28 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/17954/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гансо Компані"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 (головуючий суддя Попікова О. В., судді Євсіков О. О., Корсак В. А.)
у справі № 910/17954/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гансо Компані"
до 1) Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" і 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Держзакупівлі.Онлайн"
тертя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання недійсними електронних торгів та їх результатів
(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Слуцька Н. С., відповідача 1 - Гудова О. В., відповідача 2 - Перцова О. І., Бовкун В. І. та третьої особи - Гудова О. В.)
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Гансо Компані" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" (відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Держзакупівлі.Онлайн" (відповідач 3), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання недійсними:
- відкритих торгів (аукціону) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, що відбулись 30.03.2020 з реалізації лоту №N717120 (ідентифікатор аукціону UA-EA-2020-03-19-000019-b) в частині продажу майнових прав / прав вимоги за договором про надання кредиту № 967 від 25.12.2007, за договором про надання кредиту № 888 від 03.12.2007, за іпотечним договором від 25.07.2007 № 949;
- договору № 81 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб'єктів господарювання, посвідченого Мурською Н. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 618, укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" за результатами проведених відкритих торгів (аукціону) №N717120, оформлених протоколом електронного аукціону №EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020 в частині продажу майнових прав вимоги за Договором про надання кредиту № 967 від 25.12.2007 та Договором про надання кредиту № 888 від 03.12.2007;
- договору № 81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб'єктів господарювання, посвідченого Мурською Н. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 619, укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" за результатами проведених відкритих торгів (аукціону) №N717120, оформлених протоколом електронного аукціону №EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020, в частині продажу прав вимоги за Іпотечним договором, посвідченим 25.12.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавренюк С. М, за реєстровим номером 949.
2. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що з 17.05.2018 він є власником нерухомого майна - майнового комплексу загальною площею 28223,10 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. №6 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1552597580000) (далі - спірний майновий комплекс) та вважає, що ПАТ "УПБ" неправомірно включило до пулу власного активу, який був реалізований ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" на відкритих торгах (аукціоні), оформлених протоколом №EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020, права вимоги за кредитними та іпотечними договорами внаслідок чого між ПАТ "УПБ" і ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" були укладені договори № 81 та № 81/1, що порушують законні права та інтереси позивача як власника спірного нерухомого комплексу. Вказує на те, що на момент набуття позивачем права власності на спірний майновий комплекс, останній був вільний від будь-яких обтяжень, що підтверджується інформаційними довідками з відповідного реєстру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 позов ТОВ "Гансо Компані" задоволено, визнано недійсними відкриті торги (аукціон) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, що відбулися 30.03.2020, з реалізації лоту №N717120 (ідентифікатор аукціону UA-EA-2020-03-19-000019-b) в частині продажу майнових прав / прав вимоги за договором про надання кредиту № 967 від 25.12.2007, договором про надання кредиту № 888 від 03.12.2007, Іпотечним договором, посвідченим 25.12.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавренюк С. М. за реєстровим номером 949; визнано недійсним з моменту укладення договір № 81 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб'єктів господарювання, посвідчений Мурською Н. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 618, укладений між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" за результатами проведених відкритих торгів (аукціону) №N717120, оформлених протоколом електронного аукціону №EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020 в частині продажу майнових прав вимоги за договором про надання кредиту № 967 від 25.12.2007, договором про надання кредиту № 888 від 03.12.2007; визнано недійсним з моменту укладення договір № 81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб'єктів господарювання, посвідчений Мурською Н. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 619, укладений між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" за результатами проведених відкритих торгів (аукціону) №N717120, оформлених протоколом електронного аукціону №N717120, оформлених протоколом електронного аукціону №EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020, в частині продажу прав вимоги за Іпотечним договором, посвідченим 25.12.2007 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавренюк С. М., за реєстровим номером 949.
4. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що продавши на торгах право вимоги за Іпотечним договором 949, відповідачі порушили права позивача вільно володіти та розпоряджатися своїм майном, оскільки продаж неіснуючого права призвів до позбавлення права власності ТОВ "Гансо Компані" на майновий комплекс, розташований по вул. Будіндустрії, 6 в м. Києві, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1552597580000.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 у справі № 910/17954/20 рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
6. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що в даній справі, враховуючи те, що позивач, звертаючись із позовом та заявляючи позовні вимоги про визнання недійсними правочинів, стороною яких він не є, суду, перш за все, треба дослідити підстави виникнення та обставини існування у позивача права власності на спірне нерухоме майно, яке за словами позивача, вибуло з його права власності внаслідок оспорюваних ним договорів, виходячи з того, що сама по собі реєстрація права власності в державному реєстрі не є підставою набуття особою такого права.
7. Так, апеляційний господарський суд зазначив, що матеріали справи не містять жодного із вказаних у статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" документу, на підставі якого за позивачем було зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
8. Із наявних в матеріалах справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, вбачається, що право власності за ТОВ "Гансо Компані" було зареєстровано на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна б/н, виданого 16.05.2018; видавник: ТОВ "Гансо Компані" та ОСОБА_1 ; протокол, серія та номер № 1, виданий 15.05.2018, видавник: ТОВ "Гансо Компані".
9. В той же час, суд апеляційної інстанції зазначив, що стаття 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не містить такої підстави реєстрації права власності як акт приймання-передачі нерухомого майна, виданого самою ж особою, за якою право власності на таке майно реєструється, а позивачем не наведено, якою нормою законодавства передбачена реєстрація права власності на підставі акта приймання-передачі - іншого документу, як це передбачено в п. 14 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
10. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його прав власника спірного нерухомого майна оспорюваними ним правочинами, адже не доведено належними та допустимими доказами набуття самого права власності на це майно в тому числі, й на час проведення спірних електронних торгів та укладення оспорюваних ним договорів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 у справі № 910/17954/20.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
12. Позивач не погоджується з ухваленою постановою суду апеляційної інстанції зазначаючи, що апеляційним господарським судом було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.
13. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про недоведеність позивачем порушення його прав, як власника спірного нерухомого майна.
14. Також за доводами скаржника, помилковими є висновки суду про те, що акт приймання-передачі нерухомого майна, на підставі якого за позивачем було зареєстровано право власності, є неналежним доказом набуття останнім права власності на спірне майно. В цій частині скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом статей 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень", 115, 182, 334 Цивільного кодексу України, 85 Господарського кодексу України, Порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
15. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16, від 12.10.2020 у справі № 15/148-10-4045, від 27.08.2019 у справі № 911/2392/17, від 12.06.2019 у справі № 927/352/18 та у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16.
Позиція інших учасників справи
16. Відповідач 2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначаючи, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалені в результаті повного дослідження обставин справи та є законними, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Також зазначає про неподібність правовідносин у справах, на які посилається скаржник, зі справою, що переглядається. Звертає увагу, що деякі з цих справ, зокрема № 911/2392/17 та № 918/1377/17 були направлені на новий розгляд, що свідчить про відсутність остаточного рішення, відповідно і остаточного формування правового висновку Верховним Судом у цих справах.
17. При цьому заперечення ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" зводяться до такого:
- позивачем не надано належних та достатніх доказів, що підтверджують порушення його прав оскаржуваними торгами та договорами відступлення, укладеними за результатами торгів;
- рішенням суду у справі № 910/14751/17, була підтвердження наявність у ПАТ "УПБ" права вимоги за кредитним договором від 03.12.2007 № 888 та іпотечним договором від 25.12.2007 № 949;
- рішення судів у справах № 910/722/17, № 910/14751/17 та № 911/1613/18 підтверджують факт існування у ПАТ "УПБ" на момент проведення оскаржуваних торгів права вимоги за Кредитним договором № 967 від 25.12.2007, оскільки право вимоги за цим договором було відчужено на підставі нікчемного правочину - договору застави майнових прав № 30042015/97/Z від 30.04.2015;
- право вимоги за Кредитним договором № 967 від 25.12.2007 передавалось тертім особам на підставі неіснуючої грошової вимоги;
- незаконне вилучення обтяжень про іпотеку та заборону на відчуження не тягне за собою припинення договору іпотеки, а тому іпотека була чинною на час проведення оскаржуваних торгів;
- підставою для звернення стягнення іпотекодержателем на предмет іпотеки згідно Договору іпотеки № 949 від 25.12.2007 є порушення умов хоча б одного кредитного договору.
Окрім цього, ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" із посиланням на відповідні висновки Верховного Суду зазначає про неефективність обраного позивачем способу захисту.
18. Верховний Суд зазначає, що на подібні до вказаних у пункті 17 цієї постанови обставини відповідач 2 також посилався під час розгляду справи в суді першої інстанції та у апеляційній скарзі (зокрема, зазначав про те, що у ПАТ "УПБ" станом на дату проведення відкритих торгів (аукціону) були наявні права вимоги за кредитними та іпотечним договорами (що підтверджується відповідними судовими рішенням), а при задоволенні позовних вимог позивача право власності на спірне майно до нього автоматично не повернеться).
