ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.08.2021Справа № 903/11/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича АДРЕСА_1
до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, 01001
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Фізична особа-підприємець Печук Ірина Василівна
про стягнення 838 243,22 грн.
Представники учасників справи:
Від позивача: не з'явився.
Від відповідача: Кузін Є.В. - довіреність № 5552-к-о від 30.09.2019 року.
Фізична особа - підприємець Куралов Микола Васильович звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" про стягнення 838 243,22 грн. пені за безпідставне списання коштів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставне списання відповідачем з банківського рахунку ФОП Печук І.В. грошових коштів, факт якого встановлений рішеннями суду у справах №№ 903/618/14, 903/590/19 та 903/82/20, та які на даний час банком не виконані, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення штрафних санкцій у вигляді пені, право вимоги яких набуто позивачем згідно укладеного між ФОП Кураловим М.В. як новим кредитором та ФОП Печук І.В. як первісним кредитором договору відступлення права вимоги від 12.08.2020 року.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 11.01.2021 року у справі № 903/11/21 на підставі ч. 1 ст. 27, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України дану позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Постановою Північно - Західного апеляційного господарського суду від 18.02.2021 року за результатами розгляду апеляційної скарги позивача останню судом залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Волинської області від 11.01.2021 року у справі № 903/11/21 залишено без змін.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2021 року справу № 903/11/21 передано на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства 05.04.2021 до суду від позивача на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 19.03.2021 надійшла заява б/н від 01.04.2021 року про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 року, за результатами розгляду заяви про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 903/11/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 27.05.2021 року.
Судом доведено до відома, що 29.04.2021 року до суду від відповідача надійшла заява б/н від 29.04.2021 року про участь в судовому засіданні 27.05.2021 року та в подальших засіданнях усправі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою додатку Easycon.
Від відповідача 29.04.2021 року засобами електронного зв'язку та 06.05.2021 року через канцелярію суду надійшли відзиви на позовну заяву б/н від 29.04.2021 року та б/н від 05.05.2021 року відповідно, в яких останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на неможливість заміни кредитора у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, відсутність доказів наявності у Печук І.В. права вимоги стягнення пені з банку згідно Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та підстав для укладення договору відступлення права вимоги. Також відповідач просить застосувати до спірних правовідносин спеціальний строк позовної давності в один рік, передбачений ч. 2 ст. 258 ЦК України та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Окрім цього відповідач просить суд замінити позивача у справі - ФОП Куралова М.В. його правонаступником - ТОВ «Абсолют», посилаючись на факт укладення останнім з позивачем договору про відступлення права вимоги від 09.03.2021, та зазначає, що ФОП Куралов М.В. є неналежним позивачем у справі..
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2021 року клопотання відповідача про участь у судовому засіданні 27.05.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою додатку Easycon задоволено.
Від відповідача засобами електронного зв'язку 17.05.2021 до суду надійшло повідомлення б/н від 17.05.2021 року, в якому банк звертає увагу суду на постанову Верховного Суду від 06.05.2021 року у справі № 903/323/20, в якій з урахуванням листа АТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-200521/4132 від 27.05.2020 року щодо розмірів відсоткової ставки за користування кредитом - кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький» 30% за рік та вимог п.32.3.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» наведено висновок щодо порядку розрахунку суми пені, яку повинен сплатити відповідач у зв'язку зі списанням банком коштів з рахунку платника без законних підстав.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2021 року підготовче засідання відкладено на 07.07.2021 року, постановлено проводити судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою додатку Easycon.
Через канцелярію суду до початку судового засідання 07.07.2021 року від позивача 04.06.2021 року надійшла заява б/н від 04.06.2021 року про проведення судового засідання 07.07.2021 року та подальшого розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
У підготовчому засіданні 07.07.2021 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 903/11/21 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 04.08.2021 року.
Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на час проведення судового засідання 04.08.2021 до суду не надходило.
В судове засідання з розгляду справи по суті 04.08.2021 з'явився уповноважений представник відповідача, позивач особисто та третя особа/або їх представники в судове засідання не з'явились.
Відповідно до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Про дату, час і місце розгляду справи по суті позивач та третя особа повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0105478335136, 0105478335144.
