ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.09.2021Справа № 910/5932/21
За позовом Акціонерного товариства «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ДНІПРОГАЗ»
до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
про визнання зобов'язань припиненими,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Федорова С.М.
Представники учасників справи:
від позивача: Дмитренко А.А.;
від відповідача: Мицько Р.М.;
від третьої особи: не з'явився;
Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати з 15.12.2016 припиненими зобов'язання пункту 6.1. статті 6 договору на купівлю-продаж природного газу №13-118-ВТВ від 04.01.2013 з підстав неможливості його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.16, 509, 598, 607, 629 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що в зв'язку з встановленням НКРЕКП економічно необґрунтованого тарифу на транспортування природнього газу розподільними трубопроводами, які не покривали витрат на природній газ для потреб ВТВ, без компенсації даних витрат, понесених позивачем за минулі періоди, а саме 2014-2015 роки, останній не може виконати зобов'язання за договором на купівлю-продаж природного газу №13-118-ВТВ від 04.01.2013.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
05.05.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 відкрито провадження в справі №910/5932/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - третя особа), підготовче засідання призначено на 09.06.2021.
04.06.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає про відсутність правових підстав для визнання зобов'язань припиненими.
08.06.2021 від третьої особи надійшли пояснення, в яких остання просить розглядати справу без участі її представника.
У підготовче засідання 09.06.2021 з'явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи в засідання не з'явився, повідомлений належним чином. Представник позивача в засіданні заявила клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з поясненнями третьої особи та надання відповіді на відзив. Суд із урахуванням думки представника відповідача протокольно задовольнив клопотання представника позивача. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 13.07.2021.
16.06.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
У підготовче засідання 13.07.2021 з'явились представники позивача та відповідача, представник третьої особи в засідання не з'явився, повідомлений належним чином. Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 31.08.2021.
Засідання призначене на 31.08.2021 не відбулося, в зв'язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2021 судове засідання призначено на 29.09.2021.
Представник позивача в судовому засіданні 29.09.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, позов просив задовольнити, представник відповідача заперечував проти позову в повному обсязі. Представник третьої особи в засідання не з'явився, про день та час розгляду був повідомлений належним чином.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд дійшов висновку, що неявка представника третьої особи в судове засідання, із урахуванням пояснень від 08.06.2021, не перешкоджає розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 29.09.2021 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
04.01.2013 між відповідачем (продавець) та позивачем (покупець) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 13-118-ВТВ (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах Договору.
Відповідно п. 1.2. договору газ, що продається, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат покупця.
Згідно з п.5.1. договору ціна (граничний рівень ціни) на газ встановлюється НКРЕ.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2016 у справі №910/29184/15, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 29.06.2016, внесено зміни до договору та викладено в новій редакції пункт 6.1 статті 6 "Порядок та умови проведення розрахунків", а саме: "Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеним між продавцем і покупцем. У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється покупцем на підставі акту приймання передачі до 20 числа місяця наступного за місяцем поставки газу. У будь-якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється покупцем на пізніше 31.12.2017."
Згідно з п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з договором і чинним законодавством.
Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Додатковими угодами до договору №№1-19 сторонами неодноразово вносились зміни, зокрема, щодо ціни на газ, строку дії договору тощо.
Додатковою угодою №10 від 22.12.2014 до пункту 11 договору були внесені зміни, згідно яких договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на правовідносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 у справі №826/15132/15, яка набрала законної сили, адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Вінницягаз", Публічного акціонерного товариства "Волиньгаз", Публічного акціонерного товариства "Гадячгаз", Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз", Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровськгаз", Публічного акціонерного товариства "Житомиргаз", Публічного акціонерного товариства "Закарпатгаз", Публічного акціонерного товариства "Запоріжгаз", Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківськгаз", Публічного акціонерного товариства "Київоблгаз", Публічного акціонерного товариства "Кіровоградгаз", Публічного акціонерного товариства "Кременчукгаз", Публічного акціонерного товариства "Криворіжгаз", Публічного акціонерного товариства "Львівгаз", Публічного акціонерного товариства "Луганськгаз", Публічного акціонерного товариства "Мелітопольгаз", Публічного акціонерного товариства "Миколаївгаз", Публічного акціонерного товариства "Одесагаз", Публічного акціонерного товариства "Полтавагаз", Публічного акціонерного товариства "Рівнегаз", Публічного акціонерного товариства "Сумигаз", Публічного акціонерного товариства "Тисменицягаз", Публічного акціонерного товариства "Уманьгаз", Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз", Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз", Публічного акціонерного товариства "Хмельницькгаз", Публічного акціонерного товариства "Черкасигаз", Публічного акціонерного товариства "Чернівцігаз", Публічного акціонерного товариства "Чернігівгаз" задоволено повністю. Скасовано додаток до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 № 122 "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік" в частині встановлення, зокрема, для Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" розміру нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на 2015 рік. Зобов'язано Міністерство енергетики та вугільної промисловості України затвердити на 2015 рік розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах, зокрема, Публічному акціонерному товариству "Дніпрогаз" на підставі Методики визначення питомих втрат та виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 № 264 та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об'єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003 № 595.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2019 у справі №826/7112/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.08.2019 та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.05.2020, визнано бездіяльність НКРЕКП з перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз» до економічно обґрунтованого, - протиправною; зобов'язано НКРЕКП встановити для ПАТ «Дніпрогаз» економічно обґрунтований тариф на послуги розподілу природного газу, зокрема, включивши до структури такого тарифу «Компенсації недоотриманої тарифної виручки в попередніх періодах», що включає компенсацію різниці в цінах на виробничо-технологічні витрати за 2014-2015 роки та компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв'язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у загальному розмірі 127 086, 20 тис. грн без податку на додану вартість.
Так, судом під час розгляду справи №826/7112/18 встановлено:
«ПАТ «Дніпрогаз» здійснює діяльність з розподілу природного газу на підставі відповідної ліцензії, виданої згідно з постановою НКРЕКП.
Постановою НКРЕКП від 30.12.2013 №1803 установлено для ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.01.2014.
Постановою НКРЕКП від 30.04.2014 №582 установлено для ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.05.2014.
При розрахунку тарифу для ПАТ «Дніпрогаз» на транспортування природного газу у 2014 році не враховано вартості природного газу для ВТВ та НВ у загальній сумі 91 659 тис. грн.
До 31.03.2015 тариф для ПАТ «Дніпрогаз» на транспортування природного газу визначався постановою НКРЕКП від 30.04.2014 №582. Компенсація різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року та компенсація недоотриманої тарифної виручки у зв'язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2014 році у структурі тарифу не передбачена.
Постановою НКРЕКП від 03.03.2015 №507 встановлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.04.2015 по 30.06.2015, передбачено компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року в сумі 3 304, 50 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 3, 3 тис. куб. м.).
Постановою НКРЕКП від 30.06.2015 №1892 встановлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.07.2015 по 30.09.2015, передбачено компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року в сумі 3 304, 5 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 4, 19 тис. куб. м.).
Постановою НКРЕКП від 24.09.2015 №2387 встановлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.10.2015 по 31.12.2015, передбачено компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року в сумі 3 304, 50 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 4, 19 тис. куб. м.), компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв'язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2014 році у сумі 58 492, 30 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 74, 1 тис. куб. м.).
Постановою НКРЕКП від 29.12.2015 №3163 установлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.01.2016 по 31.03.2016, передбачено компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року в сумі 3 304, 5 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 4, 19 тис. куб. м.), компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв'язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у сумі 50 072, 50 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 63, 43 тис. куб. м.).
Постановою НКРЕКП від 24.03.2016 №424 установлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.04.2016 по 31.09.2016, передбачено компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року в сумі 3 304, 50 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 4, 19 тис. куб. м.), компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв'язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у сумі 30 780, 40 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 38,95 тис. куб. м.).
Постановою НКРЕКП від 27.09.2016 №1614 внесені зміни у постанову НКРЕКП від 24.03.2016 №424, установлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.10.2016 по 31.12.2016, передбачено компенсацію різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року в сумі 3 304, 50 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 4, 49 тис. куб. м.), компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв'язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у сумі 30 780, 40 тис. грн без ПДВ (обсяг газу 41, 83 тис. куб. м.).
Постановою НКРЕКП від 15.12.2016 №2282 внесено зміни у постанову НКРЕКП від 24.03.2016 №424 та установлено ПАТ «Дніпрогаз» тариф на транспортування природного газу з 01.01.2017, який не передбачає для позивача компенсації витрат, що виникли внаслідок неврахованих у попередніх постановах НКРЕКП сум компенсації різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року та компенсації недоотриманої тарифної виручки у зв'язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2014 році, в розмірі 127086, 20 тис. грн.»
Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суд зазначив: «що відповідач (НКРЕКП), у порушення норм чинного законодавства, якими встановлено обов'язок відповідача щодо необхідності формування тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами з огляду на його економічну обґрунтованість, допустив бездіяльність, не розглянувши належним чином заяву позивача (ПАТ «Дніпрогаз») про перегляд тарифу та не переглянувши встановлені тарифи. Внаслідок не усунення відповідачем існуючої невідповідності тарифів фактичним витратам ПАТ «Дніпрогаз», для позивача залишається чинним економічно необґрунтований тариф, який не покриває витрат на придбання природного газу для потреб ВТВ та не містить компенсації недоотриманої тарифної виручки у зв'язку зі зменшенням обсягів розподілу природного газу. Крім того вказував, що обраний спосіб захисту порушених прав позивача є правильним, та не свідчить про втручання суду у дискреційні повноваження НКРЕКП.»
Також у березні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" 100 931 333, 53 грн заборгованості, 3 437 195, 64 грн пені, 340 124, 85 грн 3% річних та 616 700, 00 грн понесених витрат по сплаті судового збору.
Позовні вимоги були обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №13-118-ВТВ від 04.01.2013, укладеного між сторонами, в частині своєчасної та повної оплати за отриманий газ у червні, липні, серпні, вересні, листопаді та грудні 2015 року.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2018 у справі №904/1224/18 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.02.2019 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2018 у справі №904/1224/18 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено та стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 100 931 333, 53 грн заборгованості, 3 437 195, 64 грн пені, 340 124, 85 грн 3% річних, 616 700, 00 грн судового збору за подання позову до Господарського суду Дніпропетровської області, 925 050, 00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.05.2019 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.02.2019 у справі №904/1224/18 залишено без змін.
Так у рамках справи №904/1224/18 судом було встановлено, що ПАТ «Дніпрогаз» (з 24.06.2019 змінено найменування на Акціонерного товариства «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ДНІПРОГАЗ») має відповідати за зобов'язаннями по договору №13-118-ВТВ від 04.01.2013.
Згідно ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 Цивільного кодексу України).
Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» Цивільного кодексу України. Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України), переданням відступного (стаття 600 Цивільного кодексу України), зарахуванням (стаття 601 Цивільного кодексу України), за домовленістю сторін (стаття 604 Цивільного кодексу України), прощенням боргу (стаття 605 Цивільного кодексу України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 Цивільного кодексу України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 Цивільного кодексу України).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що в зв'язку з встановленням НКРЕКП економічно необґрунтованого тарифу на транспортування природнього газу розподільними трубопроводами, які не покривали витрат на природній газ для потреб ВТВ, без компенсації даних витрат, понесених позивачем за минулі періоди, а саме 2014-2015 роки, він не може виконати зобов'язання за договором на купівлю-продаж природного газу №13-118-ВТВ від 04.01.2013, а тому просить суд визнати припиненими зобов'язання пункту 6.1. статті 6 вказаного договору, неможливістю його виконання (ст.607 Цивільного кодексу України), у зв'язку з обставиною за яку жодна із сторін не відповідає, а саме з 15.12.2016.
Відповідно до положень ст. 607 Цивільного кодексу України, на яку позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
При цьому, обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути як юридичними (заборона певної діяльності), так і фактичними (загибель індивідуально визначеної речі, яка мала б бути об'єктом виконання). Головна умова полягає в тому, що за такі обставини не буде відповідати жодна із сторін зобов'язання.
Відповідно до ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Разом з тим обставини, на які посилається позивач відносяться до звичайних ризиків підприємницької діяльності, могли та мали бути передбачені при укладенні договору та не є підставою для припинення зобов'язання на підставі ст.607 Цивільного кодексу України.
Позивачем, у порядку передбаченому ГПК України доказів, які можуть слугувати підставою для припинення зобов'язання пункту 6.1. статті 6 договору на купівлю-продаж природного газу №13-118-ВТВ від 04.01.2013 в порядку ст. 607 Цивільного кодексу України, суду не надано.
Окрім того, як вже зазначено судом вище, в межах справи №826/7112/18 було відновлено порушене право позивача та визнано протиправною бездіяльність НКРЕКП з перегляду тарифу на послуги розподілу природного газу для ПАТ «Дніпрогаз» до економічно обґрунтованого, зобов'язано НКРЕКП встановити для ПАТ «Дніпрогаз» економічно обґрунтований тариф на послуги розподілу природного газу, зокрема, включивши до структури такого тарифу «Компенсації недоотриманої тарифної виручки в попередніх періодах», що включає компенсацію різниці в цінах на виробничо-технологічні витрати за 2014-2015 роки і стягнуто на користь ПАТ «Дніпрогаз» компенсацію недоотриманої тарифної виручки у зв'язку із зменшенням обсягів розподілу природного газу у 2015 році у загальному розмірі 127 086, 20 тис. грн без податку на додану вартість.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене вище, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Акціонерного товариства «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ДНІПРОГАЗ».
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 11.10.2021.
Суддя Я.А.Карабань