Справа № 694/92/20
Провадження № 2/700/10/21
29 вересня 2021 року Лисянський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді Бесараб Н.В.,
за участю секретаря судового засідання Мельніченко Н.І.,
представника позивача - адвоката Полежаки В.Ф.,
представника відповідача - адвоката Кононенко Г.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Лисянка цивільну справу №694/92/20 провадження № 2/700/10/21 за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Почапинської сільської ради Лисянського району Черкаської області про визнання недійсним заповіту,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним заповіту.
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син - ОСОБА_3 . Після його смерті залишилася спадщина, яка складається із Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , вантажно-пасажирського автомобіля RENAULT TRAFIC, 2018 року випуску, грошових коштів на трьох банківських рахунках, відкритих у Звенигородському відділенні «Приватбанк» на суму 36237,56 доларів США, 18771,91 доларів США та 123,62 грн. Спадкоємцями майна померлого є вона та донька сина від першого шлюбу - ОСОБА_4 , яка відмовилася від спадщини на її користь. Відповідач ОСОБА_2 також звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, надавши рішення Звенигородського районного суду від 22.03.2019 року про встановлення факту проживання із померлим однією сім'єю. Однак постановою нотаріуса їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, так як вона є спадкоємцем четвертої черги. Врезультаті чого, ОСОБА_2 звернулася до Звенигородського районного суду із позовом про визнання даної постанови нотаріуса незаконною та визнання права на спадкове майно. Звернувшись із заявою про прийняття спадщини від нотаріуса дізналася про те, що ОСОБА_2 надала заповіт, посвідчений в 1999 році Почапинською сільською радою, відповідно до якого ОСОБА_3 заповів все своє майно ОСОБА_2 . Однак даний заповіт вважає недійсним, так як його посвідчено у Почапинській сільській раді, де її син ніколи не проживав, адже був зареєстрований і проживав у м. Звенигородка, більше того, з відповідачем син познайомився та став спільно проживати з 2004 р. Отже вважає, що відповідач своїми незаконними діями намагається привласнити майно померлого. А тому просить суд визнати заповіт, складений від імені сина нікчемним та застосувати наслідки нікчемного заповіту. Крім того, стягнути із відповідачів солідарно понесені нею судові витрати та витрати на правову допомогу.
09.08.2021 року, після виконання у справі комплексної судово-почеркознавчої експертиза та судово-технічної експертизи документів позивач звернулася до суду із заявою про зміну позовних вимог та просила визнати оскаржуваний нею заповіт недійсним і стягнути з відповідачів судові витрати. Обґрунтовуючи вказані вимоги, позивач зазначила, що вона як спадкоємець першої черги за законом вчасно подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_3 . Однак, відповідач ОСОБА_2 , яка була співмешканкою сина, неодноразово зверталася до суду із позовними заявами, намагаючись позбавити її спадщини, тому свідоцтва про право на спадщину не отримала. Зокрема, вона пропонувала ОСОБА_2 укласти мирову угоду щодо прийняття ними по 1/2 частині спадкого майна, на що остання категорично відмовилася, бажаючи отримати всю спадщину. По закінченню судових тяганин, звернувшись вкотре до нотаріуа із заявою про прийняття спадщини, дізналася про наявність заповіту ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 . Зважаючи на те, що син на той час перебував за кордоном, то він не міг скласти заповіт, тим більше в с. Почапинці Лисянського району Черкаської області. А тому виникли підозри, що відповідач ОСОБА_2 , вичерпавши всі підстави для зверення до суду могла підробити даний заповіт, щоб у повному обсязі позбавити її права на спадщину. Так, в процесі судового розгляду справи, за клопотанням її представника була проведена комплексна судово-почеркознавча експертиза та судово-технічна експертиза документів, відповідно до якої підписи від імені ОСОБА_3 , що містяться у заповіті виконані не ним, а іншою особою. Даний факт свідчить про те, що даний заповіт є сфабрикованим, а тому вважається недійсним. За таких обставин просить визнати заповіт, укладений від імені ОСОБА_3 та посвідчений секретарем Почапинської сільської ради від 27.12.1999 року і зареєстрований в реєстрі 05.09.2019 року - недійсним та стягнути з відповідачів в рівних частках судові витрати на оплату правової допомоги в розмірі 15000 грн. і оплату за експертизу в сумі - 8649,14 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Кононенко Г.