ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.10.2021Справа № 910/15598/19 (910/8017/20)
За позовом Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код: 43141267)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив
Автогосподарства» (ідентифікаційний код: 41056259)
до Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство»
(ідентифікаційний код: 04012477)
за участю Київської обласної ради (ідентифікаційний код: 245572267)
про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги
№ 28/02-17 від 28.02.2017
у межах справи № 910/15598/19
за заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» (ідентифікаційний код: 41056259) Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код 04012477)
пробанкрутство
Суддя Омельченко Л.В.
За участю секретаря судового засідання Бенчук О.О.
Представники:
від позивача - Соловей А.В., самопредставництво суб'єкта владних повноважень
від відповідача 1 - не з'явився
від відповідача 2 - Галицький І.П., предст. за довір. від 06.08.201
від третьої особи - Федоренко Є.В., предст. за довір № 923/08-02 від 14.05.2021
арбітражний керуючий Демчан О.І. - не з'явився
Головне управління ДПС у м. Києві звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» (ідентифікаційний код: 41056259) та до Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код: 04012477) за участю Київської обласної ради (ідентифікаційний код: 245572267) про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 у межах справи про банкрутство Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код 04012477).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2020 (суддя Пасько М.В.) було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 16.07.2020.
14.07.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 провадження у справі № 910/15598/19 (910/8017/20) було закрито на підставі ст. 175 та ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись із винесеною Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.07.2020 Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі № 910/15598/19 (910/8017/20) та постановити нове рішення, яким справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції у новому складі суду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі № 910/15598/19 (910/8017/20) було задоволено, Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.07.2020 у справі № 910/15598/19 (910/8017/20) скасовано, матеріали справи № 910/15598/19 (910/8017/20) ухвалено повернути до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
17.12.2020 матеріали справи № 910/15598/19 (910/8017/20) за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» (ідентифікаційний код: 41056259) та до Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код: 04012477) за участю Київської обласної ради (ідентифікаційний код: 245572267) про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 у межах справи про банкрутство Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код 04012477) повернулись до Господарського суду міста Києва.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, проведеного 17.12.2019, справу № 910/15598/19 (910/8017/20) за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» (ідентифікаційний код: 41056259) та до Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код: 04012477) за участю Київської обласної ради (ідентифікаційний код: 245572267) про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 у межах справи про банкрутство Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код 04012477) розподілено на суддю Омельченка Л.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 було прийнято до провадження суддею Омельченком Л.В. справу № 910/15598/19 (910/8017/20) за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» (ідентифікаційний код: 41056259) та до Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код: 04012477) за участю Київської обласної ради (ідентифікаційний код: 245572267) про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 у межах справи про банкрутство Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код 04012477), розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 01.02.2021 о 12:30, здійснено виклик у судове засідання учасників справи, явку яких визнано обов'язковою.
Ухвалою Верховного суду від 28.12.2020, серед іншого, було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 року у справі № 910/15598/19 (910/8017/20) та витребувано з Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду матеріали справи № 910/15598/19 (910/8017/20), у зв'язку з чим розгляд справи, призначений на 01.02.2021, не відбувся, а матеріали справи скеровані до Верховного суду.
Постановою Верховного суду від 24.02.2021 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» було залишено без задоволення, Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 910/15598/19 (910/8017/20) залишено без змін.
22.03.2021 справа № 910/15598/19 (910/8017/20) за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» (ідентифікаційний код: 41056259) та до Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код: 04012477) за участю Київської обласної ради (ідентифікаційний код: 245572267) про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 у межах справи про банкрутство Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код 04012477) повернулась до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 розгляд справи у підготовчому засіданні було призначено на 26.04.2021 о 10:30, здійснено виклик у судове засідання учасників справи, явку яких визнано обов'язковою, встановлено строк до 23.04.2021 учасникам справи для подачі до суду доказів виконання вимог Ухвали Господарського суду міста Києва від 22.12.2020.
22.04.2021 через відділ діловодства суду від ліквідатора Комунального підприємства Київської обласної ради арбітражного керуючого Демчана О.В. надійшов відзив на позовну заяву Головного управління ДПС у м. Києві із доказами направлення його іншим учасникам справи.
23.04.2021 на електронну пошту суду від ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
23.04.2021 на електронну пошту суду від ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» надійшло клопотання про передачу матеріалів справи № 910/15598/19 (910/8017/20) за позовом Головного управління ДПС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» (ідентифікаційний код: 41056259) та до Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код: 04012477) за участю Київської обласної ради (ідентифікаційний код: 245572267) про визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 у межах справи про банкрутство Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код 04012477) складу суду, що розглядає справу № 910/15598/19 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» про банкрутство Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код: 04012477).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 було відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 09.06.2021 об 11:30, здійснено виклик в судове засідання учасників справи.
08.06.2021 через відділ діловодства суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 було серед іншого закрито0 підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, розпочато розгляд справи по суті у загальному позовному провадженні та призначено судове засідання на 19.07.2021 о 13:00, здійснено виклик у судове засідання учасників справи, визнавши їх явку обов'язковою.
24.06.2021 через відділ діловодства суду від відповідача 2 в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І. надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових документів, а саме: копії запиту КП КОР «Автогосподрство» вих. № 02-87/65 від 18.05.2021, копії листа ГУ ДПС у м.Києві вх. № 8051/02-87 від 15.06.2021, копії виписки з рахунку КП КОР «Автогосподарство» відкритого в АТ «Правекс Банк», копії виписки з рахунку КП КОР «Автогосподарство», відкритого в АТ «Райффайзен Банк Аваль».
16.07.2021 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 було відкладено розгляд справи на 08.09.2021 об 12:20, здійснено виклик в судове засідання учасників справи.
21.07.2021 через відділ ділового суду від Київської обласної ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 08.09.2021 було розпочато розгляд справи по суті, заслухано представника позивача, який підтримав заявлені позовні вимоги, надав відповіді на запитання суду та просив суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача 1 заперечив проти заявлених позовних вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні.
Також присутній у судовому засіданні арбітражний керуючий Демчан О.І. надав пояснення по суті справи та підтримав заявлені позивачем вимоги.
За наслідками розгляду справи в судовому засіданні було оголошено перерву до 04.10.2021 на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 04.10.2021 після перерви судом було досліджено наявні у матеріалах справи докази, здійснено перехід до судових дебатів, після чого присутнім у судовому засіданні представником позивача було оголошено заключне слово.
Так, представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог та просив суд винести відповідне рішення у справі, представник відповідача 2 пизнав позовні вимоги у повному обсязі.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, суд
28.02.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив автогосподарства» (позикодавець за договором) та Комунальним підприємством Київської обласної ради «Автогосподарство» (позичальник за договором) укладено договір надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 (далі - договір) відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути її у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до пункту 5.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.
Згідно з пунктом 2.1 договору основна поворотна фінансова допомога надається у національній валюті України в сумі 261 700,00 грн без податку на додану вартість.
При необхідності позичальнику може бути надано додаткову поворотну фінансову допомогу, яка узгоджується сторонами та оформлюється додатковою угодою до даного договору та є його невід'ємною частиною (пункт 2.2. договору).
У відповідності до пункту 2.5 договору кошти, залучені від позикодавця як основна поворотна фінансова допомога, повертаються у термін до 31.03.2017.
Пунктом 2.6 договору сторони погодили, що кошти, залучені від позикодавця як додаткова фінансова допомога, повертаються у термін, визначений відповідною додатковою угодою до даного договору.
22.03.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 200 000,00 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 22.04.2017.
18.04.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 274 000,00 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 18.05.2017.
25.07.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 81 000,00 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 25.08.2017.
10.08.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 4 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 67 210,00 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 10.09.2017.
14.08.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 5 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 10 000,00 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 14.09.2017.
21.08.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 6 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 19 600,00 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 21.09.2017.
24.09.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 7 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 136 095,00 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 24.10.2017.
26.09.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 8 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 16 268,50 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 26.10.2017.
26.10.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 9 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 50 000,00 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 26.11.2017.
30.10.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 10 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 146 954, 00 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 30.11.2017.
15.11.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 11 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 50 000,00 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 01.12.2017.
21.11.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 12 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 107 625,00 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 05.12.2017.
07.12.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 13 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 50 000,00 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 13.12.2017.
12.12.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 14 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 100 000,00 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 12.01.2018.
27.12.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 15 до договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, відповідно до умов якої позичальнику надається додаткова поворотна фінансова допомога у національній валюті України в сумі 38 938,98 грн без податку на додану вартість, яка повертається у термін до 27.01.2018.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором позики.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Судом встановлено, що на виконання умов договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 та додаткових угод до нього № № 1-15 позивачем було перераховано відповідачу кошти у розмірі 1 609 391,48 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками та платіжними дорученнями.
Як встановлено судом, відповідач у порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення наданих позивачем коштів за договором надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 463 391,48 грн, що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів повернення позивачу коштів (поворотної фінансової допомоги) на суму 1 463 391,48 грн.
За змістом положень частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, шляхом звернення до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Позови про визнанням правочинів недійсними, крім сторін за договором, можуть бути пред'явлені також будь-яким підприємством, установою, організацією, а також фізичною особою, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11.
Обґрунтовуючи заявлений позов про визнання недійсним договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 та додаткових угод до нього № № 1-15, позивач посилався на те, що як вбачається з преамбули договору надання поворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 02.2017, додаткової угоди № 1 від 22.03.2017 та додаткової угоди № 2 від 18.04.2017 до нього, при підписанні вказаних правочинів тимчасово виконуючий обов'язки генерального директора Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» ОСОБА_1 діяв на підставі статуту.
Згідно з пунктом 6.2 статуту Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство», затвердженого рішенням Київської обласної ради від 02.06.2016 № 109-04-VII, управління діяльністю підприємства здійснюється генеральним директором.
Відповідно до пунктів 6.3.8 та 6.3.9 статуту до виключної компетенції зборів учасників, які є вищим органом управління товариства, генеральний директор підприємства укладає угоди і договори, інші правочини, видає довіреності, відкриває в установах банків (казначейства) рахунки. Укладання договорів на товари, роботи, послуги та кредити на загальну суму більше, як 100 000 грн 00 коп., здійснюється за погодженням у порядку, встановленому засновником (Київською обласною радою).
Отже, на переконання позивача, під час вчинення оспорюваного правочину КП «КОР Автогосподарство» приховало від ТОВ «Трудовий колектив автогосподарство» обставину, яка має істотне значення, зокрема щодо обмеженого права тимчасово виконуючого обов'язки генерального директора Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» на підписання правочинів на суму більш, як 100 000,00 грн, без погодження в встановленому порядку з Київською обласною радою, а сам факт підписання договору свідчить про вчинення правочину поза межами своєї цивільної дієздатності.
Крім того, позивачем було вказано про те, що останнім було встановлено обставини, які свідчать про укладання оспорюваного договору між ТОВ «КП Автогосподарство» (боржником) та ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарства» (ініціюючим кредитором) як заінтересованими особами одна до одної в розумінні ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства.
Так, позивачем зазначалось, що КП КОР Автогосподарство» зареєстровано 25.11.1992, а його засновником є Київська обласна рада.
У період з 03.02.2017 по 06.06.2017 керівником КП «КОР Автогосподарство» був ОСОБА_1 , з 06.06.2017 по 23.01.2018 керівником був ОСОБА_2 , з 23.01.2018 по 26.08.2019 керівником був ОСОБА_3 .
Згідно Повідомлення про прийняття працівника на роботу ОСОБА_2 знаходився в штаті Комунального підприємства «КОР Автогосподарство» з 20.12.2016 згідно Наказу № 83 від 20.12.2016.
Крім того, з аналізу проекту Рішення Київської обласної ради «Про звернення трудового колективу КП КОР «Автогосподарство», розміщеного на офіційному сайті Київської обласної ради, встановлено, що відповідно до п. 1 вказаного проекту рішення вирішено розглянути звернення ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» від 29.12.2016 № 12/16-01, створеного трудовим колективом Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство».
Відповідно до п. 2.7 вказаного проекту рішення вирішено надати дозвіл на передачу в оренду цілісного майнового комплексу Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код: 04012477).
Відповідно до п. 2.2 вказаного проекту рішення вирішено визнати переважне право Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» (ідентифікаційний код: 41056259), заснованого членами трудового колективу Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» в порядку, визначеному законодавством, на оренду цілісного майнового комплексу, визначеного у пункті 1 цього рішення.
Відповідно до п. 6 вказаного проекту рішення вирішено визначити головою інвентаризаційної комісії майна цілісного майнового комплексу Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» заступника директора Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» ОСОБА_2 .
Отже, позивачем стверджувалось, що ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство» (ідентифікаційний код: 41056259) заснований членами трудового колективу КП «КОР «Автогосподарства», а станом на 29.12.2016 посаду заступника директора КП «КОР «Автогосподарство» займав ОСОБА_2 .
Крім того, відповідно до інформації, яка міститься в Реєстрах вбачається, що КП КОР «Автосподарство» зареєстровано ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарство» 28.12.2016, засновниками є: ОСОБА_4 , 50 грн. (5%) ОСОБА_5 , 50 грн. (5%), ОСОБА_2 , 50 грн. (5%), ОСОБА_6 , 50 грн. (5%), ОСОБА_7 , 50 грн. (5%), ОСОБА_8 , 50 грн. (5%), ОСОБА_9 , 50 грн. (5%) ОСОБА_10 , 50 грн. (5%) ОСОБА_11 , 50 грн. (5%) ОСОБА_12 , 50 грн. (5%) ОСОБА_13 , 50 грн. (5%) ОСОБА_14 , 50 грн. (5%) ОСОБА_15 , 50 грн. (5%) ОСОБА_16 , 50 грн. (5%) ОСОБА_17 , 50 грн. (5%) ОСОБА_18 , 50 грн. (5%) ОСОБА_19 , 50 грн. (5%) ОСОБА_20 , 50 грн. (5%) ОСОБА_21 , 50 грн. (5%) ОСОБА_22 , 30грн. (3%) ОСОБА_23 , 20 грн. (2%).
У період з 28.12.2016 по 19.12.2017 керівником ТОВ «Трудовий колектив Автогосподарства» був ОСОБА_2 , а з 19.12.2017 по теперішній час керівником є ОСОБА_24 .
Отже, за твердженням позивача ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство» та КП «КОР Автогосподарство» є заінтересованими особами по відношенню одна до одної в розумінні ст. 1 Кодексу з процедур банкрутства, що є підставою для визнання недійсним договору про надання зворотної фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017 та додаткових угод до нього, а також застосування реституції до нього.
Відповідач заперечував проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не було надано Порядку, встановленого Заявником, який би передбачав чіткий перелік дій, які повинен виконати керівник комунального підприємства при укладені договору на суму більшу, ніж 100 000,00 грн, а отже не було надано доказів того, що в.о. генерального директора КП КОР «Автогосподарство» ОСОБА_1 не погоджував укладення договору № 28/02-17 від 28.02.2017 про надання поворотної фінансової допомоги та додаткових угод № 1 та № 2 до Договору із Засновником.
Також відповідачем було зазначено, що положеннями Статуту КП КОР «Автогосподарство» визначено, що підприємство здійснює фінансово-господарську діяльність на основі самостійності та не несе відповідальності за зобов'язаннями Засновника, а Засновник не несе відповідальності за зобов'язаннями Підприємства.
20.04.2017 Комунальним підприємством Київської обласної ради «Автогосподарство» було здійснено платіж на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив. Автогосподарства» у розмірі 149 000,00 грн, який є поверненням грошових коштів за Договором № 28/02-17 від 28.02.2017 року про надання поворотної фінансової допомоги, що підтверджується платіжним дорученням № 5114 від 20.04.2017 та довідкою з банку про рух коштів по рахунку ТОВ «ТКА» за період з 20.04.2017 по 20.04.2017, які наявні в матеріалах справи. Факт здійснення платежу Відповідачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» підтверджує схвалення правочину особою, від імені якої його вчинено.
Комунальне підприємство Київської обласної ради «Автогосподарство» отримало грошові кошти, передбачені Договором № 28/02-17 від 28.02.2017 про надання поворотної фінансової допомоги та Додатковими угодами до Договору в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками, які наявні в матеріалах справи, тобто Товариство з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» виконало свої зобов'язання за Договором та Додатковими угодами до Договору в повному обсязі.
У свою чергу, КП КОР «Автогосподарство» повернувши частину позики в розмірі 149 000,00 грн частково виконало свої зобов'язання за Договором та Додатковими угодами до Договору, таким чином прийнявши його до виконання.
Зазначені обставини були встановлені у Рішенні Господарською суду міста Києва від 23.04.2018 у справі № 910/23155/17, яке Постановою Київського апеляційного господарською суду від 26.06.2018 було залишено без змін, а отже обставини, встановлені у вказаному рішенні, є преюдиційними з огляду на положення ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Поряд із цим, заперечуючи позовні вимоги, відповідач також вказав про те, що укладення правочину боржником із заінтересованою особою не є самостійною ознакою підставою для визнання недійсним даного правочину, оскільки згідно ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, лише наявність причино-наслідкового зв'язку між діями боржника та наслідками таких дій є підставою для визнання правочину недійсним.
При цьому, підстави, визначені ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, відсутні, оскільки наслідки укладення оспорюваного Договору не призвели до безоплатного відчуження майна боржника та/або відмови від майнових вимог; не призвели до прийняття боржником зобов'язання без відповідних майнових дій; не призвели до виконання майнових зобов'язань раніше встановленого строку; не є відчуженням або придбанням майна за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових; не є прийняттям на себе заставних зобов'язань для забезпечення виконання грошових вимог тощо.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку задовольнити заяву арбітражного керуючого з огляду на наступне.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК.
Відповідно до частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписи статті 203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Частини 1 та 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначають, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:
боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;
боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;
боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів
боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;
боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:
боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
боржник уклав договір із заінтересованою особою;
боржник уклав договір дарування.
Відтак, положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.
Недійсність договору, як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Відповідно до приписів частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як слідує з оспорюваного правочину, останній укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив «Автогосподарство» та КП КОР «Автогосподарство» за два роки до відкриття провадження у справі № 910/15598/19 про банкрутство Комунального підприємства Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код 04012477), у зв'язку з чим такий правочин є сумнівними.
Період часу з моменту виникнення грошового зобов'язання у боржника, у тому числі при загрозі неплатоспроможності або при надмірній заборгованості до дня порушення справи про його банкрутство, є підозрілим періодом, а правочини (договори, майнові дії) боржника, що вчинені у цей період часу є сумнівними. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17.
Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).
Суд наголошує, що правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Так, судом встановлено, що в період з 28.12.2016 по 19.12.2017 керівником ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство» був ОСОБА_2 , який у період з 06.06.2017 по 23.01.2018 був керівником КП КОР «Автогосподарство».
Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, а також з матеріалів справи вбачається, що засновниками ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство» є: ОСОБА_21 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_3 ), ОСОБА_23 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_8 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_6 ), ОСОБА_9 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_7 ), ОСОБА_10 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_8 ), ОСОБА_11 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_9 ), ОСОБА_12 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_10 ), ОСОБА_13 , (індивідуальний податковий номер НОМЕР_11 ), ОСОБА_25 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_12 ), ОСОБА_15 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_13 ), ОСОБА_16 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_14 ), ОСОБА_17 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_15 ), ОСОБА_19 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_16 ), ОСОБА_18 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_17 ), ОСОБА_20 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_18 ), ОСОБА_22 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_19 ), ОСОБА_2 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_20 ).
Також відповідно до відповіді на запит ліквідатора банкрута до Головного управління ДПС у м. Києві про отримання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум отриманого з них податку за період 2017-2018 (роки укладення та дії оспорюваного правочину), Головним управлвнням ДПС у м. Києві було надано інформацію (лист вх. № 8051/02-87 від 15.06.2021 із додатками до нього), відповідно до якої вбачається, що у 1, 2 та 3 кварталах 2017, тобто в період укладення договору та додаткових угод до нього, всі 20-ть засновників ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство» перебували у трудових відносинах з КП КОР «Автогосподарство» а саме: ОСОБА_21 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_3 ), ОСОБА_23 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_8 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_6 ), ОСОБА_9 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_7 ), ОСОБА_10 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_8 ), ОСОБА_11 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_9 ), ОСОБА_12 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_10 ), ОСОБА_13 , (індивідуальний податковий номер НОМЕР_11 ), ОСОБА_25 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_12 ), ОСОБА_15 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_13 ), ОСОБА_16 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_14 ), ОСОБА_17 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_15 ), ОСОБА_19 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_16 ), ОСОБА_18 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_17 ), ОСОБА_20 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_18 ), ОСОБА_22 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_19 ), ОСОБА_2 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_20 ).
Загальна кількість працівників КП КОР «Автогосподарство за вказаний період складає: 1 квартал - 26 працівників (20 з них засновники ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство»), 2 квартал - 27 працівників (20 з них засновники ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство»), 3 квартал - 36 працівників (20 з них засновники ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство»).
У 4-му кварталі 2017 (в період укладення додаткових угод до договору) 17-ть з 20-ти засновників ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство» перебували у трудових відносинах з КП КОР «Автогосподарство» а саме: ОСОБА_21 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_23 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_8 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_6 ), ОСОБА_9 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_7 ), ОСОБА_10 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_8 ), ОСОБА_11 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_9 ), ОСОБА_12 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_10 ), ОСОБА_13 , (індивідуальний податковий номер НОМЕР_11 ), ОСОБА_25 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_12 ), ОСОБА_17 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_15 ), ОСОБА_19 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_16 ), ОСОБА_18 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_17 ), ОСОБА_20 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_18 ), ОСОБА_22 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_19 ), ОСОБА_2 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_20 )
Загальна кількість працівників КП КОР «Автогосподарство за вказаний період складала 25-ть працівників (17-ть з них засновники ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство»).
У 1 кварталі 2018 7 засновників ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство» перебували у трудових відносинах з КП КОР «Автогосподарство» а саме: ОСОБА_21 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_23 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_10 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_8 ), ОСОБА_18 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_17 ), ОСОБА_20 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_18 ), ОСОБА_22 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_19 )
Загальна кількість працівників КП КОР «Автогосподарство за вказаний період складала 11-ть працівників (7-м з них - засновники ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство»).
У 2-му та 3-му кварталах 2018 6-ть засновників ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство» перебували у трудових відносинах з КП КОР «Автогосподарство» а саме: ОСОБА_21 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_23 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_5 ), ОСОБА_10 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_8 ), ОСОБА_18 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_17 ), ОСОБА_22 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_19 ).
Загальна кількість працівників КП КОР «Автогосподарство» за вказаний період складала 8-м працівників (6-ть з них засновники ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство»).
Загальна сума поворотної фінансової допомоги згідно договору № 28/02-17 від 28.02.2017 та додаткових угод до нього склала 1 135 391,48 грн.
Разом з тим, згідно листа ГУ ДПС у м. Києві вх. № 8051/02-87 від 15.06.2021 загальна сума доходу, нарахованого на користь платників податків - фізичних осіб КП КОР «Автогосподарство» за період 2017-2018 склала 1 202 723,90 грн.
Також відповідно до банківських виписок за 2017-2018 з рахунків КП КОР «Автогосподарство», відкритих в АТ «Правекс Банк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль», встановлено, що грошові кошти, перераховані ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство» до КП КОР «Автогосподарство в якості поворотної фінансової допомоги, витрачалися на виплату заробітної плати та оплату за податковими зобов'язаннями банкрута, які виникли із виплати заробітної плати.
Вказані обставини дають підстави стверджувати, що грошові кошти, отримані КП КОР «Автогосподарство» від ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство», використовувались для виплати заробітної плати засновникам ТОВ «Трудовий колектив «Автогосподарство», які перебували в трудових відносинах з боржником.
Отже, суд дійшов висновку про те, що Договір № 28/02-17 від 28.02.2017 про надання поворотної фінансової допомоги та додаткові угоди до нього, був укладений між заінтересованими особами, а отже підлягає визнанню недійсним.
Поряд із цим, позивач у своєму позові просив застосувати реституцію щодо укладеного Договір № 28/02-17 від 28.02.2017. Вказана вимога відхиляється судом з огляду на наступне.
Законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.
Під порушенням, зокрема, слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло.
Отже, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Частиною другою статті 16 ЦК України, встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать, серед інших: 2) визнання правочину недійсним; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення.
Частина друга статті 20 ГК України визначає, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема: визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до абзацу 2 пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Отже, згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів, передбачений статтею 16 ЦК України та статтею 20 ГПК України не є вичерпним. ЦК України та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав. У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення статті 16 ЦК України і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадках, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення, є способами захисту цивільних прав та інтересів.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У статті 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з частиною другою статті 216 ЦК України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Аналогічні положення містяться у статті 208 ГК України, якою передбачено наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним. Зокрема, згідно з частиною другою вказаної норми, у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Правові наслідки, передбачені частиною першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
За змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).
Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абзацом 2 частини п'ятої статті 216 ЦК України таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).
Тлумачення статті 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в статті 216 ЦК або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб'єктами - учасниками недійсного правочину.
Реституція - це спеціальний зобов'язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. Правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.
Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17).
При цьому, судом зазначається, що відповідно до статті 13 ЦК України: цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (частина перша); при їх здійсненні особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга), не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням правом в інших формах (частина третя), при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (частина четверта), не допускається використання цивільних прав для неправомірного обмеження конкуренції, зловживанням монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція (частина п'ята).
У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п'ятою статті 13 ЦК України, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом. Зокрема, згідно із частиною третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частинами другою-п'ятою статті 13 ЦК України.
Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 ЦК України).
Стаття 5 ГПК України вказує, на те, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, який закріплений у статті 14 ГПК України, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Отже, вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави [пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява №38722/02)].
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, суд виходить із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Близькі за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, шляхом застосування реституції до визнаного недійсним Договору № 28/02-17 від 28.02.2017 про надання зворотної фінансової допомоги є неналежним способом захисту порушеного права, обраним позивачем.
Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, судом зазначається що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладеної у відзиві позиції, а доводи відповідача спростовуються наданими позивачем та арбітражним керуючим Демчаном О.І. доказами.
При цьому, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства та статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 237, 238, 242 ГПК України, суд
1. Позов Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код: 43141267) - задовольнити частково.
2. Визнати недійсним Договір про надання фінансової допомоги № 28/02-17 від 28.02.2017, укладений між Комунальним підприємством Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код: 04012477) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» (ідентифікаційний код: 41056259), а також додаткові угоди до нього № 1 від 22.03.2017, № 2 від 18.04.2017, № 3 від 25.07.2017, № 4 від 10.08.20217, № 5 від 14.08.2017, № 6 від 21.08.2017, № 7 від 24.09.2017, № 8 від 26.09.2017, № 9 від 26.10.2017, № 10 від 30.10.2017, № 11 від 15.11.2017, № 12 від 21.11.2017, № 13 від 07.12.2017, № 14 від 12.12.2017, № 15 від 27.12.2017. У частині вимоги щодо застосування реституції - відмовити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Автогосподарства» (ідентифікаційний код: 41056259) на користь Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код: 43141267) судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.
4. Стягнути з Комунальним підприємством Київської обласної ради «Автогосподарство» (ідентифікаційний код: 04012477) на користь Головного управління ДПС у м. Києві (ідентифікаційний код: 43141267) судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повний текст складено 11.10.2021
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом двадцяти днів з дня його проголошення до або через відповідні суди. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя Л.В. Омельченко