19. Представник ФГВФО, з питань безпосереднього виведення ПАТ "УПБ" з ринку (відповідач 1) подав відзив на касаційну скаргу, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, зазначаючи, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена в результаті повного дослідження обставин справи та є законною, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. При цьому зазначає, що рішення судів у справах № 910/722/17, № 910/14751/17 та № 911/1613/18 підтверджують факт існування у ПАТ "УПБ" на момент проведення оскаржуваних торгів права вимоги за Кредитним договором № 967 від 25.12.2007, оскільки право вимоги за цим договором було відчужено на підставі нікчемного правочину - договору застави майнових прав № 30042015/97/Z від 30.04.2015. Стверджує про відсутність порушеного права позивача. Також зазначає про неподібність правовідносин у справах, на які посилається скаржник, зі справою, що переглядається. Звертає увагу, що деякі з цих справ, зокрема № 911/2392/17 та № 918/1377/17 були направлені на новий розгляд, що свідчить про відсутність остаточного рішення, відповідно і остаточного формування правового висновку Верховним Судом у цих справах.
20. Верховний Суд зазначає, що представник ФГВФО, з питань безпосереднього виведення ПАТ "УПБ" з ринку, під час розгляду справи в суді першої інстанції та у апеляційній скарзі, також зазначав про правомірність проведення спірних електронних торгів та відсутність підстав для визнання недійсними договорів, які були укладені за наслідками проведення торгів. Підтвердження судовими рішеннями в інших справах факту існування у ПАТ "УПБ", на момент проведення оскаржуваних торгів, права вимоги за Кредитним договором № 967 від 25.12.2007. Крім того, стверджував про ненадання позивачем належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення його прав, внаслідок проведення спірних електронних торгів.
21. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
22. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
Щодо суті касаційної скарги
23. Як зазначалося у пункті 15 цієї постанови, підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі є пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
24. Так, підставою для відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні позову слугувало те (пункти 5-10 цієї постанови), що матеріали справи не містять жодного із вказаних у статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" документу, на підставі якого за позивачем було зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. При цьому, із наявних в матеріалах справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, вбачається, що право власності за ТОВ "Гансо Компані" було зареєстровано на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна б/н, виданого 16.05.2018; видавник: ТОВ "Гансо Компані" та ОСОБА_1 ; протокол, серія та номер № 1, виданий 15.05.2018, видавник: ТОВ "Гансо Компані".
25. Суд апеляційної інстанції зазначив, що стаття 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не містить такої підстави реєстрації права власності як акт приймання-передачі нерухомого майна, виданого самою ж особою, за якою право власності на таке майно реєструється, а позивачем не наведено, якою нормою законодавства передбачена реєстрація права власності на підставі акта приймання-передачі - іншого документу, як це передбачено в п. 14 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". У зв'язку з чим, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його прав власника спірного нерухомого майна оспорюваними ним правочинами, адже не доведено належними та допустимими доказами набуття самого права власності на це майно в тому числі, й на час проведення спірних електронних торгів та укладення оспорюваних ним договорів.
26. Верховний Суд критично оцінює наведені висновки апеляційного господарського суду, які слугували підставою для відмови у задоволенні позову (пункти 5-10 цієї постанови), виходячи з такого.
27. У постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила таке:
"Згідно з частинами 1-4 статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1). Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.2). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (ч.3). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4).
Як встановлено господарськими судами, 10.07.2012 відбулись загальні збори учасників ТОВ "Здолбунівський ЗБК", оформлені протоколом № 1. Вказаними загальними зборами учасників вирішено виступити засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "Лювада" з часткою у статутному капіталі в розмірі 28,57% - 100 000,00 гривень (п. 2). Передати в статутний капітал ТОВ "Лювада" майно згідно наведеного переліку (в т.ч. залізничні під'їздні колії довжиною 2.1 км.) та уповноважити директора товариства підписати усі документи включаючи статут новоствореного товариства, акт прийому-передачі тощо (п.п. 3, 4).
Отже вказане свідчить про одностороннє волевиявлення учасників ТОВ "Здолбунівський ЗБК" передати в тому числі спірне майно в обмін на частку у статутний капітал відповідача-1.
Відтак для фактичної реалізації вказаних намірів з боку відповідача-1 необхідне відповідне волевиявлення, що нестиме для господарського товариства певні юридичні наслідки, або ж навпаки згадана юридична особа може відмовитись від прийняття майна в обмін на частку в його статутному капіталі.
10.07.2012 ОСОБА_2 та ТОВ "Здолбунівський завод залізобетонних конструкцій", як засновники ТОВ "Лювада" з однієї сторони, та ОСОБА_2 , як директор ТОВ "Лювада" з іншої сторони, підписали акт приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ "Лювада" (акт), за яким засновники ТОВ "Лювада" передали, а директор ТОВ "Лювада" прийняв, зокрема під'їзні колії, довжиною 2,1 км, початок яких знаходиться на земельній ділянці площею 1,9490 га від точки Б до точки В, позначених на плані меж земельної ділянки.
