21 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 454/30/16-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Васьковського О.В.,
за участю секретаря судового Сотник А.С.
учасники справи:
позивач - Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича - не з'явився,
відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
на рішення Господарського суду м. Києва
від 26.02.2021
у складі судді: Бойка Р.В.
та постанову Північного апеляційного господарського суду
від 28.04.2021
у складі колегії суддів: Агрикової О.В., (головуючий), Чорногуза М.Г.,
Мальченко А.О.,
у справі за позовом
Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича
до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України
про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. В грудні 2015 року Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі - позивач, ФГ Бурки В.В., скаржник) звернулося до Сокальського районного суду Львівської області з позовом до Львівського апеляційного адміністративного суду та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн. (а. с. 1-2).
1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Львівським апеляційний адміністративним судом шляхом постановлення ухвали від 23.08.2013 у справі № 876/11136/13 порушено гарантовані позивачу статтями 8, 40, 55 Конституції України права, чим в свою чергу було завдано моральної шкоди у заявленому до стягненню розмірі.
2. Постановою Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 454/30/16-ц касаційну скаргу ФГ Бурки В.В. задоволено частково;
заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 30.10.2017 та постанову Апеляційного суду Львівської області від 21.12.2017 скасовано;
провадження у справі за позовом ФГ Бурки В.В. до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди закрито;
роз'яснено ФГ Бурки В.В., що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
3. Ухвалою Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 454/30/16-ц за наслідками розгляду заяви ФГ Бурки В.В. про направлення справи № 454/30/16-ц для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією, постановлено справу №454/30/16-ц передати для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Розгляд справи місцевим судом та прийняте ним рішення
4. Рішенням 26.02.2021 Господарський суд міста Києва у задоволенні позову ФГ Бурки В.В. до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн. відмовив (а. с. 160 - 162).
4.1. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, місцевий суд зазначив, що ФГ Бурки В.В. не надано суду доказів завдання моральної шкоди діями суду, не мотивовано та не доведено як саме спірні дії суду негативно вплинули на ділову репутацію та діяльність фермерського господарства, не доведено причинного зв'язку між такими неправомірними діями та завданою позивачу моральною шкодою.
Крім того, позивачем також не надано доказів розумності та справедливості визначеного ним розміру відшкодування моральної шкоди.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняте ним рішення
5. Постановою 28.01.2021 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ФГ Бурки В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 залишив без задоволення;
рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови;
в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 залишив без змін (а. с. 288 - 294).
5.1. Апеляційний суд зазначив, що в якості доказів порушення органом державної влади прав, гарантованих статей 8, 40, 55 Конституції України, позивач надав ухвалу колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 10.03.2015 у справі №К/800/46031/13 в якій зазначено: "Касаційну скаргу фермерського господарства "Бурка В.В." задовольнити. Скасувати увалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2013, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду…".
Разом з тим, з урахуванням положень статей 15, 16, 1166, 1173, 1176 ЦК України, статей 19, 56 Конституції України, апеляційний суд звернув увагу, що в матеріалах справи відсутні докази встановлення в діях судді Львівського апеляційного адміністративного суду складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому суд зауважив, що сам факт скасування Вищим адміністративним судом України ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.08.2013 не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії судді заподіяли позивачу моральної шкоди.
5.2. З урахуванням положень частини першої статті 49 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", апеляційний суд дійшов висновку, що в цьому випадку не можна використовувати скасування судового рішення, як встановлений факт незаконності дій судді Львівського апеляційного адміністративного суду, оскільки відповідно до абзацу другого частини першої статті 49 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Апеляційний суд звернув увагу на те, що оскарження у будь який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
5.3. Щодо клопотання позивача про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України апеляційний суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями щодо звернення до Конституційного Суду України.
6. Фермерське господарство Бурки В.В. 06.05.2021, через Північний апеляційний господарський суд, звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021.
7. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №454/30/16-ц визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., судді - Білоус В.В., Васьковський О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2021.
8. Ухвалою 29.06.2021 Верховний Суд залишив касаційну скаргу ФГ Бурки В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 без руху;
надав ФГ Бурки В.В. строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
9. Ухвалою 26.07.2021 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі №454/30/16-ц Господарського суду міста Києва за касаційною скаргою Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021;
розгляд касаційної скарги ФГ Бурки В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 призначив на 21.09.2021 о 15:30.
10. Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
11. Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання (21.09.2021) від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов'язаних з рухом касаційної скарги (в т. ч. про перерву чи відкладення розгляду справи), що унеможливило б розгляд справи у судовому засіданні 21.09.2021.
З урахуванням положень Закону України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (зі змінами), Верховний Суд дійшов висновку за можливе розглянути справу №454/30/16-ц у визначену дату та час.
Доводи скаржника (ФГ Бурки В.В.)
12. Скаржник доводив, що на підставі статті 56 Конституції України фермерське господарство має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Львівського апеляційного адміністративного суду. При цьому, відповідно до положень статей 22, 64 Конституції України права, гарантовані статтею 56 Конституції України, не можуть бути скасовані та обмежені.
12.1. Скаржник зауважив, що на підставі частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод. При цьому, скаржник зазначив про те, що не володіє доказами, які підтверджують моральну шкоду, на підтвердження приниженні честі, гідності, ділової репутації, моральних переживань у зв'язку з незаконними діями Львівського апеляційного адміністративного суду.
12.2. Скаржник аргументував, що на підставі частини першої статті 1167 ЦК України суддя зобов'язаний був захистити права гарантовані статтею 56 Конституції України і задовольнити позов тому, оскільки ухвалою колегії суддів Вищого адміністративного суду України від 10.03.2015 у справі № К/800/46031/13 встановлено вину та незаконність дій суддів Львівського апеляційного адміністративного суду або на підставі статті 40 Конституції України вказати в рішенні докази, що шкода фермерському господарству завдано не з вини відповідача, що права не порушувались і не порушуються. Разом з тим, на думку скаржника зазначено не було зроблено в результаті чого було порушено права гарантовані статтями 40, 56 Конституції України.
12.3. У зв'язку з неоднозначним застосуванням судами у цій справі вимог статей 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України, скаржник, керуючись статтею 147, пунктом 1 статті 150 Конституції України, статтями 17, 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Рішенням Європейського суду з прав людини від 7.10.2010 у справі "Богатова проти України", просив Верховний Суд вирішити питання про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
13. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
14. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника, зазначених в пунктах 12 - 12.3. описової частини цієї постанови.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Щодо застосування норм матеріального та процесуального права та мотивів прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги
15. Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
17. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
17.1. Підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
17.2. Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
17.3. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
17.4. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
18. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
18.1. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.
Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
19. Норми частини першої статті 1176 ЦК України можна розглядати як спеціальні відносно загальних правил статті 1173 ЦК України, оскільки вони містять спеціальний склад і розраховані на випадки завдання шкоди саме фізичній особі певними незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та їх посадових осіб до яких відносяться: а) органи дізнання; б) попереднього (досудового) слідства; в) прокуратура тощо.
Отже, положення передбачені частиною першою статті 1176 ЦК України (шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду) не застосовуються до інших незаконних дій або бездіяльності чи незаконного рішення органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, тобто шкода, завдана юридичній особі, відшкодовується згідно з частиною шостою статті 1176 ЦК України на загальних підставах.
20. Для відшкодування шкоди за правилами частини шостої статті 1176 ЦК України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
20.1. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.
20.2. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
20.3. У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.
20.4. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Щодо суті касаційної скарги
21. Як вбачається зі змісту позовної заяви, скаржник, обґрунтовуючи власні доводи на підтвердження завданої йому моральної шкоди, також здійснив посилання на положення статей 8, 22, 40, 55, 56, 64, 124 Конституції України.
