79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
06.10.2021 справа № 914/2366/21
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Кравчук І.В., розглянувши справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Городиського Володимира Андрійовича
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛФРУКТ»
про: стягнення 82 677,25 грн.,Представники
позивача: Майстришин С.Р.
відповідача: не з'явився.
03.08.2021р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Городиського Володимира Андрійовича до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛФРУКТ» про стягнення 82 677,25 грн.
09.08.2021р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження; судове засідання призначити на 15.09.2021р.; явку представників сторін у судове засідання визнано обов'язковою.
14.09.2021р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неотриманням позовних матеріалів, відтак останній просить суд зобов'язати позивача надіслати позовні матеріали для ознайомлення на юридичну адресу відповідача, вказане клопотання зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№21937/21.
Кореспонденція, зокрема ухвала суду від 09.08.2021р., направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою про невручення «адресат відсутній за вказаною адресою».
В судовому засіданні, яке відбулося 15.09.2021р. прийняв участь представник позивача, відповідач участь повноважного представника не забезпечив.
Протокольною ухвалою від 15.09.2021р. суд постановив розгляд справи відкласти на 06.10.2021р.
Ухвалою від 15.09.2021р., в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, Господарський суд Львівської області викликав відповідача у цій справі та повідомляв про дату, час та місце проведення судового засідання, відкладеного на 06.10.2021р.
В судовому засіданні 06.10.2021р. прийняв участь представник позивача та підтримав позовні вимоги, відповідач участь повноважного представника не забезпечив.
Відзиву від відповідача не надходило.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Про дату, час та місце проведення судових засідань у справі відповідач повідомлявся засобами поштового зв'язку на адресу згідно відомостей з ЄДРЮОФОПГФ.
Матеріали справи містять належні докази направлення позивачем позовних матеріалів на юридичну адресу відповідача.
Крім того, процесуальним законодавством не передбачено обов'язку господарського суду зобов'язувати позивача направляти документи іншим учасникам судового процесу, при цьому відповідач, у разі необхідності, не позбавлений права знайомитись з матеріалами справи та робити з них відповідні копії.
У свою чергу, суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Враховуючи обмеженість процесуального строку розгляду справи по суті, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.
Суть спору:
Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов'язання по своєчасній оплаті отриманого товару.
Позиція позивача:
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору він здійснив поставку товару на загальну суму 190 279,50 грн. Проте, відповідач свого обов'язку по оплаті отриманого товару в повному обсязі не виконав, відтак, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення 68 721,00 грн., якосновної заборгованості по договору. За прострочення виконання зобов'язання по оплаті отриманого товару позивач також нарахував відповідачу 4 779,48 грн. 3% річних та 9 176,77 грн інфляційних втрат.
Позиція відповідача:
Відповідач, повідомлений належним чином про відкриття даного судового провадження, стосовно заявлених вимог не заперечив, доказів на спростування викладених позивачем обставин, відзиву чи пояснень не подав.
За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:
12.03.2019р. Фізичною особою-підприємцем Городиським Володимиром Андрійовичем (надалі-позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГАЛФРУКТ» (надалі-відповідач, покупець) укладено договір №0002/19 на поставку грибів-печериць (надалі-договір), за умовами якого постачальник взяв на себе зобов'язання продати та передати у власність відповідача, як покупця, гриби-печериці, а відповідач зобов'язався прийняти ці гриби-печериці та своєчасно здійснити оплату на умовах договору.
Відповідно до п.3.1 договору, розрахунки за поставлений товар здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України-в гривні, не пізніше, ніж через сім календарних днів з моменту оформлення і передачі видаткової накладної на відпуск товару та всіх супроводжуючих документів.
На виконання своїх зобов'язань за договором позивач поставив та передав товар на загальну суму 190 279,50 грн., що підтверджується накладними:№010 від 13.03.2019р., №011 від 15.03.2019р., №013 від 20.03.2019р., №015 від 22.03.2019р., №016 від 27.03.2019р., №018 від 29.03.2019р., №019 від 01.04.2019р., №022 від 03.04.2019р., №024 від 05.04.2019р., №025 від 09.04.2019р., №026 від 12.04.2019р., №027 від 16.04.2019р., №028 від 18.04.2019р., а також товарно-транспортними накладними: №0000313025 від 13.03.2019р., №0000315036 від 15.03.2019р., №0000320020 від 20.03.2019р., №0000320029 від 22.03.2019р., №0000327017 від 27.03.2019р., №0000401024 від 01.04.2019р., №0000405037 від 05.04.2019р., №0000409028 від 09.04.2019р., №0000412032 від 12.04.2019р.
Видаткові та товарно-транспортні накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками.
Відповідачем здійснено частково розрахунок за поставлений товар на загальну суму 121 558,50 грн. згідно платіжних доручень: №1741 від 18.03.2019р., №1746 від 19.03.2019р., №977 від 19.03.2019р., №1010 від 27.03.2019р., №1022 від 01.04.2019р., №1037 від 08.04.2019р., №1062 від 11.04.2019р., №1084 від 19.04.2019р., №1133 від 03.05.2019р., №1096 від 23.04.2019р.
21.05.2021р. позивач звернувся з вимогою до відповідача щодо сплати основної заборгованості по договору, однак така була залишена без відповіді та належного реагування.
Позивач звертався до господарського суду Львівської області щодо стягнення заборгованості у формі наказаного провадження, однак ухвалою господарського суду Львівської області від 15.07.2021р. у справі №914/2134/21 скасовано судовий наказ господарського суду Львівської області у справі №914/1810/21 від 29.06.2021р.
Дані обставини матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача, як підставні та обгрунтовані, підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Господарські зобов'язання між сторонами виникли на підставі укладеного між сторонами договору поставки №0002/19 від 12.03.2019р.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Всупереч взятим на себе зобов'язанням за договором, відповідач вчасно не оплатив вартість поставленого товару.Належних доказів протилежного, матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 68 721,00 грн основного боргу за договором №0002/19 від 12.03.2019р. підлягає до задоволення.
Частина 2 статті 625 боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 9 176,77 грн. інфляційних втрат, 4772,49 грн. - 3% річних в межах заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2 270,00 грн. у вигляді сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору та 6 000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується квитанцією TS 206467 від 26.07.2021р. на суму 2 043,00 грн. та квитанцією TS 211691 від 11.06.2021р. про сплату судового збору у розмірі 227,00 грн. за заявою в порядку наказного провадження, вказана сума судового збору відповідно до ст.151 ГПК України зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.
Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 2 269,81 грн.
Щодо заявлених до стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат професійна правнича допомога адвоката включає в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Отже, відшкодуванню підлягає вартість сплачених послуг адвоката, понесених позивачем в зв'язку з необхідністю розгляду конкретної справи в суді.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.
Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно із частиною 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);
(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5)адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Згідно з свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю серії №2054 від 29.09.2012 року правова допомога надається Майстришин Світланою Романівною .
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем долучено до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 07/06-01 від 07.06.2021р., укладеного між позивачем та адвокатом Майстришин Світланою Романівною, довідку-розрахунок №1 від 07.2021р. щодо виплати гонорару у розмірі 6 000,00 грн.
Довідка-розрахунок №1 від 07.2021р. щодо виплати гонорару у розмірі 6 000,00 грн. складена адвокатом в односторонньому порядку, без погодження позивачем.
При цьому, позивачем не надано Акту прийому-передачі виконаних робіт із зазначенням переліку виконаних робіт, що в свою чергу стверджувало б надання послуг або виконаної роботи в цілому.
Вищевказане неможливо встановити із самого договору про надання правової допомоги №07/06-01 від 07.06.2021р., укладеного між позивачем та адвокатом Майстришин Світланою Романівною так, як договір містить загальний зміст щодо надання правової допомоги, і не містить інформації про те, що адвокатські послуги надаються саме у зв'язку з наявністю заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛФРУКТ» перед позивачем за договором поставки №0002/19 від 12.03.2019р.
Тобто договір містить загальну інформацію про правові послуги, які надаються адвокатом взагалі, а не конкретно в межах даної справи, зокрема, визначено, що адвокат бере на себе зобов'язання із представництва клієнта, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта у судових органах України будь-якої ланки.
При дослідженні наведених документів суд дійшов висновку, що надані позивачем (заявником) докази не підтверджують факт надання адвокатом Майстришин С.В. професійної правничої допомоги саме при розгляді цієї справи.
Разом з тим, суд враховав наступне.
Як вказує Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18.
Відтак, суд враховує, що за змістом п.1 ч.2 ст. 126, ч.8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Така правова позиція щодо застосування п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст. 129 ГПК України викладена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 3.10.2019 у справі №922/445/19, є обов'язковою для застосування судом першої інстанції в силу ч.4 ст.236 ГПК України.
У своїй постанові Касаційний господарський суд від 26.11.2020р. у справі № 922/1948/19 зазначив, що укладаючи договір про надання правової допомоги, адвокат не тільки обізнаний про порядок, умови та особливості укладення договору про надання правової допомоги, правові наслідки пов'язані з його виконанням, а також розподілом витрат на професійну правничу допомогу між сторонами за результатами розгляду справи, а й повинен забезпечувати допомогу клієнту щодо отримання відшкодування витрат понесених ним у зв'язку з судовим розглядом справ (в тому числі щодо формування тексту договору, погодження розміру витрат (вартості робіт), підтвердження їх первинними документами тощо.
Таким чином, позивачем не доведено понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, які пов'язані саме з розглядом даної справи. Враховуючи вищенаведене, суд не вбачає наявності підстав для стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката.
Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86,129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛФРУКТ» (код ЄДР 40502059, Україна, 79035, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ СІЧИНСЬКОГО, будинок 1) на користь Фізичної особи-підприємця Городиського Володимира Андрійовича (код ЄДР НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 68 721,00 грн. основного боргу, 9 176,77 грн. інфляційних втрат, 4772,49 грн. - 3% річних та 2 269,81 грн. судового збору.
3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2021 р.
Суддя М.Р. Король