ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.10.2021Справа № 910/11946/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ПК ІНДУСТРІЯ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД КИЇВКОМБІКОРМ»
про стягнення 17 396, 61 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ПК ІНДУСТРІЯ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД КИЇВКОМБІКОРМ» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмрі 17 396, 61 грн, з яких: 14 541, 12 грн інфляційні втрати та 2 855, 49 грн 3% річних.
Позовні вимоги з посиланням на ст. 11, 526, 625, 627, 629, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193, 216 - 218, 230, 231, 236, 343 Господарського кодексу України мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки запасних частин для обладнання № 34/2020 ЗЗК від 20.07.2020, в частині своєчасної оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/11946/21, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - ЄДР), а саме: 04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 98.
Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 30.07.2021 був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до п. 99 постанови КМУ від 5 березня 2009 року N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку» рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка"), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Відповідно до розділу «Строк зберігання поштових відправлень, поштових переказів» постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року N 270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку», у разі невручення рекомендованого листа з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.
Із залученого до матеріалів справи листа, в якому відповідачу направлялась копія ухвали, вбачається, що даний лист, направлений за офіційною адресою місцезнаходження відповідача згідно ЄДР, був повернутий суду поштою.
Інших адрес відповідач суду не повідомляв та в ЄДР інші адреси відсутні, тому суд позбавлений можливості направити ухвалу на інші адреси.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого відповідача щодо його належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.
Тому відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач, натомість проявив процесуальну бездіяльність.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/11946/21 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
20.07.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки запасних частин для обладнання № 34/2020 ЗЗК (далі - договір).
У грудні 2020 року позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості станом на 30.11.2020 за неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки запасних частин для обладнання № 34/2020 ЗЗК від 20.07.2020, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 у справі № 910/19237/20, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК Індустрія" 181 211, 65 грн заборгованості, з яких: 177 330, 72 грн основного боргу, 2 659, 96 грн інфляційних втрат за період з вересня 2020 по жовтень 2020, 1 220, 97 грн 3 % річних за період з 08.09.2020 по 30.11.2020, 2 718, 18 грн судового збору та 8 000, 00 грн витрат на правову допомогу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 у справі № 910/19237/20 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 у справі № 910/19237/20 повернуто без розгляду.
01.06.2021 на виконання рішення суду від 15.03.2021 Господарським судом міста Києва, яке набрало законної сили 24.05.2021 та видано наказ № 910/19237/20.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що вказане рішення суду виконано відповідачем лише 15.06.2021, що підтверджується платіжним доручення № 6778625994 від 15.06.2021. Отже, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору та судового рішення, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2020 року по травень 2021 року в розмірі 14 541, 12 грн та 3% річних за період з 01.12.2020 по 14.06.2021 у розмірі 2 855, 49 грн.
Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. У той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 у справі № 910/19237/20, яке набрало законної сили 24.05.2021, було встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором поставки запасних частин для обладнання № 34/2020 ЗЗК по оплаті поставленого товару та факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем.
Як убачається з матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем за договором становила 181 211, 65 грн та яка була погашена відповідачем лише 15.06.2021, що підтверджується платіжним доручення № 6778625994 від 15.06.2021, а тому є підстави для нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних за період прострочки виконання ним грошового зобов'язання саме з 01.12.2020, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 у справі № 910/19237/20 з відповідача було стягнуто 3% річних за період з 08.09.2020 по 30.11.2020 та інфляційні втрати за період з вересня 2020 року по жовтень 2020 року.
При цьому суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум передбачених частиною другою статті 625 Цивільного Кодексу України. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України.
У зв'язку з оплатою грошового зобов'язання відповідачем лише 15.06.2021, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 14 541, 12 грн за період з листопада 2020 року по травень 2021 року та 3% річних у розмірі 2 855, 49 грн за період з 01.12.2020 по 14.06.2021.
Частиною 1 статті 625 Цивільного Кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, частиною другою статті 625 Цивільного Кодексу України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Якщо останній день строку для оплати припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то в силу частини п'ятої статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок про стягнення 3 % річних, що наданий позивачем у розмірі 2 855, 49 грн за період з 01.12.2020 по 14.06.2021 судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у розмірі 2 855, 49 грн підлягають задоволенню.
Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у розмірі 14 541, 12 грн за період з листопада 2020 року по травень 2021 року, суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 14 541, 12 грн підлягають задоволенню.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 14 541, 12 грн інфляційних втрат та 2 855, 49 грн 3% річних.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Крім того позивач просив суд стягнути з відповідача 4 000, 00 грн витрат на правову допомогу.
Згідно із ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правову допомогу долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 6 від 29.06.2021, ордер серії АХ № 1057450 від 07.07.2021, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5615 від 28.08.2019, акт від 07.07.2021 про виконання зобов'язання за договором про надання послуг адвоката з детальним розрахунком та описом робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правничої (правової) допомоги № 6 від 29.06.2021 на суму 4 000, 00 грн, копію платіжного доручення № 1420 від 09.07.2021 про оплату правової допомоги за договором про надання правничої (правової) допомоги № 6 від 29.06.2021 у сумі 4 000, 00 грн.
Частини 1 та 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно умов договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим відповідачем не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги.
При цьому, судом враховано, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат не є надмірним та завищеним, оскільки відповідає як принципам матеріального (договірного) права, так і процесуального права (оскільки висвітлює затрати по роботі адвоката у даній справі), що відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах від 25.04.2018 у справі №922/3142/17, від 02.05.2018 у справі №910/22350/16, від 11.06.2018 року у справі №923/567/17.
Беручи до уваги підтвердження позивачем правового статусу адвоката, надання доказів фактичного надання правничої допомоги на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, суд дійшов висновку про обґрунтованість поданої заяви, в зв'язку з чим, судом покладаються на відповідача витрати позивача на правову допомогу в розмірі 4 000, 00 грн.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД КИЇВКОМБІКОРМ» (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 98, ідентифікаційний код 42341390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ПК ІНДУСТРІЯ» (61052, місто Харків, провулок Сімферопольський, будинок 6, літера «Д-1», ідентифікаційний код 38773958) 14 541 (чотирнадцять тисяч п'ятсот сорок одну) грн 12 коп. інфляційних втрат, 2 855 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят п'ять) грн 49 коп. 3% річних, 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору та 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань