ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
29 вересня 2021 року м. Київ № 640/28038/20
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області
третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, у якій просить суд
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати мені - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 8 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести перерахунок суддівської винагороди мені - ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину коштів.
- в межах суми платежу за один місяць рішення суду допустити до негайного виконання.
- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області подати у п'ятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
На обґрунтування позовних вимог Позивачем зазначено, що працює на посаді судді Обухівського районного суду Київської області та має право на отримання суддівської винагороди відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позивачем вказано, що з 18.04.2020 по 28.08.2020 нею отримано суддівську винагороду у зменшеному розмірі, що не відповідає розміру установленому Законом.
Так, причиною зменшення розміру суддівської винагороди стало застосування Відповідачем при її нарахуванні та виплаті норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, за змістом якої передбачено запровадження з квітня 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, обмеження в тому числі і суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Позивачем зазначено, що Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, що підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано відзив на позов, у якому зазначено, що обмеження суддівської винагороди встановлено Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020 та підлягав застосуванню включно до 28.08.2020 - дата ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними його окремих норм. Тому, у період часу з 18.04.2020 до 28.08.2020 виплата суддівської винагороди здійснювалася з урахуванням обмежень, передбачених вищезазначеним законом, а саме у розмірі 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Відповідачем зазначено, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020, враховуючи встановлені обмеження Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX, Державною судовою адміністрацією України не виділялись Київському окружному адміністративному суду кошти для виплати суддівської винагороди суддям у повному обсязі без встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-IX обмежень, тобто з незалежних від нього причин.
На підставі викладеного, Відповідач вважає, що не порушував прав Позивача, а його дії ґрунтуються на законі та є правомірними.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва, встановлено наступне.
Позивач є суддею Обухівського районного суду Київської області.
Указом Президента України від 02.08.2006 року №663/2006, ОСОБА_1 призначено на посаду судді Обухівського районного суду Київської області, надалі на цю ж посаду її обрано безстроково постановою Верховної Ради України від 22.09.2011 року №3783-VI.
Штатним розписом Обухівського районного суду Київської області на 2020 рік відповідачем ТУ ДСА України в Київській області затверджено посадовий оклад судді в розмірі 63 060,00 грн.
Наказом голови Обухівського районного суду Київської області № 44/к-г від 20.11.2018 року «Про встановлення доплати за вислугу років ОСОБА_1 » позивачу встановлено щомісячну доплату року за вислугу років в розмірі 40 відсотків посадового окладу з 17.07.2018 року, що підтверджується копією наказу, яка додається до позову.
За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, доплати за вислугу років в розмірі 40 % від посадового окладу судді.
Відповідно, з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивач отримала суддівську винагороду з урахуванням вказаних змін, тобто у меншому розмірі. Фактичне обмеження суддівської винагороди за вказаний період в грошовому виразі становило загальну суму 138 801 грн. 62 коп., що підтверджується відповіддю на заяву - листом відповідача ТУ ДСА України в Київській області від 07.10.2020 року, розрахунковим листом за 2020 рік.
Вважаючи протиправними дії Відповідача щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Враховуючи наведене, можна дійти висновку про те, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватись виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.
18.04.2020 набрав чинності Закон №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29.
Так, статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Як встановлено судом та не заперечувалось відповідачем, з дня набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», тобто з 18.04.2020, суддівська винагорода позивача нараховувалась та виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого вищезазначеними нормами статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» .
Отже, обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними на підставі Закону України №553-ІХ, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та відповідно статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Крім того, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами, абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 553-ІХ.
У вказаному рішенні зазначено, що при вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 №6-рп/2007).
Окрім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі за текстом Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Також, у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130). Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 №4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 19.11.2013 №10-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016, від 04.12.2018 №11-р/2018, від 18.02.2020 №2-р/2020, від 11.03.2020 №4-р/2020).
Також, судом враховано, що у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.
Окрім цього, Конституційний Суд України наголосив, що в силу частини 2 статті 130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними на підставі Закону №553-ІХ, відповідач вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді.
Відповідно до пункту 1 листа Міністерства юстиції України від 26.12.2008 за №758-0-2-08-19 «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з одного й того ж питання.
На думку суду, Державна судова адміністрація України безпідставно та необґрунтовано застосовує до спірних правовідносин практику вирішення колізії між нормами права при неузгодженості між нормами статті 135 Закону №1402, яка імперативно визначає розмір суддівської винагороди, будучи спеціальним нормативно-правовим актом, із прямим застереженням в частині 1 цієї статті про те, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, та нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ), які встановлюють обмеження у виплаті суддівської винагороди, яким апріорі не може визначатися розмір суддівської винагороди.
В контексті досліджуваного питання суд виходить із того, що порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, може бути застосований тільки у разі, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.
Натомість Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) не регулює питання «нарахування» та «виплати» суддівської винагороди, а містить норми щодо «застосування обмежень у виплаті» такої, що виключає правомірність покликання Державної судової адміністрації України на вказане правило.
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії Відповідача щодо нарахування та виплати Позивачу суддівської винагороди в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», є протиправними. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що наведені у пункті 4.3 рішення від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20), обмеження виплат, в тому числі суддівської винагороди, є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, навіть в таких випадках, обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Тобто, виходячи з правової позиції Конституційного Суду України, право Позивача на компенсацію сум суддівської винагороди, втрачених у зв'язку із запровадженими обмеженнями, не може бути поставлене під сумнів.
З огляду на те, що нарахування та виплата Позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру, здійснювалась з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд приходить до висновку, що порушене право Позивача підлягає поновленню шляхом стягнення на користь Позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 включно у розмірі 138 801,62 грн. з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
При цьому суд зазначає, що сума невиплаченої Позивачу суддівської винагороди в результаті застосування відповідачем обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-IX за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 не є спірною між сторонами, Відповідачами не заперечується. У свою чергу, у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо невідповідності цієї суми фактичним обставинам взаємовідносин сторін.
В частині періоду, за який невиплачена суддівська винагорода підлягає стягненню, суд зазначає, що спірним періодом є період з 18.04.2020 (дата набрання чинності Законом №553-IX) по 28.08.2020 включно (останній день дії обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом від 13.04.2020 №553-IX).
Виходячи зі змісту позовних вимог, саме цей період і є спірним, оскільки під час дії вказаного періоду суддівська винагорода виплачувалась із обмеженнями, встановленими Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом від 13.04.2020 № 553-IX.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо позовних вимог про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
На підставі вище зазначеного, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог у частині зобов'язання надати до суду звіт про виконання судового рішення протягом п'яти днів з дня отримання копії судового рішення.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, а також усні та письмові доводи учасників справи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (01601, м. Київ, вул. Жилянська, 58Б, ЄДРПОУ 26268119), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати - ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
3. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести перерахунок суддівської винагороди - ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину коштів у розмірі 138 801,62 грн.( Сто тридцять вісім тисяч вісімсот одна гривня 62 копійки)
4. Допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць.
5. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.А. Качур