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 залишилося спадкове майно. Відповідач ОСОБА_2 проживала спільно зі спадкодавцем із 2004 року. Бажаючи оформити спадщину, вона звернулася до нотаріуса та надала заповіт ОСОБА_3 , посвідчений у 1999 році Почапинською сільською радою, згідно з яким останній все майно заповів ОСОБА_2 . Вважає, що підстав для визнання даного заповіту недійсним - немає, а тому просить відмовити у позові в повному обсязі із наступних підстав. Позивачем, крім її слів, не надано будь-яких доказів, що ОСОБА_3 ніколи не був у с. Почапинці Лисянського району, більше того останній часто їздив на тимчасові заробітки, а тому його матері не було відомо про його точне місце перебування. Позивач надала недостовірну інформацію про те, що відповідач познайомилася зі спадкодавцем у 2004 році, оскільки особисто знала про їх стосунки із покійним у 1997 році, коли та доглядала за їх родичкою. Проте, на той момент відповідач перебувала у зареєстрованому шлюбі і не бажала з етичних міркувань, щоб про їх стосунки хтось довідався. Про їх стосунки було відомо тільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Крім того, зазначила, що даний заповіт був складений відповідно до вимог чинного на момент його підписання ОСОБА_3 законодавства та зберігався в установі, яка його видала, тобто у Почапинській сільській раді, що підтверджується довідкою архівного відділу Лисянської державної адміністрації Черкаської області. Інший екземпляр заповіту зберігався у гр. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був присутнім під час його складення та від якого відповідач і дізналася про існування такого заповіту. Необхідність складання заповіту ОСОБА_3 виникла у зв'язку з його від'їздом до Ізраїля, де відбувалися військові дії, а тому останній не знав чи повернеться назад живим. Оскільки ОСОБА_8 перебував на заробітках за кордоном, тому не мав можливості повідомити ОСОБА_2 про наявність заповіту та передати їй вказаний документ. Врезультаті чого, відповідач не зареєструвала заповіт, а продовжила судовий процес про визнання факту спільного проживання із ОСОБА_3 . Тільки у серпні 2019 року, дізнавшись про правові наслідки даного документу, звернулася із метою реєстрації заповіту, у встановленому законом порядку. Враховуючі зазначені факти відповідач не могла заявити про свої законні права на спадщину за заповітом.
Представник відповідача - ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснив, що на час складання заповіту він не був сільським головою с.Почапинці. Близько року тому, до нього приїхала ОСОБА_10 із оригіналом заповіту. Даний заповіт він посвідчив, що він не змінений та відправив його на реєстрацію. Зазначив, що по даному заповіту приїжджали працівники поліції на підставі заяви ОСОБА_11 та проводили перевірку. Свої повноваження здійснював відповідно до вимог Закону.
Суд, заслухавши представників сторін - адвокатів, пояснення свідків, повно та всебічно дослідивши письмові докази, зібрані у справі, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обгрунтовані та підлягають до задоволення.
Матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Звенигородка Черкаської області помер син позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 08.10.2018 року.
Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина, яка складається із Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , вантажно-пасажирського автомобіля RENAULT TRAFIC, 2018 року випуску, грошових коштів на трьох банківських рахунках, відкритих у Звенигородському відділенні «Приватбанк» на суму 36237,56 доларів США, 18771,91 доларів США та 123,62 грн.
Позивач є спадкоємцем першої черги за законом.
Відповідно до оскаржуваного заповіту, посвідченого Почапинською сільською радою Лисянського району Черкаської області від 27.12.1999 року за реєстровим № 38, ОСОБА_3 все своє майно заповів відповідачу ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що її син перебував у дружніх стосунках із померлим. У 1999 році вона, її син та ОСОБА_3 перебували у Росії на заробітках. Хлопці працювали у її племінника, займалися ремонтами, на будівництві. Зазначила, що вона повернулася раніше, десь вкінці вересня, а син перед Новим роком. ОСОБА_3 разом із ще одним хлопцем ОСОБА_13 залишилися в Росії. На початку 2000 року син знову поїхав туди на заробітки, де пробули з хлопцями до осені. Коли стало прохолодно всі повернулися до України. Тоді ОСОБА_3 поїхав до Ізраїля. На той час ОСОБА_3 не був знайомий із відповідачем, у Росії мав дівчину, яка не схотіла їхати із ним на Україну. Про ОСОБА_14 їй нічого невідомо. Вказала, що ОСОБА_3 був її як сином, часто приходив до них додому, так як товаришував із її сином, про все розповідав. Про наявність заповіту, складеного ОСОБА_15 нічого не знала. ОСОБА_3 розповідав, що квартиру, яку має у м. Звенигородка хотів залишити своїй доньці. Довгий час ОСОБА_3 був на заробітках в Іраку. Зазначила, що до 2003-2004 року він не мав стосунків із ОСОБА_16 із відповідачем ОСОБА_2 вона не знайома.
Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснив суду, що вони познайомилися із ОСОБА_15 у 1994 - 1995 роках. Дружили і працювали разом у Росії з 1998 по 2000 р.р. У 1999 р., в кінці листопада він поїхав додому, а ОСОБА_3 залишився. Потім він знову повернувся до Росії, десь після Нового року. Відповідача ОСОБА_10 знає, однак на той час ОСОБА_3 не мав із нею стосунків. У Росії ОСОБА_3 мав дівчат, а із відповідачем познайомився десь у 2004 році. У 2000 р., повернувшись до України, згодом ОСОБА_3 поїхав до Ізраїлю, а потім, десь через два-три роки поїхав до Іраку. Зазначив, що саме в період перебування ОСОБА_18 в Україні познайомився із ОСОБА_19 . Запевнив, що до цього часу ОСОБА_3 не був знайомий із ОСОБА_20 . Відповідач разом зі своїми дітьми знімала частину будинку, де проживала матір ОСОБА_18 , навідуючи матір, познайомився із ОСОБА_20 .
Свідок ОСОБА_21 у судовому засіданні пояснила суду, що з ОСОБА_15 та ОСОБА_10 товаришували. Познайомилися із ОСОБА_15 у 6 чи 7 класі, він приїхав у м. Звенигородку з іншого села і навчалися по 8 клас. Із 1989 по 2003 рік разом зі своїм чоловіком проживали у м. Ватутіно, так як чоловік там працював. У 1997-1998 р., влітку у парку вона зустріла ОСОБА_18 разом із ОСОБА_20 . Згодом дізналася, що вони мали таємні стосунки, оскільки ОСОБА_19 на той час перебувала у зареєстрованому шлюбі. Пара протягом двох років час від часу зупинялася у неї на ночівлю. У 2003 році вона із чоловіком знову повернулися проживати у м. Звенигородка, де у 2004 чи 2005 році зустрілися із ОСОБА_15 та ОСОБА_10 , які вже на той час проживали разом. Відтоді стали тісно дружити сім'ями. Тоді ж познайомилися із братом ОСОБА_10 - ОСОБА_6 . Знала, що ОСОБА_3 часто їздив на заробітки. Про сім'ю ОСОБА_22 їй нічого невідомо. Інколи чула, що із ОСОБА_23 вживали алкогольні напої. Щодо заповіту їй нічого не було відомо. Знала про товариські відносини ОСОБА_18 та ОСОБА_24 .
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив суду, що із відповідачем ОСОБА_10 перебуває у родинних відносинах, вона є його сестрою. Із ОСОБА_15 познайомилися у 1993 році, коли їздили на тимчасові заробітки до Російської Федерації. ОСОБА_3 тоді був менеджером та набирав групу. Працювали там три роки. Після повернення до України їздили один до одного в гості. У 2005 році ОСОБА_3 поїхав до Іраку, а десь у 2008 році поїхав туди і сам. ОСОБА_25 знає особисто. У той день, коли до нього в гості приїхав ОСОБА_3 , у село до батьківської хати приїхала і його сестра ОСОБА_10 , де вони і познайомилися. Стосунки приховували, чоловік сестри вживав алкогольні напої та вчиняв із нею сварки, неодноразово він, як брат втручався у їх розбірки. Разом із ОСОБА_15 їздили в с. Почапинці на риболовлю, та і взагалі багато їздили по селах, як по роботі, так і на відпочинок.
Свідок ОСОБА_26 в судовому засіданні пояснив суду, що у 2005 році він приїхав на роботу до Іраку, там бачилися із ОСОБА_15 часто, згодом і жили разом, так як були в одній бригаді. ОСОБА_27 та ОСОБА_28 також працювали разом із ними. Коли хтось із них їхав додому, то передавали один одному свої речі. Виїжджаючи до України, взимку 2009 року ОСОБА_3 попросив передати дружині ОСОБА_10 конверт. Вміст конверту йому невідомий. Зазначив, що цьому передувавала автомобільна аварія, в яку потрапив ОСОБА_3 , врезультаті якої він отримав сильний психічний стрес. По приїзді до України речей відразу не передав, а зберігав на горищі будинку своєї матері. Коли дізнався про смерть ОСОБА_18 , приїхавши у 2019 році із ротації - передав всі речі ОСОБА_20 . Документів він не бачив, були листи, написані вручну, але зміст їх йому невідомий. Зазначив, що ОСОБА_3 із ОСОБА_10 мали гарні стосунки як подружжя. Часто згадував про доньку та підтримував із нею зв'язок. Про заповіт говорили всі робочі між собою, оскільки в Іраку велися військові дії. Із яких причин ОСОБА_3 склав заповіт йому теж невідомо. Про стосунки ОСОБА_18 із матір'ю нічого не знав, чув тільки про брата.
Ухвалою суду від 16.12.2020 року за клопотанням представника позивача була призначена комплексна судово-почеркознавча експертиза та судово-технічна експертиза документів.
Відповідно до висновку № 29/30/21-32 від 18.05.2021 року: підписи від імені ОСОБА_18 , що містяться у графі "підпис" у першому екземплярі заповіту від 27.12.1999 року; в графі "Розписка про одержання нотаріально оформленого документа" в рядку напроти рукописного запису " ОСОБА_3 м. Звенигородка Черкаська область" на лицевій стороні 22 аркуша журналу для рестрації нотаріальних дій виконавчого комітету Почапинської сільської ради народних депутатів Лисянського району 1997 рік, виконані не ОСОБА_15 , а іншою особою.
Також експерт прийшов до висновку, що підписи від імені ОСОБА_18 , що містяться у графі "підпис" у першому екземплярі заповіту від 27.12.1999 року; в графі "Розписка про одержання нотаріально оформленого документа" в рядку напроти рукописного запису " ОСОБА_3 м. Звенигородка Черкаська область" на лицевій стороні 22 аркуша журналу для рестрації нотаріальних дій виконавчого комітету Почапинської сільської ради народних депутатів Лисянського району 1997 рік, виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За приписами ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначено такі вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Заповіт, як односторонній правочин, має відповідати загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.
Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Тобто, за своєю правовою природою відсутність волевиявлення учасника правочину є самостійною підставою для визнання його недійсним, при цьому правові наслідки недотримання цієї вимоги закону передбаченістаттями 229 - 235 ЦК України.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У відповідності до ч. 1 ст.56 Закону України «Про нотаріат», нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання заповіту недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронним доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд, не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК).
Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників судового розгляду справи, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вирішуючи позов у межах заявлених вимог, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Надані відповідачем на спростування позовних вимог докази, а саме пояснення свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_21 та ОСОБА_6 не спростовують вищевказаного висновку експерта, оскільки відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Для встановлення належності підпису особі необхідні спеціальні знання, а тому допустимим доказом в даному випадку є висновок експерта, оскільки для встановлення належності підпису особі необхідні спеціальні знання.
Крім того, вказані свідки в судовому засіданні підтвердили обставини, які стосуються лише взаємовідносин відповідача ОСОБА_2 із покійним ОСОБА_15 . Однак вони не були присутні безпосередньо під час укладення ОСОБА_15 заповіту, а тому їхні свідчення не можуть бути підтвердженням того, що оспорюваний заповіт був підписаний особисто ОСОБА_15 .
Таким чином, враховуючи висновок експерта за наслідками проведення комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів № 29/30/21-32 від 18.05.2021, суд вважає, що заповіт складений від імені ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідчений секретарем Почапинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, номер в реєстрі нотаріальних дій - 38, та який зареєстрований у Спадковому реєстрі 05.09.2019 року, не був підписаний заповідачем, що свідчить про відсутність його волевиявлення, а тому має бути визнаний недійсним.
Відповідно доч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Щодо вимог в частині стягнення з відповідачів понесених судових витрат суд зазначає наступне.
За змістом ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст.141 ЦПК України).
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, то з відповідачів в рівних частинах з кожного, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу в сумі 15000 грн. та витрат за проведення у справі експертизи в сумі 8649,14 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141, 200, 258-259, 264-265 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 1217, 1218, 1247, 1251, 1257 ЦК України суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Почапинської сільської ради Лисянського району Черкаської області про визнання недійсним заповіту - задовольнити.
Визнати недійсним заповіт, складений 27.12.1999 від імені заповідача ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідчений секретарем Почапинської сільської ради Лисянського району Черкаської області, номер в реєстрі нотаріальних дій - 38, та який зареєстрований у Спадковому реєстрі 05.09.2019.
Стягнути солідарно в рівних частинах з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 та Почапинської сільської ради Звенигородського району (колишнього Лисянського району) Черкаської області, код ЄДРПОУ 34207620 с.Почапинці Звенигородський район, Черкаська області, 19322 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. та витрати за проведення у справі експертизи в сумі 8649,14 грн. (вісім тисяч шістсот сорок дев'ять гривень 14 копійок).
Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 08 жовтня 2021 року.
Суддя Н. В. Бесараб