ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.10.2021Справа № 910/12268/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
за позовом Товариства з обмежено відповідальністю "БУД СИСТЕМИ"
до Товариства з обмежено відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "СПЕЦЄВРОБУД"
про стягнення 60 600, 10 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмежено відповідальністю "БУД СИСТЕМИ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмежено відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "СПЕЦЄВРОБУД" про стягнення 60 600, 10 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди обладнання №БС-31/07-20 від 31.07.2020.
Ухвалою від 04.08.2021 Господарський суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/12268/21, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
16.08.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині 37 500,00 грн.
Відповідач відзиву на позов не надав. Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 04.08.2021, направленою на адресу місцезнаходження відповідача та отриманою відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105478331726.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
31.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БУД СИСТЕМИ" (орендодавець, позивач) та Товариством з обмежено відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "СПЕЦЄВРОБУД" (орендар, відповідач) укладено договір оренди обладнання №БС-31/07-20 (надалі - договір), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування будівельне та інше обладнання на умовах, передбачених цим договором (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 1.2 договору, найменування обладнання, яке передається орендарю за цим договором, його комплектність, технічні характеристики та інші особливості визначаються в Акті прийому-передачі, який підписується сторонами.
Строк оренди обладнання за цим договором визначається в Акті прийому-передачі кожної одиниці такого обладнання (п. 2.2. договору).
Згідно з Актом прийому-передачі будівельного обладнання №1 від 31.07.2020, орендодавець передав, а орендар прийняв обладнання в користування.
За змістом пункту 2.2. договору, обчислення строку оренди обладнання починається з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі такого обладнання та завершується датою повернення обладнання орендодавцю та підписання відповідного Акту прийому-передачі.
Відповідно до п. 4.1. договору, розмір орендної плати за користування однією одиницею обладнання складає 5500,00 грн в т.ч. ПДВ 916,67 за місяць.
Згідно із п. 4.3. договору орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату щомісячно не пізніше 10 числа місяця, за який вноситься орендна плата. Орендна плата за перший та останній місяці оренди сплачується орендарем у якості передоплати впродовж трьох банківський днів з дати підписання Акту прийому-передачі обладнання.
За змістом п. 8.1.5 договору орендар зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за користування обладнання.
Відповідно до п. 9.1. договору, у разі порушення строків сплати орендної плати орендар зобов'язався сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.
За порушення строків сплати орендної плати понад 30 календарних днів, орендар додатково сплачує орендодавцю штраф у розмірі 10% від розміру місячної орендної плати (п. 9.2. договору).
На виконання умов договору у період з 01.08.2020 по 30.10.2020 позивач надав послуги з оренди обладнання на загальну суму 82500,00 грн., що підтверджується актами надання послуг: №3467 від 31.08.2020, №37809 від 30.09.2020, №4118 від 30.10.2020.
Відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором орендну плату здійснив частково на загальну суму 45 000,00 грн.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що відповідач у порушення взятих на себе зобов'язань оплату за оренду обладнання у повному обсязі не здійснив, у зв'язку із чим з урахуванням здійсненої часткової оплати, заборгованість відповідача перед позивачем становить 37500,00 грн.
У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем нараховані інфляційні втрати у сумі 7 977,01 грн, 3 % річних у сумі 1 903,54 грн, пеня у сумі 4 969,55 грн, штраф у сумі 8 250,00 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Як підтверджено наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі будівельного обладнання №1 від 31.07.2020 по договору оренди обладнання №БС-31/07-20 від 31.07.2020, позивач передав відповідачу обладнання в користування.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Умовами договору (пункт 4.1.) сторони погодили, що розмір орендної плати за користування однією одиницею обладнання складає 5500,00 грн в т.ч. ПДВ 916,67 за місяць.
Згідно із п. 4.3. договору орендар зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату щомісячно не пізніше 10 числа місяця, за який вноситься орендна плата. Орендна плата за перший та останній місяці оренди сплачується орендарем у якості передоплати впродовж трьох банківський днів з дати підписання Акту прийому-передачі обладнання.
Акти надання послуг №3467 від 31.08.2020, №37809 від 30.09.2020, №4118 від 30.10.2020 на суму 82500,00 грн підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень.
На виконання умов договору відповідач здійснив оплату за оренду обладнання у розмірі 45000,00 грн., що підтверджується виписками з рахунку позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Як зазначено позивачем та встановлено судом, в подальшому відповідачем було погашено основну суму заборгованості у розмірі 37 500,00 грн, що підтверджується випискою з рахунку позивача.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи те, що сума у розмірі 37500,00 грн. сплачена відповідачем згідно із виписки від 02.08.2021 після звернення позивачем з позовом до суду (26.07.2021), суд закриває провадження у справі №910/12268/21 в частині позовних вимог про стягнення 37500,00 грн., у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 7 977,01 грн, 3 % річних у сумі 1 903,54 грн, пеня у сумі 4 969,55 грн, штраф у сумі 8 250,00 грн.
В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У пункті 9.1 договору сторони погодили, що у разі порушення строків сплати орендної плати орендар зобов'язався сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Судом встановлено, що позивач нараховує пеню за періоди: з 11.08.2020 по 10.02.2021, з 11.09.2020 по 10.03.2021, з 11.10.2020 по 10.04.2021.
За таких обставин, з огляду на умови договору та керуючись приписами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, судом встановлено, що нарахування пені у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання слід здійснювати з 11.08.2020 по 10.02.2021, з 11.09.2020 по 10.03.2021, з 13.10.2020 по 10.04.2021.
Здійснивши перерахунок пені судом встановлено, що розмір пені становить 4 949,96 грн, а тому позовні вимоги у частині стягнення пені суд задовольняє частково.
Відповідальність у вигляді штрафу за порушення строків оплати передбачена у п. 9.2. договору, відповідно до якого сторони погодили, що за порушення строків сплати орендної плати понад 30 календарних днів, орендар додатково сплачує орендодавцю штраф у розмірі 10% від розміру місячної орендної плати
Враховуючи наявність прострочення з оплати наданих послуг понад 30 днів, суд вважає обґрунтованим нарахування позивачем штрафу на підставі п. 9.2. договору.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Наведені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат судом встановлено, що сума інфляційних втрат є більшою ніж заявлено позивачем до стягнення, проте оскільки суд відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 977,01 грн інфляційних втрат.
Розрахунок 3% річних у сумі 1 903,54 грн є арифметично правильним, а тому вимоги у цій частині суд також задовольняє.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Встановленими вище обставинами підтверджено обґрунтованість заявлених позивачем вимог.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмежено відповідальністю "БУД СИСТЕМИ" до Товариства з обмежено відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "СПЕЦЄВРОБУД" в частині стягнення 23 080,51 грн.
У відповідності до п. 2 ч. 1. ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд справи покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
При цьому, суд зазначає позивачу, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, сплачена сума судового збору в частині позовних вимог щодо яких закрито провадження у справі повертається особі, яка його сплатила за її клопотанням.
Оскільки на даний час позивачем не заявлено клопотання про повернення судового збору, то питання про повернення суми судового збору на підставі п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", наразі не вирішується.
Позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги у розмірі 8800,00 грн.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до частини 3 статті ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано: копію договору про надання правничої допомоги №3/20 від 01.05.2020, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "БУД СИСТЕМИ" та Адвокатським об'єднанням «Нечаєв і Партнери»; копію договору про внесення змін до договору від 31.12.2020, копію ордеру серії КВ №063542 від 26.07.2021; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю КВ №004311; копію акту про надані юридичні послуги від 26.07.2021; рахунок №71 від 26.07.2021, виписку з рахунку про оплату у розмірі 8 800,00 грн.
За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 8792, 54 грн.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Закрити провадження у справі №910/12268/21 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 37500,00 грн.
В іншій частині позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмежено відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "СПЕЦЄВРОБУД" (01135, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГЕРОЇВ СТАЛІНГРАДА, будинок 20 А; ідентифікаційний код 42593180) на користь Товариства з обмежено відповідальністю "БУД СИСТЕМИ" (01013, місто Київ, НАБЕРЕЖНО-ПЕЧЕРСЬКА ДОРОГА, будинок 9-А; ідентифікаційний код 40443988) інфляційні втрати у сумі 7 977,01 грн, 3 % річних у сумі 1903,54 грн, пеню у сумі 4 949,96 грн, штраф у сумі 8 250,00 грн, витрата на професійну правничу допомогу у сумі 8792, 54 грн та судовий збір у розмірі 864,56 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано: 11.10.2021.
Суддя О.В. Гулевець