтня 2021 року.
Головуючий:
Судді: