Провадження № 22-ц/803/7531/21 Справа № 212/4033/21 Суддя у 1-й інстанції - Власенко М. Д. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
11 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 та відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2021 року, яке постановлено суддею Власенко М.Д. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 22 червня 2021 року,-
У травні 2021 року представник ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» праовнаступником якого є Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - АТ «Криворізький залізорудний комбінат») про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров'я.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач протягом тривалого часу працював в шкідливих умовах на підприємстві відповідача, внаслідок чого захворів на професійне захворювання. Висновком МСЕК від 25.04.2000 року йому первинно встановлено 30 % втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням та третю групу інвалідності. Після неодноразових переоглядів, 23.05.2006 року йому повторно встановлено 30% втрати професійної працездатності з яких 10% по ВСП, 20% по радикулопатії, з 01 травня 2006 року безстроково, група інвалідності не визначена. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що в наслідок професійного захворювання позивач відчуває стійкий біль та обмеження рухів в уражених відділах хребта, посилення болю при ході, фізичному навантаженні, тривалому положенні сидячи, іррадіацію болю в нижні кінцівки, періодичне оніміння в ногах. Позивача турбують судоми гомілкових м'язів, періодичне оніміння в пальцях кистей. Позивач відчуває загальну слабкість, його турбує задишка при незначному фізичному навантаженні, головний біль, підвищення артеріального тиску. В наслідок постійних больових відчуттів, які турбують навіть у нічний час, порушується сон позивача, що не дозволяє нормально відпочивати, призводить до зниження уваги в денний час доби до постійного відчуття втоми, перебування позивача в напруженому стані, стані роздратованості. Позивач змушений постійно проходити курси медикаментозного лікування. Порушено звичний для нього спосіб життя, професійне захворювання вимагає додаткових зусиль для організації життя, порушено нормальні життєві зв'язки внаслідок неможливості вести активне життя.
Вважає, що у зв'язку з отриманим професійним захворюванням йому причинено моральну шкоду, яка завдана з вини відповідача та підлягає відшкодуванню ним, а тому просив суд стягнути на його користь моральну шкоду з відповідача у розмірі 180 000 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 70 000 гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь держави судовий збір в розмірі 908 гривень.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 , який діє від імені позивача ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити його розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості.
Судом першої інстанції при визначенні суми відшкодування моральної шкоди, не враховано роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року.
Судом не взято до уваги, що внаслідок отриманого професійного захворювання, позивач постійно відчуває стійкий ниючий біль та обмеження рухів в уражених відділах хребта, посилення болю при ході, фізичному навантаженні, тривалому положенні сидячи, який іррадіює в нижні кінцівки, періодичне оніміння в ногах. У зв'язку з проходженням оглядів експертних комісій, призвело до істотної зміни звичного способу життя, суттєвого зниження життєвої активності, стало причиною нераціональної втрати життєвого часу та енергії, супроводжується больовими відчуттями та дискомфортом.
При цьому, наводить в апеляційній скарзі, як приклад, Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 275 000 гривень, за умови що позивачем втрачено 100 % професійної працездатності.
Також, посилається на постанову Верховного Суду від 14 листопада 2019 року справі № 522/3388/18, якою визнано розумним, виваженим та справедливим грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 233 000 грн., яке стягнуто з відповідача-роботодавця на користь позивача за умови втрати ним 75% професійної працездатності.
В апеляційній скарзі відповідач АТ «Криворізький залізорудний комбінат» ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ'єктивне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи.
Вважає, що судом залишено поза увагою роз'яснення викладені в п. 3 Пленуму ВС України у Постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». Зокрема, зазначає, що підприємство не порушувало технологію виробництва, а тому протиправних дій відносно позивача, які б знаходились в причинному зв'язку настанням шкоди не вчиняло, а тому не може нести відповідальність за ушкодження здоров'я позивача.
Крім того, скаржник зазаначає, що період роботи позивача у шкідливих умовах праці на інших підприємствах істотно перевищує час його роботи на підприємстві відповідача (1 рік 10 місяців), а тому відповідач не може нести відповідальність за шкоду завдану позивачу на інших підприємствах. Вказує, що позивач раніше вже звертався до суду з вимогами до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» про стягнення моральної шкоди. Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.03.2021 року на користь позивача стягнуто85 000 грн. та рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 22.03.2021 року з ПрАТ «Суха Балка» стягнуто на його користь 110 000,00 грн.,проте суд першої інстанції на ці обставини не звернув уваги та безпідставно не закрив провадження у справі.
Скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та судом не враховано відсутність вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, вважає, що акт розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) , виписки з актів ЛТЕК, яке надане позивачем як доказ спричинення моральної шкоди є лише документом, який підтверджує факт наявності професійного захворювання та відсоток втрати працездатності , проте не можуть бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу.
Також вказує, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» ( далі - Закон № 466) внесено зміни до п.п.164.2.14 а статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року).
Зокрема, чинним податковим законодавством передбачено, що у разі, якщо сума моральної шкоди, яка визначена рішенням суду, перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, на сьогодні це 24 000,00 грн., сума такого перевищення включається до оподатковуваного доходу платника податку, тобто відповідач зобов'язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємствах відповідача: на шахті «Октябрська» підземним прохідником 1 рік 10 місяців, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку, та не заперечується відповідачем..
Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 05.04.2000 року, складеного на підприємстві КДЗРК (шахта «Октябрська» дільниця № 2) встановлено, що професійне захворювання - попереково-крижова полірадикулопатія у ОСОБА_1 виникло в наслідок тривалої праці у шкідливих умовах - 1 рік 10 місяців - шахта «Октябрська», 12 років - Рудоуправління ім. Кірова, 4 роки 3 місяці - АТ «Суха Балка». Причиною професійного захворювання: хронічна попереково-крижова полірадикулопатія, вгетативно-сенсорна полінейропатія рук І ст., зазначена важка фізична праця та несприятливий мікроклімат (а.с.14-15).
Причиною виникнення професійного захворювання позивача є важка фізична праця та несприятливий мікроклімат.
Відповідно до висновку ЛТЕК від 25.04.2000 ОСОБА_1 первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 30% та третю групу інвалідності (а.с. 8).
При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 27.04.2001 року, позивачу встановлено 30 % втрати професійної працездатності, групу інвалідності не встановлено.
Висновками ЛТЕК від 28.05.2002 року, 23.04.2003 року, 22.04.2004 року позивачу підтверджено встановлення 30 % втрати професійної працездатності.
Висновком МСЕК від 23.05.2006 року позивачу встановлено 30% втрати професійної працездатності, без визначення групи інвалідності з 01 травня 2006 року безстроково (а.с.13)
Суд, частково задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і пов'язане з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених, вимогами ст. 173 КЗпП України, ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції від 1963 року, та Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, затверджених Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням та травмою на виробництві у 2000 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції станом на 2000 рік.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 6000 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 30 000,00 грн., а максимальний 1 200 000,00 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
В судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 30%, який згодом встановлено безстроково. Внаслідок професійних захворювань, позивач постійно відчуває стійкий ниючий біль та обмеження рухів в уражених відділах хребта, посилення болю при ході, фізичному навантаженні, тривалому положенні сидячи, який іррадіює в нижні кінцівки, періодичне оніміння в ногах. Позивача турбують судоми гомілкових м'язів, періодичне оніміння в пальцях кистей. Постійна задишка при незначному фізичному навантаженні призводить до головного болю, підвищеного артеріального тиску та до загальної слабкості організму. У зв'язку з виникненням професійних захворювань позивач в період з 2000 року по 2006 рік щорічно проходив огляди експертних комісій, що призвело до істотної зміни звичного способу життя, суттєвого зниження життєвої активності, стало причиною нераціональної втрати життєвого часу та енергії, супроводжується больовими відчуттями та дискомфортом.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач раніше вже звертався до суду з з аналогічнимим та рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22.03.2021 року з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» стягнуто на користь позивача 85 000 грн. та рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 22.03.2021 року з ПрАТ «Суха Балка» стягнуто на його користь 110 000,00 грн.,проте суд першої інстанції на ці обставини не звернув уваги та безпідставно не закрив провадження у справі, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.
Стягуючи з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 85 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб, та з ПрАТ «Суха Балка» -110 000 грн., суд першої інстанції враховував ступень втрати професійної працездатності у розмірі 30%, який встановлений безстроково висновком МСЕК 23.05.2006 року, та стаж роботи позивача на підприємстві відповідача.
Колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що Акт про хронічне захворювання (отруєння) та висновко ЛТЕК, є лише документом, який підтверджує виникнення професійного захворювання, проте він не може бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу, оскільки факт заподіяння моральної шкоди позивачу у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров'я, моральної шкоди, оскільки у зв'язку з професійним захворюванням у позивача порушуються нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, так як змушений залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя.
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги представника позивача, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, визначено без урахування роз'яснень викладених в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивача, характер отриманого нею професійного захворювання, тривалість роботи на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати професійної працездатності в розмірі 30%, відчуття позивачем постійного болю та обмеження рухів в уражених відділах хребта, посилення болю при ході, фізичному навантаженні, тривалому положенні сидячи, іррадіацію болю в нижні кінцівки, періодичне оніміння в ногах, судоми гомілкових м'язів, періодичне оніміння в пальцях кистей, загальна слабкість, задишка при незначному фізичному навантаженні, головний біль, підвищення артеріального тиску. Самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни в її житті є незворотними, що завдає позивачу душевного болю та страждань, вважає що визначений судом першої інстанції розмір компенсації моральної шкоди слід змінити та збільшити з 70 000 грн. до 100 000 грн., що відповідно положення п.п.1,3 ч.1 ст.376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду.
Посилання представника позивача, як приклад, на судові рішення у цивільних справах, які виникли з подібних правовідносин, а саме на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі № 210/5258/16-ц, якою стягнуто більшісуми компенсації моральної шкоди, колегією суддів не приймаються, з огляду на наступні обставини.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.
Отже, з урахуванням того, що позивачу ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 30%, що безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача. Самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни в її житті є незворотними, що завдає позивачу душевного болю та страждань, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди слід змінити та збільшити з 70 000 грн. до 100 000 грн., що відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи з аналогічними правовідносинами, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров'я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.
Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави та збільшує цей розмірі з 908 грн. до 1000 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Крім того, з відповідача Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 1500 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (1000 грн. х 150%).
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2021 року змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 з 70 000 грн. до 100 000 (сто тисяч) гривень.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 червня 2021 року змінити, збільшивши розмір стягнутого з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави судового збору з 908 грн. до 1000 (одна тисяча) гривень.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» за подання апеляційної скарги позивача на користь держави судовий збір у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 11 жовтня 2021 року.
Головуючий:
Судді: