05 липня 2021 року Справа № 160/9779/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Захарчук-Борисенко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, -
17.06.2021 позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), пов'язану з залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.06.2021 р. щодо скасування звернення стягнення на його пенсію;
- зобов'язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) скасувати звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 , викладену в постанові від 25.03.2014 року;
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що з пенсії позивача безпідставно проводяться відрахування для забезпечення примусового виконання в рамках закінченого виконавчого провадження.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2021 року по справі № 160/9779/21 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні. Цією ухвалою витребувано у відповідача належним чином завірену копію зведеного виконавчого провадження ВП №37259775 .
Ухвала суду в цій частині відповідачем не виконана, відзив на позовну заяву від відповідача не надходив.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
19.12.2012 до відповідача надійшов виконавчий лист № 2-3000/11 від 14.08.2012, виданий Кіровським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсиббанк» суми боргу у розмірі 2083383,74 грн.
21.12.2012 державним виконавцем Ясюкевичем О.В. було відкрито виконавче провадження № 35828698.
22.03.2013 державним виконавцем Бабушкінського Відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського Міського управління юстиції Ясюкевичем О.В. було винесено постанову про приєднання виконавчих проваджень до зведеного виконавчого провадження за № 37259775 про стягнення з позивача на користь стягувачів боргу у загальному розмірі 4060163,88 грн.
25.03.2014 державним виконавцем Ясюкевичем О.В. в рамках вищевказаного зведеного виконавчого провадження було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату (пенсії) в розмірі 20% з боржника до повного погашення заборгованості. Вказана постанова надійшла до Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, де до цього часу здійснюється відрахування з пенсії позивача.
10.06.2014 державним виконавцем Ясюкевичем О.В. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (редакції, яка діяла на момент праовідносин) та на підставі ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області .
Позивач в порядку досудового врегулювання спору 10.06.2021 подав заяву до відповідача щодо винесення постанови про скасування звернення стягнення на його пенсію. Відповідь на заяву або копія відповідної постанови на адресу першого не надходила.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року N 606-XIV (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".
Частиною першою статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно з положеннями статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Крім того, положеннями ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження , повернення виконавчого документа до суду або іншого органу ( посадовій особі), який його видав, арешт , накладений на майно боржника знімається, скасовується інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Аналогічна норма міститься в ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII .
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У своїй практиці ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява N 21151/04, п. 72, від 08 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України .
Згідно до п. 22 Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 р. за № 512/2 разом з постановою про закінчення виконавчого провадження виконавець застосовує наслідки його закінчення, передбачені ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідач не надав суду доказів того, що позивач не виконав рішення національних судів.
Відповідно до ст.. 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Щодо розподілу судових витрат, зокрема витрат пов'язаних зі сплатою судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення, суд має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 132 КАС України, судові витрати складаються зокрема із судового збору.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони,яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. На підставі ст. 139 КАС України суд вважає за необхідне стягнути з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст..ст.2, 9, 72-77, 139, 193, 242-243, 245-246, 258, 262 , 287 Кодексу адміністративного судочинства України , суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (49101, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 56, ЄДРПОУ 34984509) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), пов'язану з залишенням без розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.06.2021 р. щодо скасування звернення стягнення на його пенсію.
Зобов'язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) скасувати звернення стягнення на пенсію ОСОБА_1 , викладену в постанові від 25.03.2014 року.
Стягнути з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (49101, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 56, ЄДРПОУ 34984509) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко