Справа № 396/538/21
Провадження № 2/396/340/21
Іменем України
12.10.2021 року м. Новоукраїнка
Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді Русіної А.А.,
з участю секретаря судового засідання Пасічник І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Новоукраїнка в порядку загального позовного провадження цивільну справу №396/538/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -
Позивач, звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Свої вимоги позивач мотивує тим, що він є власником будинку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва на право власності від 2 березня 2010 року, виданого на підставі рішення виконкому Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 28 січня 2010 року №11 сільським головою В.Неділько та зареєстрованого за № 879\3 2 березня 2010 року в міжміському бюро технічної інвентарізації.
Відповідно до копії домової книги 56 для прописки громадян по АДРЕСА_2 , порядковий номер 29 посвідчених секретарем Л. Біляк Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області ОСОБА_2 зареєстрована в будинку 02.12.2017 року, який належить позивачу на праві власності за адресою АДРЕСА_3 . На неодноразове прохання позивача, відповідачка знятися добровільно з місця реєстрації - відмовляється.
Відповідно до довідки виконкому Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 18.03.2021 року за № 790, виданою секретарем Рівнянської сільської ради Калич В.В., відповідач по справі - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 не проживає з травня 2019 року, а її прописка в будинку не дозволяє позивачу, як власнику будинку розпоряджатися на власний розсуд, оформити нотаріально договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_3 та значно обмежує його законні права, тому позивач просить визнати відповідачку такою, що втратила право користування спірним житлом.
Ухвалою від 25.05.2021 року відкрито провадження в справі в порядку загального позовного проваження та призначено справу до підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 29.06.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засіданні позивач не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явилася по невідомим суду причинам, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчить Трекінг- відстеження Укрпошти, з якого вбачається, відповідач отримала поштове відправлення 23.07.2021 року.
Відповідач відзиву на позов не подала.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 є власником житлового будинку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до свідоцтва про право власності від 2 березня 2010 року, виданого на підставі рішення виконкому Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 28 січня 2010 року №11 (а.с.7) та зареєстрованого за № 879/3 від 2 березня 2010 року в міжміському бюро технічної інвентарізації (а.с.7 зворотня сторона).
Згідно довідки виконкому Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 23.03.2021 року, вбачається, що згідно запису адресної картки за адресою АДРЕСА_3 , зареєстровані : ОСОБА_1 , 1990 р.н., ОСОБА_2 , 1992 р.н., ОСОБА_3 , 2013 р.н., ОСОБА_4 , 2009 р.н. (а.с.17).
Відповідно до копії домової книги 56 для прописки громадян по вул. Святкова (Дімітрова), посвідченої секретарем Л. Біляк Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, ОСОБА_2 зареєстрована в будинку по АДРЕСА_3 з 02.12.2017 року (а.с.19-21).
Відповідно до довідки виконкому Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 18.03.2021 року за № 790, виданою секретарем Рівнянської сільської ради Калич В.В., гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 не проживає з травня 2019 року (а.с.18).
Відмовляючи позивачу у задоволенні його позовних вимог суд виходить із того, що згідно рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 25.09.2019 року, шлюб який було зареєстровано 08.08.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було розірвано (а.с.8-9).
Таким чином судом встановлено, що на час видання свідоцтва про права власності на житловий будинок (02.03.2010 року), позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі ( з 08.08.2009 року).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
У відповідності до приписів ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.
За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 69 СК України передбачено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно із ст. 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Таким чином позивач та відповідач мають право при поділі майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, отримати рівні частини вказаного майна.
Як зазначалось вище за загальним правилом застосування презумпції згідно зі ст. 60 СК України майно, одержане одним із подружжя що укладений під час перебування набувача в шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують. Зокрема, за ч. 3 ст. 61 СК України довести, що хоча майно придбавалося в період шлюбу, в тому числі з використанням коштів сімейного бюджету, проте справжньою метою укладення договору були не інтереси сім'ї, а власні, особисті інтереси одного з подружжя, не пов'язані із сімейними.
Такого ж висновку дотримується і Верховний Суд в своїй постанові від 26 квітня 2018 року по справі №363/1485/15-ц.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Права власника жилого будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Частина 1 статті 68 СК України передбачає, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.
Відповідно до положень ч. 3 ст.12 та ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, матеріалами справи встановлено, що сторони з 08.08.2009 року по 25.09.2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у шлюбі, а саме, 02.03.2010 року було оформлене право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яке було зареєстровано за позивачем.
У спірному приміщенні на даний час зареєстровані у тому числі позивач, їхні доньки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та колишня дружина - відповідачка по справі.
На переконання суду, предметом доказування у даній справі є не лише відсутність відповідача ОСОБА_2 за місцем реєстрації протягом тривалого часу, а й обставини, які мають значення для встановлення правового статусу спірного житлового приміщення.
На підтвердження того, що будинок є його особистою приватною власністю, позивач надав суду копію свідоцтва про право власності на житловий будинок від 2 березня 2010 року, виданого на підставі рішення виконкому Рівнянської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 28 січня 2010 року №11 та реєстраційний напис міжміському бюро технічної інвентарізації зареєстрованого за № 879/3 від 2 березня 2010 року (а.с.7).
Проте, належних доказів того, що спірний будинок був побудований та зареєстрований на особисті кошти позивача, позивачем суду надано не було, що не узгоджується з приписами п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, за якими особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Саме на позивача у даному випадку процесуальний закон покладає обов'язок довести факт набуття права приватної власності на житловий будинок за його особисті кошти.
Застосовуючи ст. 57 СК України та визнаючи право особистої приватної власності дружини, чоловіка майно, суд повинен установити факт набуття майна під час шлюбу за кошти, які були особистою власністю одного з подружжя або кошти третьої особи.
У той же час, позовних вимог щодо визнання будинку по АДРЕСА_3 особистою приватною власністю позивачем не заявлялися, віднесення майна до особистої власності одного з подружжя не є предметом даного спору, а відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Є хибними твердження позивача про те, що він є власником спірного будинку, оскільки саме на нього зареєстроване право власності, оскільки факт реєстрації нерухомого майна у період шлюбу, на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім'я якої зареєстроване (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18).
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до п.19 постанови пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
За таких обставин, суд вважає, що сімейним законодавством визнається презумпція режиму майна, набутого за час шлюбу як спільна сумісна власність подружжя, де частки подружжя є рівними, а сама належність певного виду майна комусь одному із подружжя підлягає доказуванню у порядку визначеному чинним законодавством.
Таким чином, оскільки майно було придбане в період шлюбу та за загальною презумпцією режиму майна, набутого за час шлюбу як спільна сумісна власність подружжя, де частки подружжя є рівними, є спільним сумісним майном, відповідачка, як співвласниця, не може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням незалежно від періоду відсутності.
Позивачем доказів набуття права власності на вказаний житловий будинок (його будівництво, реєстрація) за свої особисті кошти, суду не подано, а тому і належності тільки позивачу цього майна, як того вимагають норми чинного законодавства, суду не надано, із позовом до суду про визнання права власності на вказане майно не звертався.
Таким чином суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України залишити за позивачем.
Керуючись ст..7, 10, 12, 13, 18, 76-82, 133, 141, 244, 245, 259, 263-268 ЦПК України, ст.ст..321, 391 ЦК України, ст.ст. 57,68 СК України, ст.72 ЖК України суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням- відмовити за необгрунтованістю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Кропивницького апеляційного суду через Новоукраїнський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: А. А. Русіна