21.1. Зі змісту апеляційної скарги позивача вбачається, що ним було визначено як правову підставу для звернення положення статей 16, 23, 1167, 1176 ЦК України.
22. Верховний Суд, надаючи оцінку оскаржуваним рішенням на предмет їх відповідності нормам матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування прийнятих судами попередніх інстанцій рішень з огляду на таке.
23. Системний аналіз положень статті 56 Конституції України та статей 1167, 1176 ЦК України дає підстави для висновку про те, що положення статті 56 Конституції є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Водночас, положення Глави 82 "Відшкодування шкоди" ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави та порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
23.1 При цьому, Верховний Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на положення статті 1176 ЦК України, оскільки судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин завдання шкоди фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду
23.2. Також зі змісту судових рішень, які були додані скаржником до позовної заяви та на які посилається скаржник, не вбачається встановлення Вищим адміністративним судом України порушення положень статей 8, 22, 40, 55, 56, 64, 124 Конституції України, статей 16, 23, 1167, 1176 ЦК України, посилання на зазначені положення законодавства в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.03.2015 у справі №К/800/46031/13 відсутні.
23.3. При цьому, зі змісту зазначеного рішення вбачається, що касаційний суд скасував ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене рішення не є належним та допустимим доказом на підтвердження зазначених скаржником обставин в розумінні положень статей 76-77 ГПК України. Водночас, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, інших доказів, які б підтверджували завдання прийнятим судовим рішенням моральної шкоди та її розмір, а також на підтвердження власних доводів та заперечень щодо застосування положень статей 1167, 1173, 1176 ЦК України, скаржником не надано.
Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність наявності підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки скаржником не доведено наявність такої шкоди, протиправної поведінки в діях суду та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяною моральною шкодою.
23.4. Зазначене також спростовує доводи скаржника про необхідність направлення до Конституційного Суду України відповідного звернення з метою тлумачення положень статті 56 Конституції України, оскільки в цьому випадку скаржник здійснив посилання також на норми спеціального законодавства. Разом з тим, судами не встановлено підстав для застосування положень статей 1167, 1173, 1176 ЦК України щодо відшкодування моральної шкоди позивачу.
24. Верховний Суд звертає увагу, що положеннями статті 13, 74 ГПК України саме на сторони справи покладено обов'язок надати докази на підтвердження їх доводів та заперечень, а суд не наділений повноваженнями збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
При цьому, саме по собі посилання на норми права та судову практику, їх довільне тлумачення кожною із сторін не може вважатись безумовною підставою для прийняття судового рішення на користь сторони без надання суду належних та допустимих доказів, які підтверджують обставини та доводи кожної із сторін справи.
25. Доводи скаржника щодо необхідності застосування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 11.09.2013 у справі №6-48цс13, у рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.07.2014 у справі №6-19535св14, від 25.02.2015 у справі №6-25499св14, Верховний Суд вважає необґрунтованими з огляду на нерелевантність зазначеної практики (у зазначених справах судами не було встановлено наявність підстав для стягнення моральної шкоди, завданої судовим рішенням) обставинам, встановленим судами попередніх інстанцій у цій справі.
26. У справі "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6.09.2005; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99; від 27.09.2001, пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Ruiz Torija v. Spain", заява серія A №303-A; від 9.12.1994; пункт 29).
26.1. У іншому рішенні, зокрема, у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд у вищій інстанції (рішення у справі "Hirvisaari v. Finland", заява №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
Аналізуючи оскаржувані рішення крізь призму зазначеної практики Європейського суду з прав людини, Верховний Суд зазначає про дотримання судами попередніх інстанцій вимог щодо виконання судом свого обов'язку обґрунтовувати рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
27. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
28. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).
29. Враховуючи зазначене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ФГ Бурки В.В. та необхідність залишення оскаржуваних скаржником рішень у справі №454/30/16-ц без змін, як таких, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 у справі №454/30/16-ц залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді В.В. Білоус
О.В. Васьковський