Отже саме двосторонній акт у даних правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін даного двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов'язків, а тому у даних правовідносинах саме оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України), є належним способом захисту цивільних прав та обов'язків в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України і статті 20 Господарського кодексу України".
28. Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12.06.2019 у справі № 927/352/18, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі.
29. З огляду на викладене, Суд зазначає про помилковість висновків суду апеляційної інстанції, про те, що акт приймання-передачі нерухомого майна б/н, від 16.05.2018, укладений між ТОВ "Гансо Компані" та ОСОБА_1 , інформація про який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності не може свідчити про набуття права власності позивачем на спірне майно.
30. Суд також відхиляє доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу (пункти 16 і 19 цієї постанови) щодо неподібності правовідносин у зазначених справах зі справою, що переглядається (а також неостаточності судового рішення у справі № 918/1377/16), оскільки викладені у цих справах висновки (акт приймання-передачі майна до складу статутного фонду є (може бути) правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має (може мати) юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на нерухоме майно) є загальними для спорів, в яких спірним є питання наявності / відсутності (підтвердження) права власності на майно, набуте на підставі такого акта (а твердження про направлення справи №918/1377/16 на новий розгляд не відповідають дійсності).
31. Разом з тим Суд відхиляє викладені в цій же частині касаційної скарги посилання скаржника на постанову від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, оскільки висновки з цієї постанови, на які посилається скаржник, є нерелевантними до спірних правовідносин.
32. Колегія суддів зазначає, що з огляду на викладене в пунктах 27-29 цієї постанови, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами набуття самого права власності на це майно з огляду на те, що акт приймання-передачі нерухомого майна не є належним доказом, є помилковим та передчасним, зокрема з огляду на те, що судом апеляційної інстанції не досліджувався зазначений акт приймання-передачі майна (а учасники справи, які заперечували проти позову / подавали апеляційні скарги, не посилалися на цю обставину в обґрунтування своїх заперечень).
33. Разом з тим, судом апеляційної інстанції залишено без жодної правової оцінки висновки місцевого господарського суду, які слугували підставою для задоволення позову у цій справі.
34. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
35. Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
36. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
37. Проте, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин ухвалену у справі постанову суду апеляційної інстанції не можна вважати правомірною та обґрунтованою.
38. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
39. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").
40. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
41. Натомість суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень статтями 86, 236, 269 ГПК України (і в порушення приписів цих норм) не перевірив наведених сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень доводів, не перевірив правильність висновків суду першої інстанції (у зв'язку з чим Суд позбавлений можливості повністю задовольнити касаційну скаргу і залишити без змін рішення суду першої інстанції).
42. Так, апеляційний господарський суд не надав жодної оцінки доводам ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" та представника ФГВФО, з питань безпосереднього виведення ПАТ "УПБ" з ринку, які зокрема зазначені у пунктах 17-20 цієї постанови та були підставою як для заперечень проти позову в суді першої інстанції, так і під час апеляційного оскарження рішення місцевого господарського суду (пункти 18 і 20 цієї постанови).
43. При цьому, дійшовши висновку про те, що акт приймання-передачі майна на підставі якого за позивачем було зареєстровано право власності (відомості про який містяться Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності) не є належним доказом набуття права власності позивачем на спірний об'єкт нерухомого майна (що в свою чергу суперечить правовій позиції Верховного Суду наведеній у пунктах 27-29 цієї постанови), дійшов передчасних висновків про наявність підстав для відмови у задоволенні позову та фактично самоусунувся від здійснення апеляційного перегляду справи.
44. Враховуючи викладене, в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення процесуального закону, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
45. Разом з тим, з огляду на наведене вище у цій постанові, колегія суддів вважає передчасними інші доводи скаржника, зокрема, обґрунтовані посиланнями на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 12.10.2020 у справі № 15/148-10-4045, від 27.08.2019 у справі № 911/2392/17 та у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16 (як і відповідні викладені у відзивах на касаційну скаргу (протилежні) посилання на інші постанови Верховного Суду).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
46. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
47. У зв'язку з наведеним ухвалена у справі постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, а отже таку постанову не можна визнати законною і обґрунтованою.
48. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
49. Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини третьої статті 310 ГПК України касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
50. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене у цій постанові, дослідити та об'єктивно оцінити усі аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Розподіл судових витрат
51. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гансо Компані" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 у справі № 910/17954/20 скасувати.
3. Справу № 910/17954/20 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил