Іменем України
05 жовтня 2021 року
м. Харків
справа № 641/715/20
провадження № 22-ц/818/3506/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Проневича Д.О.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Харківська міська рада
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права на спадкування за законом за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 березня 2021 року, постановлене під головуванням судді Ященко С.О. в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 23 березня 2021 року), -
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права на спадкування за законом.
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; позивач зазначає, що вимоги про встановлення факту її проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю понад п'ять років доведено належними і допустимими доказами. Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, планували та облаштовували спільний побут. Посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, оскільки у свідоцтві про смерть останньої дата смерті зазначена - ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 вказує, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 та вважає, що наявні підстави для задоволення вимог як про встановлення факту проживання однією сім'єю, так і наявні підстави для визнання за нею права на спадкування за законом як спадкоємиці четвертої черги після смерті ОСОБА_3 .
Харківська міська рада надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за відсутності представника відповідача та ухвалити рішення згідно вимог чинного законодавства, яке не буде порушувати права сторін.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення та додатково рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю понад п'ять років, оскільки безпосередньо на підтвердження цього факту позивачем надано тільки документи про організацію і проведення поховання ОСОБА_3 , копії актів від 25.01.2019 року та показання свідків, які фактично не підтвердили наявність усталених відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Вказані докази є недостатніми для задоволення позовних вимог.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 08 жовтня 1968 року по 03 листопада 1971 року (а.с.13 т.1).
В подальшому ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12 т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 (а.с.59 т.1).
25 липня 2018 року ОСОБА_1 до Першої Харківської державної нотаріальної контори подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с.58 т.1).
Постановою державного нотаріуса Першої Харківської державної нотаріальної контори Грошевою Ольгою Юріївною від 18 січня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 (а.с.85 т.1). Зазначено, що ОСОБА_1 не надала жодного документу, що підтверджують підстави для закликання до спадкування за законом будь-якої черги у відповідності до вимог ст. 1261-1265 ЦК України.
Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилалася на те, що з вересня 2012 року вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_3 до часу відкриття спадщини після його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Позивачка зазначила, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 , незважаючи на те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , вони не припиняли спілкування. ОСОБА_1 вказує, що після смерті дружини, ОСОБА_3 переїхав жити до неї; вони вели спільне господарство, мали спільний побут та бюджет. Позивачка вважає, що вона є спадкоємицею четвертої черги після смерті ОСОБА_3 , оскільки проживала із спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У зв'язку з цим ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання із ОСОБА_3 однією сім'єю понад п'ять років, а саме: з вересня 2012 року до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; та визнати за нею право на спадкування за законом як спадкоємиці четвертої черги на підставі ст. 1264 ЦК України після смерті ОСОБА_3 .
Згідно частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку встановлюються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1258, ч. 2 ст. 1223 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги.
Відповідно до положень ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
За змістом ст. 1264 ЦК України особи, які відносяться до четвертої черги спадкоємців за законом, повинні відповідати таким двом вимогам: вважатися членом сім'ї спадкодавця; проживати зі спадкодавцем однією сім'єю протягом п'яти років саме на день відкриття спадщини.
Відповідно до п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.05.2008, № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст. 76, ч.1, 2 ст.77, ч.2 ст. 78, ч.1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч.6 ст. 81, ч.1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Матеріали справи свідчать про те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 (а.с.59 т.1). Організацією та проведенням його поховання займалася позивачка (а.с.14-15 т.1).
ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог також надала Акти від 25.01.2019 року, складені за підписом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , про те, що позивачка була цивільною дружиною ОСОБА_3 з грудня 2012 року по день смерті останнього (а.с.16-17 т.1).
Крім того у суді першої інстанції були допитані свідки, які вказували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтримували стосунки, та з 2012 року проживали разом у квартирі останнього.
Інших доказів на підтвердження факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, - позивачкою суду не надано.
Факт, який просить встановити ОСОБА_1 , підтверджується лише показами свідків, що за відсутності інших доказів є недостатнім. (постанова ВС від 14.02.2018 року у справі №129/2115/15-ц).
Крім того колегія суддів зауважує, що у відзиві на позовну заяву ОСОБА_9 , яка є рідною онукою позивачки, та первинно була залучена до участі у справі в якості відповідача, категорично заперечує факт проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем, зазначає подробиці відносин між позивачкою та померлим ОСОБА_3 , спростовує доводи позивачки, викладені у позовній заяві.
Належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, позивачкою суду не надано.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 надала нові докази на підтвердження позовних вимог, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції (а.с.12-29 т.2).
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За змістом пункту 6 частини другої статті 356, частини третьої статті 367 та пункту 1 частини першої статті 376 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Колегія суддів не приймає до уваги докази, надані позивачем до апеляційної скарги, оскільки вони не були предметом розгляду у суді першої інстанції, при цьому позивачка не навела підстав неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї.
При цьому надані апелянтом копії квитанції та чеків на придбання побутової техніки особисто ОСОБА_1 у період з 2013 року по 2017 рік, не підтверджують факт проживання її у цей період однією сім'єю зі спадкодавцем.
Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову через недоведеність позовних вимог, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції неправильно вказана дата смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 замість правильного - 01 вересня 2012 року, - не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про недоведеність вимог про встановлення факту проживання позивачки однією сім'єю зі спадкодавцем не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 11.10.2021 року.