Про поважні причини неявки третьої особи та/або її представника в судове засідання суд не повідомлено.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки Фізична особа - підприємець Куралов М.В. та Фізична особа - підприємець Печук І.В. не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, позивачем та третьою особою не забезпечено участь в судовому засіданні особисто або уповноважених представників, ФОП Печук І.В. не надано будь - яких письмових пояснень та доказів щодо суті спору та враховуючи клопотання позивача про здійснення розгляду справи без його участі, суд здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами в судовому засіданні за відсутності позивача та третьої особи /або їх уповноважених представників.
В судовому засіданні 04.08.2021 року представник відповідача проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, підтримав клопотання про застосування позовної давності та просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 04.08.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно із ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В липні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Печук І.В. про стягнення 98242,43 грн., з яких 93775,93 грн. заборгованості за кредитом, 4366,67 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 99,83 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
Позов мотивовано положеннями ст.ст. 526, 527, 530, 610 ЦК України, ст.193 ГК України та неналежним виконанням позичальником - Фізичною особою-підприємцем Печук І.В. взятих за договором від 17.03.2011 року зобов'язань з повернення кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитними коштами.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.09.2014 року у справі № № 903/618/14 позов задоволено; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 93 775,93 грн. заборгованості за кредитом, 4366,67 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 99,83 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором та 1 964, 85 грн. судового збору.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 року рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2014 року у справі № 903/618/14 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. Постанова мотивована тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме відповідачем підписано електронним цифровим підписом заяву від 17.03.2011 року про приєднання до Умов, Тарифів ПАТ КБ «Приватбанк». Крім того, позивачем не надано підписаного сторонами договору, в якому б були визначені сума кредиту, що надається банком, розмір відсотків за користування кредитом, строк повернення та інші істотні умови.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.04.2018 року (із врахування ухвали від 01.06.2018 року) касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задоволено частково, постанову Рівненського апеляційного Господарського суду від 11.12.2017 року та рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2014 року скасовано, а справу №903/618/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду Волинської області. При цьому були зроблені вказівки на необхідність під час нового розгляду справи, у залежності від встановлених обставин справи, керуючись принципом найбільшої вірогідності, встановити ознаки виконання відповідачем договору кредитування (отримання кредитних коштів) крізь призму «зон відповідальності» позичальника та банку при наданні кредиту шляхом використання системи «Приват 24» чи іншим способом (у залежності від встановлених судом обставин).
За наслідками нового розгляду справи № 903/618/14 рішенням Господарського суду Волинської області від 20.11.2018 року, залишеним без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 року та Верховного Суду від 17.05.2019 року, в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни про стягнення 98 242, 43 грн. було відмовлено повністю.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно до ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Так, під час судового розгляду господарської справи № 903/618/14 судами було встановлено, що 17.03.2011 року між Фізичною особою-підприємцем Печук Іриною Василівною та Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" підписано заяву про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відбитком печатки, згідно якої сторони погоджуються із Умовами та правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та правилами обслуговування за розрахунковими картками (що розміщені в мережі Інтернет на сайті банку www.privatbank.ua, client-bank.privatbank.ua.), тарифами банку, які разом з цією заявою та карткою зі зразками підписів і відбитками печатки складають договір банківського обслуговування. Цим підписом відповідач приєднався і зобов'язався виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах позивача - договорі банківського обслуговування.
У відповідності до умов укладеного договору від 17.03.2011 року, який складається із заяви ФОП Печук І. В. про відкриття поточного рахунку та Умов і правил надання банківських послуг, підприємцю встановлювався кредитний ліміт на поточний рахунок № № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку банку і клієнта, що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є змішаним договором банківського рахунку та кредитного договору, який регулюється приписами §1 та §2 глави 71 та глави 72 Цивільного кодексу України.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними. та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно визначення ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Частиною 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України закріплено, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч. 1 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
При цьому слід зазначити, що ст. 1069 Цивільного кодексу України визначені умови кредитування рахунку, зокрема, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.
Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (§1 та §2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що ФОП Печук І.В. підписала заяву про відкриття поточного рахунку, тобто прийняла пропозицію банку та приєдналася до договору згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг на умовах, викладених у зазначеній заяві, а також останньою тривалий час здійснювалося погашення кредитних зобов'язань.
Також згідно наданої банком довідки від 10.06.2014 року №08.7.0.0.0/140610112716 на виконання умов договору на поточний рахунок ФОП Печук І.В. № НОМЕР_1 , 22.03.2011 року було встановлено кредитний ліміт в розмірі 50000,00 грн., 27.08.2013 року - 52000,00грн., 09.09.2013 року - 102000 грн., 01.03.2014 року - 102000 грн., 02.03.2014 року - 92939,47 грн., а також в розпорядження ФОП Печук І.В. банком був наданий на одному флеш-накопичувачі ключ ЕЦП, що підтверджується листом №20.1.0.0.0/7-20140702/1722 від 07.07.2014 року.
В свою чергу за висновками суду, матеріали справи не містять доказів належного доведення до позичальника кредитних лімітів, оскільки сама по собі довідка щодо встановлення кредитних лімітів ФОП Печук І.В. від 10.06.2014 року №08.7.0.0.0/140610112716, надана банком, не може бути визнана достатнім доказом щодо зазначених обставин, оскільки не містить відомостей інформування клієнта про встановлення розміру кредитного ліміту.
При цьому як встановлено під час судового розгляду, 21.11.2013 року з поточного рахунку ФОП Печук І.В. № НОМЕР_1 було списано кошти в розмірі 95000,00 грн. в рахунок платежу з призначенням: за сировину згідно рахунку № 44/2 від 20.11.2013 року для ТОВ «ТЕК-Еталон». Платіжне доручення №22111 від 21.11.2013 створене і відправлене користувачем з логіном vopivna з комп'ютера з LP-адресою 91.207.6.78, підпис якого проведений за допомогою ключів ЕЦП.
За твердженням позичальника, жодних платежів вона не ініціювала, оскільки в період з 15.11.2013 року по 25.11.2013 року перебувала за межами України, що стверджується копією закордонного паспорту долученого до матеріалів справи.
Верховний Суд в постанові від 07.05.2019 року у справі № 903/618/14, зокрема, зазначив, що згідно висновку експертів від 30.10.2017 року №158/15-35 за результатами проведення судової експертизи комп'ютерної техніки та програмних продуктів, а саме п.12: «З теоретичної точки зору, не виключена така ситуація, що треті особи шляхом несанкціонованих дій, без відома ФОП Печук І.В., заволоділи персональними даними для входу в систему інтернет-банку "Приват 24" (логін, пароль, цифровий підпис) та здійснили формування та відправку платіжного доручення №2211 від 21.11.2013р., яке згідно матеріалів справи було виконано Банком».
Як з'ясовано судом, слідство щодо неправомірного перерахування коштів в сумі 95000,00 грн. з рахунку Фізичної особи-підприємця Печук І.В. на рахунок ТОВ «ТЕК-Еталон» згідно з платіжним дорученням №22111 від 21.11.2013 року триває та проводиться Шацьким відділенням поліції ГУНП у Волинській обл. (ст. 185 ч. 1 КК України (кримінальне провадження 12013020210000298) та Солом'янським управлінням поліції ГУНП у м. Києві (ст. 190 ч.2. КК України (кримінальне провадження № 42018101090000089), винних осіб співробітниками поліції не знайдено, грошові кошти ФОП Печук І.В.не повернуті.
Відмовляючи ПАТ КБ "Приватбанк" в задоволенні позовних вимог суди засвідчили, що банком не доведено обставин, які безспірно вказують, що ФОП Печук І. В. своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, зокрема, перерахування коштів в сумі 95 000,00 грн. (яка в основному утворює заборгованість, що просив стягнути банк), з рахунку Фізичної особи-підприємця Печук І.В. на рахунок ТОВ "ТЕК-ЕТАЛОН" згідно платіжного доручення №22111 від 21.11.2013 року.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, здійсненими з урахуванням правової позиції Верховного суду України у постанові від 13.05.2015 року у справі №6-71цс15, щодо наявності незаперечного факту про те, що система "Приват 24" експлуатується банком, під його технічним та юридичним контролем. Саме банк забезпечує доступ усіх користувачів до цієї системи і несе ризики несанкціонованого доступу до цієї системи.
Окрім цього судом також взято до уваги, що, як свідчать матеріали справи, ПАТ КБ «Приватбанк» жодних дій для з'ясування обставин здійснення спірної трансакції не вчинив, будь-якої інформації про результати свого службового розслідування не надав, а весь тягар доведення відсутності своєї вини переклав на відповідача (ФОП Печук І.В.).
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.
Таким чином, фактичні обставини укладення між ПАТ КБ "Приватбанк" та підприємцем ФОП Печук І. В. договору банківського рахунку від 17.03.2011 року, а також факт безпідставного списання банком з рахунку підприємця коштів, як такі, що в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, встановлені рішеннями судів трьох інстанцій у справі № 903/618/14, які набрали законної сили, не підлягають повторному доказуванню при розгляді справи №903/11/21 та мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
Зокрема, вищезазначені обставини підтверджують той факт, що банком не доведено вчинення ФОП Печук І.В. дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за поточним рахунком. Натомість судами встановлено обставини безпідставного списання коштів АК КБ «Приватбанк», про яке останнього було невідкладно повідомлено підприємцем.
Разом з тим, банк списав з рахунку ФОП Печук І. В. кошти в сумі 90 133,68 грн. на погашення заборгованості по кредитному договору, в стягненні якої за результатами розгляду справи № 903/618/14 судами було відмовлено з огляду на її безпідставність.
В подальшому вказуючи, що спірне списання коштів є безпідставним та неправомірним, Фізична особа-підприємець Печук Ірина Василівна звернулася до Господарського суду Волинської області за захистом порушеного, на її думку, права з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення з банку 90 133,68 грн. безпідставно списаних коштів, посилаючись на норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах та статті 1066, 1071, 1073, 1074 Цивільного кодексу України.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 року за наслідками перегляду в апеляційному порядку рішення Господарського суду Волинської області від 19.11.2019 року у справі № 903/590/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 90 133,68 грн., рішення Господарського суду Волинської області від 19.11.2019 року у справі № 903/590/19 було скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в сумі 21 942,18 грн. та часткового задоволення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також змінено в частині розподілу судового збору, викладено резолютивну частину рішення в редакції наступного змісту: "1. Позов задовольнити. 2. Стягнути з АТ КБ "Приватбанк" на користь ФОП Печук Ірини Василівни 90 133,68 грн. безпідставно списаних коштів, 1 921,00 грн. витрат по судовому збору та 5 000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу адвоката".
Зважаючи на те, що матеріалами справи № 903/618/14 доведено неправомірність перерахування банком з рахунку ФОП Печук І. В. коштів в сумі 95 000,00 грн. на рахунок ТОВ "ТЕК-Еталон" згідно платіжного доручення № 2211 від 21.11.2013 року, відтак наступні транзакції Банку починаючи з 21.11.2013 року по 29.05.2014 року на погашення даної заборгованості проводились безпідставно, що, в свою чергу, свідчило про обґрунтованість позовних вимог ФОП Печук І.В., у зв'язку з чим на підставі вказаного колегія суддів дійшла висновку, що відповідні кошти підлягають стягненню з банку як безпідставно перераховані.
Суд зазначає, що в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 року у справі № 903/590/19, яка набрала законної сили, зокрема, стосовно безпідставного списання АТ КБ "Приватбанк" з рахунку ФОП Печук І.В. коштів в сумі 90 133,68 грн., є преюдиціальними для даної справи та повторного доказування при розгляді справи № 903/11/20 не потребують.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами даної справи та зазначено позивачем у позовній заяві, 12 серпня 2020 року між Фізичною особою-підприємцем Печук Іриною Василівною (первісний кредитор за договором, третя особа у справі) та Фізичною особою-підприємцем Кураловим Миколою Васильовичем (новий кредитор за договором, позивач у справі) був укладений Договір відступлення права вимоги (далі - Договір), за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) належне йому право вимоги, а новий кредитор на умовах цього договору приймає право вимоги до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - Боржник), що належить первісному кредитору і стає кредитором за вимогою про стягнення неустойки (пені), передбаченої статтею 32 Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» за незаконне списання (списання без законних підстав) грошових коштів з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого ФОП Печук Іриною Василівною у АТ КБ «Приватбанк» згідно Договору банківського рахунку (Заява про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відбитком печатки) від 17.03.2011 року та інших штрафних санкцій, передбачених Договором банківського рахунку та ЦК України за незаконне списання грошових коштів банком з банківського рахунку.
За умовами цього Договору від первісного кредитора до нового кредитора переходять усі права щодо нарахування та стягнення неустойки (пені, штрафу) з АТ КБ «Приватбанк», передбаченої за незаконне списання коштів з рахунку № № НОМЕР_1 , відкритого ФОП Печук Іриною Василівною у АТ КБ «Приватбанк'чи/та інше порушення (невиконання) умов Договору банківського рахунку від 17.03.2011 року, ЦК України та Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні» (п.1.4 Договору).
Відповідно до п.1.5 Договору новий кредитор набуває права вимоги у повному обсязі з дня підписання цього Договору.
Згідно п. 5.1 Договору останній набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
Вказаний Договір підписано первісним та новим кредиторами та засвідчено печатками сторін.
Суд зазначає, що за змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з укладенням договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
В силу статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтями 513, 514 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За умовами п.1.4 Договору від первісного кредитора до нового кредитора переходять усі права щодо нарахування та стягнення неустойки (пені, штрафу), які виникли за період прострочення з 01.01.2018 року по 31.10.2020 року, виходячи з суми безпідставно списаних АТ КБ «Приватбанк» з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого ФОП Печук Іриною Василівною в АТ КБ «Приватбанк», грошових коштів у сумі 90 133,68 грн., без обмеження розміру нарахованих новим кредитором штрафних санкцій.
Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 Цивільного кодексу України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Так, між новим та первісним кредитором підписано Акт приймання-передачі права вимоги від 12.08.2020 року до Договору відступлення права вимоги від 12.08.2020 року за умовами договору відступлення права вимоги від 12.08.2020 року, відповідно до якого за умовами Договору та відповідно до цього акту від первісного кредитора до нового кредитора переходять усі права щодо нарахування та стягнення неустойки (пені, штрафу), передбаченої за незаконне списання коштів в сумі 90 133,68 грн. з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого ФОП Печук Іриною Василівною в АТ КБ «Приватбанк» за період з 01.01.2018 року по 31.10.2020 року чи/та інше порушення (невиконання) умов Договору банківського рахунку від 17.03.2011 року, ЦК України та Закону України «Про платіжні системи і переказ коштів в Україні», без обмеження розміру нарахованих новим кредитором штрафних санкцій. При цьому новий кредитор набуває права вимоги у повному обсязі з дня підписання Договору відступлення права вимоги від 12.08.2020 року та цього акту.
Отже, внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у зобов'язанні, внаслідок чого первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому, зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним, а отже до нового кредитора переходять весь обсяг прав первісного кредитора, якщо інше не передбачено договором або законом. Обсяг прав, які передаються у випадку відступлення (сума заборгованості, право на стягнення штрафних санкцій тощо) визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора.
За таких обставин судом встановлено факт заміни в основному зобов'язанні, обумовленому укладеним Договором банківського рахунку від 17.03.2011 року, в частині стягнення штрафних санкцій за безпідставне списання коштів з рахунку клієнта, первісного кредитора (третьої особи) - Фізичної особи - підприємця Печук Ірини Василівни на нового кредитора (позивача) - Фізичну особу - підприємця Куралова Миколу Васильовича, за наслідками якого новий кредитор отримав право замість первісного кредитора вимагати від боржника - Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» сплати неустойки (пені) за незаконне списання коштів з рахунку платника без законних підстав.
Окрім цього Фізична особа - підприємець Печук І.В. звернулась до Господарського суду Волинської області з позовом до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення пені в сумі 4 110 095,81 грн. за період 02.04.2019-31.08.2019 у зв'язку з безпідставним списання відповідачем коштів з рахунку позивача в сумі 90133,68 грн.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 13.07.2020 у справі № 903/323/20 позов задоволено частково, стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ФОП Печук І.В. 11 247,95 грн. пені, 168,72 грн. витрат по сплаті судового збору, 46,52 грн. витрат на професійну правничу допомогу,в частині стягнення пені в сумі 4 098 847,86 грн. відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 06.05.2021 у справі № 903/323/20 скасовано постанову Північно - Західного апеляційного господарського суду від 01.01.2021, якою скасовано рішення першої інстанції в частині відмови в стягненні пені 4 098 847,86 грн. та стягнуто 4 110 095,81 грн., та залишено в силі рішення Господарського суду Волинської області від 13.07.2020 у справі № 903/323/20.
В свою чергу як встановлено під час розгляду справи № 903/323/20, фактичне повернення суми безпідставно списаних грошових коштів відбулось лише 08.12.2020 в примусовому порядку, шляхом виконання Печерським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020 у справі № 903/590/19 в межах зведеного виконавчого провадження №60933345.
Таким чином, посилаючись на вказані вище обставини в сукупності, Фізична особа - підприємець Куралов М.В. звернувся до суду з даною позовною заявою, за змістом якої просить суд стягнути з відповідача нараховану на підставі підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та ст.ст. 1073, 1074 ЦК України за безпідставне списання коштів в сумі 90 133,68 грн. з рахунку ФОП Печук І.В. пеню в сумі 838 243,22 грн. за період з 01.01.2020 по 31.01.2020 згідно наданого розрахунку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору відступлення права вимоги від 12.08.2020 та/або його окремих положень суду не надано.
Поряд із цим щодо посилань відповідача в заперечення позовних вимог, зокрема, на відсутність у ФОП Куралова М. В. повноважень на звернення із даним позовом до відповідача про стягнення пені, суд зазначає, що за приписами статті 515 Цивільного кодексу України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, а саме у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Як встановлено судами під час попередніх судових розглядів, правовідносини банку та ФОП Печук І.В. як клієнта виникли на підставі договору банківського рахунку, з елементами кредитного договору.
Так, частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Таким чином, договір банківського рахунку безпосередньо стосується майнових правовідносин між банком та клієнтом, та відповідно передбачає виникнення майнових прав та зобов'язань, відтак в контексті норм, які регулюються спірні правовідносини, суд зазначає, що зобов'язання, які виникають на підставі спірного договору банківського рахунку, не можуть вважатися зобов'язанням, яке пов'язано безпосередньо із особою кредитора.
При цьому чинним законодавством України, зокрема, положеннями ст. 515 Цивільного кодексу України, не передбачено заборони на відступлення права вимоги саме за договорами банківського рахунку.
Враховуючи вищевикладене, а також чинність Договору відступлення права вимоги від 12.08.2020, укладеного між ФОП Печук І.В. та ФОП Кураловим М.В., на підставі якого останнім набуто права вимоги до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» стягнення неустойки (пені) за неправомірне списання грошових коштів в сумі 90133,68 грн. з рахунку первісного кредитора - ФОП Печук І.В., заперечення відповідача щодо відсутності у позивача правових підстав для звернення до суду з відповідними вимогами судом до уваги не приймаються.
Як зазначалось судом вище та встановлено під час попередніх судових розглядів, у період з 02.12.2013 по 17.08.2015 банк без законних підстав списав з рахунку клієнта грошові кошти в загальному розмірі 90 133,68 грн., тобто факт безпідставності списання з рахунку позивача 90133,68 грн. встановлено судовими рішення та є преюдиціальним для даної справи.
Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Згідно приписів статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. ч. 1 , 2 статті 509 Цивільний кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Згідно приписів частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначені Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"
Згідно із ст.1 вказаного Закону переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Згідно підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
Оскільки сторони у договорі банківського рахунку не передбачили відповідальності банку за незаконне (безпідставне) списання грошових коштів, для розрахунку пені у даних правовідносинах слід керуватись приписами підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Як вбачається з листа АТ КБ "Приватбанк" за №20.1.0.0.0/7-200521/4132 від 27.05.2020, розмір відсотків за користування кредитом "Підприємницький" за період з 01.04.2019 по 01.04.2020 становив 30% за рік.
З урахуванням вищевикладеного та враховуючи фактичні обставини справи суд зазначає, оскільки відповідач здійснив безпідставне списання коштів з рахунку ФОП Печук І.В. у розмірі 90 133,68 грн., що встановлено рішеннями у справах № 903/618/14, № 903/590/19 та здійснено повернення коштів в примусовому порядку 08.12.2020, в силу приписів підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у банку виник обов'язок зі сплати позивачу пені.
Враховуючи вищевикладене, позивачем на підставі підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" за період прострочення з 01.01.2020 по 31.01.2020 нараховано банку 838 243,22 грн. пені, яку позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині пені, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Як встановлено судом, позивач при розрахунку пені застосовує 30% розмір відсотків за користування кредитом за період з 01.01.2020 по 31.01.2020 (згідно листа АТ КБ "Приватбанк" від 27.05.2020 №20.1.0.0.0/7-200521/4132) та враховує кількість днів прострочення на рівні 31 календарного дня.
В той же час, з урахуванням листа АТ КБ "Приватбанк" від 27.05.2020 №20.1.0.0.0/7-200521/4132 розмір відсотків за користування кредитом за період з 01.04.2019 по 01.04.2020 становив 30% за рік, при цьому згідно підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.
Отже, розмір щоденної відсоткової ставки пені необхідно розраховувати, виходячи з 366 днів у 2020 році за методом "факт/366". Таким чином, щоденний розмір пені, виходячи з періоду нарахування 366 днів у році, на думку суду, повинен становити 0,0819 % (30% : 366 днів = 0,081967 %), що відповідає положенням Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
Вказаний порядок нарахування, на переконання суду, з урахуванням специфіки банківської діяльності у відповідній сфері, є правомірним, та відповідає загальноприйнятим визначенням:
- відсоткової ставки (норма процента), як кількісного вираження відсотків в якості економічної категорії, які розраховуються як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помноженого на 100 відсотків;
- процентної ставки, як суми, зазначеної в процентному вираженні до суми проценту, яку платить одержувач кредиту за користування ним в розрахунку за певний період (місяць, квартал, рік);
- позикового капіталу, як грошового капіталу, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процентів від позики;
- відсотку (процента), як сотої частини того чи іншого числа.
За результатами здійсненої судом перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов приписів чинного законодавства, з урахуванням визначеного періоду прострочення та вимог закону, складає 2290,28 грн. а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 2290,28 грн.
Окрім цього відповідачем в поданому відзиві заявлено про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків спеціальної позовної давності в один рік.
Суд зазначає, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.
Суд звертає увагу, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.(п. 5).
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
При цьому, як зазначено в п. 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом норм частини 3 статті 549 ЦК України та пунку 32.3.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" вбачається, що позовна давність до вимог про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день прострочення і право на позов про стягнення пені виникає щодня, починаючи від дня переказу банком коштів з рахунка платника без законних підстав до дня повернення банком суми переказу на рахунок платника.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства.
Як встановлено судом, період нарахування пені визначений позивачем з 01.01.2020 по 31.01.2020, при цьому позовна заява про стягнення вказаної пені передана на розгляд суду 28.12.2020 (шляхом скерування поштовим зв'язком до суду, поштове відправлення № 0101133249509), тобто у строк визначений пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.
Таким чином, з огляду на приписи статей 256, 258, 549, пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, пункті 32.3.2 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", та встановлені судами обставини, за висновками суду річний строк позовної давності щодо вимог у даній справі позивачем не пропущено, у зв'язку з чим заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.
Щодо викладеного у відзиві клопотання відповідача про заміну позивача у справі - ФОП Куралова М.В. його правонаступником - ТОВ «Абсолют» згідно Договору про відступлення права вимоги від 09.03.2021 суд зазначає, що предметом вказаного договору відступлення є передача новому кредитору від первісного кредитора (позивача) право вимоги стягнення неустойки (пені) в сумі 4 110 095,81 грн., присудженої до стягнення на користь ФОП Куралова М.В. згідно Постанови північно - західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 у справі № 903/323/20, зокрема, на підставі наказу Господарського суду Волинської області від 12.02.2021 у справі № 903/323/20.
Частиною 1 статті 52 ГПК України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього гак само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.
При цьому правонаступництво слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб'єктивні права та обов'язки попередника.
Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні, яке випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв'язок матеріального і процесуального права.
Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, тобто матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Тобто враховуючи предмет та підстави даного позову про стягнення 838 243,22 грн. пені за період з 01.01.2020 по 31.01.2020 за незаконне списання коштів в сумі 90133,68 грн. з рахунку клієнта, відступлені позивачем за договором від 09.03.2021 права вимоги знаходяться поза предметом даного спору, відтак в контексті ст. 52 ГПК України підстави для задоволення клопотання відповідача відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем належними доказами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», витрати по сплаті судового збору в розмірі 34,35 грн. підлягають стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського, буд.1 Д, м. Київ,01001, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Фізичної особи-підприємця Куралова Миколи Васильовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2290,28 (дві тисячі двісті дев'яносто грн. 28 коп.) пені.
3. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського, буд.1 Д, м. Київ,01001, код ЄДРПОУ 14360570) в дохід Державного бюджету України 34,35 (тридцять чотири грн. 35 коп.) судового збору.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 11 жовтня 2021 року.
Суддя А.М.Селівон